На цій видовженій смузі українських земель в Ґ. Ґ. щойно почалася праця в напрямку сільськогосподарської розбудови. Сільськогосподарська ділянка не виглядала тут краще, як культурно-освітня. Адже українське селянство за Польщі було найбільш упосліджене, господарсько пригнічене. Польські чинники всякими драконськими способами старалися вирвати українську землю з рук наших селян. Незорґанізовані українські селяни не могли тут спромогтися навіть на якийсь більший протест. Польська господарська політика свідомо й послідовно їх руйнувала, не допускаючи сюди з інших українських теренів ніодного сільсько-господарського працівника-орґанізатора.
Свідомі з місцевих українців пробували прокинути в українських селян, бодай у деяких із них, розкинених серед спольщеного моря наших сіл, — почуття потреби орґанізаційного життя, але в більшості випадків ці одиниці залишалися в своїй праці осамітнені. Внаслідок прищеплених звичок, ще сьогодні селянство в своїй масі є майже байдуже до орґанізаційного життя й тому ще й тепер нечисленні свідоміші одиниці мусять інколи нести всю роботу на своїх плечах, не зєднавши ще й донині більшого гурту людей до сільсько-господарської та загально-громадянської праці.
Зрозуміння ваги зорґанізованої сільсько-господарської роботи серед нашого селянства в Ґ. Ґ. невелике. Ще менше зрозуміння до потреби станової селянської орґанізації, якою надалі має остатись "Сільський Господар". Про ролю ж і значіння селянської суспільної верстви в колі інших українських суспільних верств майже ніхто з селян не має ширшого поняття. Тому тепер, коли по селах ідуть балачки про весняні засіви, про компенсацію, про континґенти і т. д., мусимо ми — сільсько-господарські працівники — забрати голос та, чи безпосередньо, чи через пресу, дати селянам якнайбільшу моральну підтримку.
З огляду на недавню панівну ролю польського населення, та на більш, ніж зле господарське передвоєнне положення українського селянства, українське, селянство не було всилі дорівняти господарській спроможності польського селянства й тому, на багатьох наших селян громадянські обовязки лягли тягарем.
Візьмім справу континґентів. Хоч польські селяни, які завдяки піддержці свого уряду ще в недавньому минулому були й є краще загосподаровані, ніж селяни українці, всеж українське селянство вивязалося з континґентів може чи не ліпше від польськ. Українському селянству здавен бракувало знаряддя, насіння, погноїв, живого інвентаря, кредитів, — тоді, коли польське населення в своїй більшості діставало все те щедрою рукою від своїх господарських орґанізацій і установ, субвенціонованих та фаворизованих польською державою.
Окремо тут треба присвятити велику увагу справі весняних засівів. Українське населення, напр., на Перемищині, замовляло насіння через кружки "Сільського Господаря", які являються єдиними українськими господарсько-орґанізаційними клітинами на селі. Замовлення від кружків "С. Г." перебрав виконати, зокрема в Перемищині, окружний Союз Українських Кооператив, який єдиний з усіх істнуючих тут українських господарських установ мав уповноваження зібрати ті замовлення. Нема сумніву, що українські селяни дістануть насіння. Тому треба протиставитися всяким злобним і злочинним поголоскам, які мoжуть здeзорієнтувати наших селян.
Для повного образу положення настроїв на селі, треба ще згадати й про справу комасації, про яку тепер найбільше говориться. Ця справа для цілого українського громадянства являється надзвичайно важною. Українська земля в українські руки! Це поклик свідоміших українських селян. Національні свої права на свої історично-етнографічні українські землі підтримують сьогодні ще й тим твердженням, що — мовляв — вони є ліпшими хліборобами від поляків, бо були здібними в тяжких умовинах, ніж їх мали поляки, на менших від польських господарствах, самім прожити та тепер краще вивязатися з континґентів, ніж поляки. Рівнож наші селяни твердять, що вони в майбутнім будуть робити значні поступи у збільшенні свого фахового знання, — завдяки українським сільсько-господарським 2-річним школам, які цього року сіткою покрили наші села.
До тих усіх турбот села долучуються ще й турботи за стан піль, на яких цьогорічна зима поробила багато шкоди. У звязку з цим творяться по селах комісії в складі — мужа довіря УДК, представника кружка "С. Г." і представника від громади, що перевірюють стан піль по окремих господарствах. Списавши протокол, в якім між іншим подають площу, відсоток шкоди й дату оглядин поля, — вони посилають до скарбового уряду відповідне прохання про зниження ґрунтового податку. Бо, якщо шкода вища від 15%, то податок знижується і на підставі того можна просити й за знижку континґенту. При чому, коли селяни хотять поле вже заорати, то повідомляють про це скарбовий уряд, який часом і не висилає свого представника на місце, але на підставі вже перевірки комісії приймає до відома протокол та каже поле зорати.
Українське село мусить врешті подбати теж за достаточну скількість рук: і до праці на полі і для діяльности культурної та орґанізаційної.
Стільки про актуальні справи нашого села.
Думаючи про завтрішнє наше село, мусимо поставити за ціль підготовити духово українських селян так, щоб вона вже сьогодні освідомлювати собі майбутні національно-господарські ідеали рідного села.
На нашу думку мусимо прямувати до того, щоб завтрішня орґанізація нашого села стала по формі середньо-сільсько-господарською, а по змісті старо-українсько-хліборобською. Саме такою, якою була орґанізація наших запорозьких зимовників, яка так всебічно здала іспит у своїх національно-господарських завданнях. Бо й тут українським селянам господарям, — модерним, так би мовити, зимовикам, — припадає та сама роля, роля оборонців наших українських земель на заході, яку колись виконували зимовники на сході.
Отже для нас, сільсько-господарських працівників, вириває завдання — допомогти нашим селянам на цьому початковому шляху сільсько-господарської розбудови, в їх національно-хліборобській місії зміцнити український характер цих наших етноґрафічних земель.
Інж. аґр. Юрій Артюшенко
