Документи, оповіщені німецьким урядом закордонних справ.
Совітські інтриґи виступили зовсім ясно у справі Югославії. Зі знайдених французьких документів німецький уряд довідався про заяву Молотова, що він її склав у травні 1940 р. югословенському послові Ґеорґевічеві. Молотов намагався Югославію зробити ворогом Німеччини. Як подає Ґеорґевіч, Молотов вказав на можливість, що СССР спротивиться кожному наступові Італії й Німеччини в дунайському басейні. Совіти підганяли Югославію у зброєнні та обіцяли підтримати її доставою зброї на кредит. Ґеорґевіч мав у Москві вражіння, що Німеччину вважають там ворогом завтрішнього дня. "Вже тепер Німеччина є могутнім ворогом, проти якого приготовляються в Москві". В СССР "усіми силами проволікають достави та стараються їx утруднювати". Також у військових колах Білгороду оцінюють подібно совітське становище. В одному нарисі, з 24. 6. 1940, найденому серед актів югославянського ґен. штабу, пишеться, що "закордонна політика СССР є вповні незалежна від Німеччини та що тому невиключені несподіванки проти Німеччини". Становище СССР виявилося ясно у справі достав зброї для Сербії, про що пишеться в актах сербського військового міністерства так: Згідно з предложенням сов. уряду, сербський посол у Москві передав 14. 11. 1940. р. заступникові комісара закордонних справ Вишинському спис воєнних матеріялів, потрібних для Сербії. Вже тиждень пізніше, 21. 11., сербський військовий представник одержав відповідь начальника совітського ґенерального штабу: "Даємо все, що потрібно, і то негайно".
Як відомо, совітська преса й радіо привітали радісно білгородський замах і уряд Сімовича. Безсумніву заговірники вже перед переворотом були скріплені обіцянками совітської допомоги. Очікування ґрупи Сімовіча були близькі здійснення, коли 5.4. 1941. підписано совітсько-югославянський пакт приязни і про ненапад у Москві. Цей договір був звичайною провокацією Німеччини, підбадьоренням до протинімецького становища уряду Сімовіча й найшов широкий відгомін у цілій світовій пресі. Скрізь підкреслювали незгідність цього договору з німецько-совітським договором. Це був рішальний зворот у німецько-совітських взаєминах. Говорили навіть про можливість війни СССР проти Німеччини. Державний підсекретар Злучених Держав, Самнер Велес, пояснює так цей совітський крок після розмов з совітським амбасадором у Вашинґтоні:
"Югославянсько-совітський договір приязни може мати велитенське значіння. Договір торкається різних інтересів. Є основа думати, що він буде не тільки пактом приязни й неаґресії".
Що цей договір зрозумів уряд Сімовича, як заклик до боротьби проти Німеччини, виходить недвозначно з документарно ствердженого становища посла Нінчіча, брата міністра закорд. справ уряду заговірників. На тісний зрязок між Сімовичем і СССР вказує далі ця обставина, що після вибуху воєнних дій велике число югословянських війскових і літаків відлетіло ДО СССР, щоб оминути знищення. Сов. уряд предложив югословянським старшинам службу в червоній армії. Є документарні дані, що СССР передавав ґенер. штабам Югославії й Греції вістки про рухи німецьких і італійських військ.
