(Реферат д-ра Юрія Липи в Ярославі)
Д-р Юрій Липа виголосив 15. лютого ц. р. в Ярославі відчит про українську расу як продовження реферату д-ра І. Черкаського, виголошеного в січні п. н. "Раса й расизм". Пролєґент порушив чимало питань, звязаних з українством, не торкаючись антропольоґічних чи біольоґічних прикмет українців, підкреслюючи зате психодинамічні та культурні явища, питомі українському народові, що впродовж віків витворили одну спільноту. Завданням "расизму" буде саме з одного боку пособлювати і плекати ці прикмети, що різко підкреслюють українство, вживаючи до того всіх суспільних секторів, і з другого боку очищувати національний орґанізм від усіх зайвих йому і чужих впливів. Пристосування в нас має безумовно арійський параґраф, як і другий, не менче важний, а це параґраф родини і родової тяглости. Це значить, що все й усюди не признаватиме за українця людини, що її діти не є українцями.
Очищування раси слід повести і під оглядом фізичним, науковим і чисто мистецьким, культурним. Практично беручи справу, треба за вказівками артиста різьбаря Гаврилка провести ревізію української ноші з достосуванням до міста, хатньої обстанови, будівництва, малярства, а навіть спеціяльного розподілу часу праці, відповідного до нашого підсоння. Треба запрягти молодих людей, що посвятились би українській науці, що збагнули б (за вказівками українського вченого проф. Щербаківського) на живих ще доказах велич і силу української культури, що під кожним оглядом має безпереривну тяглість від трипільської культури (3.000 літ до Христа), аж до наших часів. Коли порівняємо зразки тої першої культури з сучасними, хоч би вишивками, то зрозуміємо, що властиво нема таких видатніших сутніх змін. Тільки століття, що попередило нашу добу, під впливом чужої науки, чужої пропаґанди й опінії захитало наші уми, створюючи теорію меншевартости нашого народу у вислові поета: "Народе без пуття і чести". Той же поет, а за ним і інші, насміхались, наприклад, із звичаю помазування болотом вибраного отамана Січі, уважаючи це за дикунство, тоді, як Щербаківський вказує на прастарий звичай, коли помазування землею означало благословенство землі на пана життя і смерти тієї землі, себто необмежену владу, а ті, що те робили, якраз заявляли тим своє підданство. Ношення оселедця в козаків походить з давніх іранських часів, коли те явище означало приналежність до королівських, опісля до шляхотських, пануючих родів, що тимбільше було застосоване до козацьких вольностей. Нам треба й власного права, опертого на наших давніх зразках і відповідного до наших потреб. Вкінці зазначив д-р Ю. Липа, що український народ був від віків завсіди автохтоном своєї землі, осілим на ній і дуже мало має у собі кочового елєменту, який нам у великій скількости приписує густо-часто чужа наука. Український народ у своїй динаміці розрісся, опановуючи Чорне море, що, як і колись стане осередком зацікавлення. Народи балканські як і кавказці, споріднені з українцями під кожним оглядом, тоді, коли поляки як і росіяни зовсім від нас різняться й якраз ті різниці стали непроходимим кордоном.
Реферат був дуже цікавий і порушив чимало питань.
Після реферату вивязалася широка дискусія. Забирали голос: А. Добрянський, Охримович, м-р П. Ісаїв, м-р Р. Кульчицький, д-р Ю. Старосольський.
