Дарма, що славяньскі мови давно вже мають свою осібну катедру у парискому Соllege de France, у Ecole des Langues orientales і ще по деяких школах, у Франції они все таки далеко ще не дуже відомі, а окрім того францускі учені і доси ще не звикли звертати досить уваги на все, що є всхідного і славяньского. Тож через се, не то що у звичайних політичних часописях a навіть і деяких зовсїм поважних та наукових виданях трапляє ся часом читати такі річи, що просто власним очам своїм віри не ймеш... і що у сему найдивнїйше — се то, що такі річи пишуть ся навіть не Французами а нашими-ж таки Славянами, котрі — вмисне чи невмисне — користують ся з француского незнаня, щоби викладати свої погляди, не маючи нїчогісїнького спільного нї з якою, навіть з самою елементарною наукою.
У книжцї Revue des Traditions populaires з цвітня с. р. д. Michel de Żmigrodzki подає етноґрафічну бібліоґрафію Польщи, зачислюючи до неї між иншим такі річи як збірники Чубиньского, Головацкого, Номиса і т. и. а у примітцї до сеї бібліоґрафії каже не більше і не менше як таке:
"На четвертому засїданю нашого (фолькльорного) конґресу у Парижи (1889 р.) я подав короткій спис наших фолькльорних праць. Д. Драгоманов зробнв менї закид, що польскі фолькльористи надаремне роблять, що прилучають до кругу своїх студій землї зовсїм не польскі, а такі, що тільки колись належали до польскої держави. Д. Драгоманов розумів Литву і Рутенію (себ-то Русь-Україну!) Отже я роблю ту-ж саму помилку і у сій бібліоґрафії. Що Польща у вузкім значіню слова становить з Литвою і Рутенією нероздїльну етноґрафічну цїлість — се думка, котрої справедливість менї не треба доводити, позаяк она давно вже підтверджена Гeнpi-Мартеном, Віхенельом, Кортамбером і Духиньским (!). Нехай менї буде дозволено додати до того, що з погляду на мову, звичаї, обходи і т. и. Литва і Рутенія не відрізняють ся від Польщи більше як наприклад Прованс від решти Франції, або Сицилія від решти Италії. Мова, що вживає ся у Самоґітії (Жмудь) зовсїм осібна, як бретоньска мова у Франції, уживала ся колись трохи не в усій Литві. Але дуже трудно визначнти етноґрафічну границю нaвіть між Самоґітією і Литвою, труднїйше нїж між Францією і Бретанією, Провансом, Савоєю і т. и. Ось кілька хронольоґічних дат Польщи, Литви і Рутенії. Всхідна Рутенія була вже частиною королївства Болеслава (995—1025). (?!!) Казимир великій наслїдував у 1340 р. заднїстряньску Рутенію. В сі часи Литва володїла вже всею Рутенією, навіть по той бік Днїпра і се яко освободительна єї від монгольского народу у попередному столїтю. В 1386 р. польска королева Ядвига вийшла за-муж за Володислава Ягайла, князя литовского і рутеньского, і от яким побитом склав ся той політичний оріанізм, що именував ся з тої пори польскою републикою і тривав без перерви аж до 1772 р., се-б то до першого подїлу Польщи. Отже-ж, коли се була цїлість що-до походженя етнічного (Генрі-Мартен і инші) і коли перебуто чотири столїтя спільного політичного истнованя, чи єсть же що дивного, коли по всїй країнї від Одри і Карпатів до Днїпра і Західної Двини не можна-б було визначити фолькльорних границь? Нарештї фолькльористи не роблять політики, принайменше повинні-би не робити."
І справдї повинні-б!... Але що-ж поробить з оттакими фолькльористами, котрі і доси ще до того "нїчому не навчились і нї чого не забули", що не думають навіть і про те, що досить буде кождому Французови зазирнути хоч-би у такі книжки як Ґеоґрафія Реклю або Россійска Исторія Рамбо, щоб побачити: у чiм тут річ, яка се наука і що се за фолькльор?...
Анї вчити добродїїв де-Змигродзких (бо их все одно нїчому не вивчиш), анї доводити нїсенїтницї і фальшованя у всему тому, що они понаписували і ще понаписують, ми не маємо нї часу нї охоти... і коли ми звернули увагу на отсей ихній вибрик, то тілько за-для того, щоб довести єго до свідомости нашої польскої праси і... подивитись, як він їй сподобає ся?!
