Від "зброї міжнароднього пролетаріяту" до "армії совітської батьківщини"
(г) Загально відома духова еволюція, перейшов СССР від свого повстання до нинішнього дня: із завязку міжнароднього обєднання комуністичних держав замінився він ступнево в звичайну російська державу. Довший час проходила та еволюція дискретно за параваном рівнорядности союзних республик, зводилася до фактичного обмежування компетенції урядів республик у хосен центральної влади. В останніх роках Кремль скинув маску і відкрив своє російське обличчя: Петро Великий, Суворов, Кутузов, герої царського режіму вернулися на свої давні пєдестали, відкіля скинула їх була революція.
Рівнобіжні зміни переходила і "червона робітничо-селянська армія". Спершу була це — по словам Леніна — лише "зброя диктатури пролетаріяту у світовій скалі'' — одне з органів всесвітнього комуністичного руху, що мав за завдання "помагати пролетаріятові усіх країв переводити у себе комуністичну революцію". Збройна сила з такими позанаціональними, космополітичними завданнями не має аналогії у сучасньому; німецькі публіцисти порівнюють її із середньовічними мусульманськими військами, армією Кромвеля або з першими збройними силами французької революції, які воювали не за якусь державу, а за поширення тої чи іншої доктрини у світі.
Та перший революційний розмах большевизму заломився, надія на скору большевизацію всього світу виявилась нереальною; треба було погодитися з дійсністю, обмеженою державними кордонами СССР, треба було примінити до неї духовий зміст.
Поволі, несміливо вертається до совітського словаря викляте, висміяне слово "батьківщина". Спершу лише "батьківщина пролетаріяту", згодом "совітська батьківщина", вкінці "Росія", — стара Росія з апотезуванням Івана Грізного, Петра Великого, Суворова. Але це останнє так лише, півофіційно, між стрічками. Офіційно залишається "совітська батьківщина" зі... "совітським народом" — збірним штучним поняттям, в якому, мов у реторті, мають усі народи СССР стопитись у один суцільний альмагам.
Кремль не гордить чужою кровю — у добірних частиках червоної армії переважають монголи. Виявляється, що косоокий син азійських степів, вихований змалку в комуністичному дусі, куди легше дасться запрягтися до воза червоної армії, ніж українець, чи хоча б і москаль. Зі східнім фаталізмом та погордою до смерти бється азійський вояк до останньої каплини крови, глухий і сліпий на все поза кількома формулками, защіпленими комуністичною пропаґандою; годі уявити собі краще гарматне мясо.
Еволюція армії відбивається у регулямінах. Вертаються старшинські cтупні, до маршала включно, вертається обовязок поздоровляти старшин. Зникають політичні комісари, відколи абсольвенти совітських старшинських шкіл зайняли місце давніх царських старшин. Жуков — права рука Тимошенка — безпощадно викорінює "дух некарности й дискусії".
Великі зміни, глибокі реформи — а який вислід? Чистка старшинського корпусу 1937 р., що коштувала життя до 20.000 старшин разом з маршалом Тугачевським, кидає деяке світло на верхівку червоної армії. У зимових боях в Карелії совітське командування не здало іспиту.
