Якщо армія зберігатиме нейтралітет, демонтаж чавізму може відбутися мирно. Найгірше вже позаду, але конвульсії конаючого режиму ще можуть завдати великої шкоди
Чавізм і його пихата ідеологічна наліпка — «соціалізм ХХІ ст.» — почали розвалюватися після виборів минулої неділі та приголомшливої перемоги опозиційних сил, які об'єдналися в MUD («Круглий стіл демократичної єдності»). Над венесуельською землею, розореною 17 роками етатизму, колективізму, політичних репресій, демагогії і корупції, які довели до руїни та хаосу одну з потенційно найбагатших країн світу, тепер віє вітер свободи.
Опозиція до уряду Мадуро налічує 112 депутатів, це дві третини Національної асамблеї, що теоретично дозволяє демонтувати увесь політичний та економічний механізм чавізму, ухвалити закон про амністію політичних в'язнів і навіть провести референдум щодо висловлення недовіри керівникові держави. Та можливо, що — як запропонував найпоміркованіший з опозиційних лідерів Енріке Капрілєс — опозиція діятиме обережно, усвідомлюючи, що найбільш нагальною проблемою для венесуельського народу є голод, нестача товарів першої потреби і дорожнеча в країні з найбільшою у світі інфляцією і найвищим в Латинській Америці (після Гондурасу) рівнем злочинності.
Попри те, що — як це завжди відбувається з об'єднаннями в лоні демократії — між опозиційними силами існують різні тенденції, найгірше, що могло би статися для Венесуели під цей момент, це внутрішні чвари в MUD. Розділена опозиція стала би справжнім подарунком небес для чавістського режиму, який після нищівної електоральної поразки, якої він щойно зазнав, починає проявляти симптоми внутрішнього розколу і розбрату.
Існує ціла низка теорій для пояснення загадкової причини, чому уряд Мадуро прийняв цей принизливий вердикт виборців, який свідчить про початок скону «соціалізму ХХІ ст.». Звісно, це сталося не через демократичні переконання, оскільки від початку, а надто після приходу до влади спадкоємця Чавеса, дрейф у бік авторитаризму — цензура преси, ув'язнення опозиціонерів, захоплення і закриття телевізійних каналів, радіостанцій, газет і журналів, зникнення і тортури критиків його політики — був константою режиму.
Моє враження таке, що фальсифікація готувалася, але здійснити її не змогли через разючу перевагу відданих за опозицію голосів (майже вісім мільйонів проти п'яти) і через позицію армії, яка не дозволила чавістському урядові втілити її в життя. Роздратування Діосдадо Кабельйо, колишнього керівника Національної асамблеї і другої людини режиму — якого переслідує міжнародна юстиція, звинувачуючи у зв'язках з наркотрафіком, — супроти командувача збройних сил і міністра оборони Владіміра Падріно Лопеса, якого він хоче скинути з посади, є доволі показовим. Як і те, що генерал Падріно Лопес відмовився сприяти фальсифікації, яка могла вилитися в страхітливе масове вбивство цивільних громадян, роздратованих тим, що в них за допомогою зброї хотіли відібрати те, що вони здобули своїм голосуванням на виборах.
Позиція збройних сил Венесуели стане вирішальною найближчими днями. Якщо вони збережуть нейтралітет, якого дотримувалися під час виборчого процесу, і відмовляться, щоб їх використовували як ударну силу режиму, аби припинити роботу Національної асамблеї чи приректи її на безрезультатність, демонтаж чавізму може відбутися поступово, мирно і прискорити — за міжнародної підтримки — економічне відновлення Венесуели. Інакше цілком ймовірними є громадянська війна і криваві репресії проти народу, який щойно продемонстрував свою незгоду з режимом.
Треба скинути капелюха перед венесуельським народом і гаряче поаплодувати йому за його вражаючий подвиг. Усі ці роки, навіть коли здавалося, що більшість долучилася до реакційної та антиісторичної ілюзії чавізму, були розважливі й хоробрі венесуельці, які доводами та ідеями протистояли гаслам і погрозам режиму, який намагався воскресити систему, що повсюди — в Росії, Китаї, В'єтнамі й на самій Кубі — давала проточину і дискретно або демонстративно відмовлялася від етатизму і колективізму, роблячи розворот до капіталізму (державного і з політичною диктатурою, це так). Багато з них стали жертвами свавілля, яке позбавило їх майна, підприємств, роботи, привело їх до скрути, в'язниці чи вигнання. Та правдою є те, що завжди існувала активна опозиція супроти чавізму, яка усі ці роки не давала згаснути демократичній альтернативі, тимчасом як країна занурювалася в інституційну анархію, злидні та корупцію, а рівень життя різко падав, насамперед серед найпростішого і найбеззахиснішого люду. Мільйони цих венесуельців, введені в оману фантазією про комуністичний рай, прозріли і минулої неділі проголосували проти того обману. Вони принесли перемогу MUD, іншими словами — культурі свободи, співіснування і законності.
Те, що чекає попереду, буде важким, але, безперечно, найгірше залишилося позаду. Зараз важливим є усвідомлювати, що поранений звір є небезпечніший, ніж здоровий, і що удари лапою конаючого режиму ще можуть завдати великої шкоди Венесуелі. Звісно, треба негайно відкрити в'язниці, щоб Леопольдо Лопес, Антоніо Ледесма і десятки ув'язнених демократів вийшли на волю і могли пліч-о-пліч зі своїми співвітчизниками працювати над демократизацією Венесуели і над економічним відновленням країни, яка є такою багатою на природні та людські ресурси. Необхідно, щоб міжнародна допомога підтримала цю геркулесову працю: повернути країні фінансову кредитоспроможність, законність та інституційну ефективність, які вона втратила за ці роки маячні та чавістського шаленства. На щастя, Венесуела є однією з тих країн, які мають до свого розпорядження природні ресурси, а також професійні, технічні й підприємницькі кадри високого рівня. Багато з них опинилися у вигнанні в роки безладу і чавістського авторитаризму. Та немає сумніву, що чимало їх прагнуть повернутися і долучитися до звільнення країни після того зловісного мороку, який тривав 17 років.
Я хотів би підкреслити роль, яку відіграли жінки у перемозі минулої неділі. Передусім роль Ліліан Тінторі, дружини Леопольдо Лопеса, що її обставини вивели на вулицю і підштовхнули до політичної активності, про яку вона ніколи не мріяла. Також належить згадати Марію Коріну Мачадо, яку побили і незаконно позбавили депутатського мандату, яка ані на мить не втратила свого ентузіазму чи патріотизму. Для них обох і багатьох інших, таких самих мужніх, як і вони, венесуелок результат недільних виборів став найкращою сатисфакцією.
Mario Vargas Llosa
Venezuela libre
El País, 12.12.2015
Зреферувала Галина Грабовська
15.12.2015