Це добре, що процвітаючі країни усвідомлюють вибір, який ставлять перед ними масові переселення, але проблема вирішиться лише при допомозі реальних та довготривалих рішень в країнах, звідки вони походять
Фотографія Айлана Курді, мертвого трирічного сирійського хлопчика на пляжі Туреччини, який разом із своєю родиною намагався емігрувати в Європу, потрясла увесь світ. І прислужилася для того, аби декілька європейських країн – не всі, звісно, – збільшили свою квоту біженців, а міжнародна громадськість усвідомила величину проблеми, що її представляють собою сотні тисяч – можливо, мільйони – родин, які намагаються втекти з Африки і Близького Сходу в західний світ, де вони, гадають, знайдуть роботу, безпеку і -коротко кажучи – гідне і пристойне життя, якого їхні країни не можуть їм дати.
Це добре, що зараз в найбільш процвітаючих і вільних країнах світу є більше усвідомлення морального вибору, який ставить перед ними проблема цих масових та стихійних переселень, але потрібно було б, аби – яким би позитивним не було зусилля, що його роблять розвинуті країни, аби прийняти більше біженців у своє лоно, – вони не створювали собі ілюзій, думаючи, що таки чином проблему буде розв’язано. Нічого подібного. Хоча західні країни практикували політику відкритих кордонів, яку обстоюють – обстоюємо – ми, радикальні ліберали, в них ніколи не було ані достатньої інфраструктури, ані роботи для всіх, хто хотів би втекти від бідності та насильства, які панують в деяких регіонах світу. Проблема там, і лише там можна знайти її справжнє і довготривале рішення. На жаль, через те, як стоять справи в Африці та на Близькому Сході, це займе певний час. Однак розвинуті країни могли би скоротити його, якби спрямували свої зусилля у цьому напрямі, не відволікаючись на миттєві півзаходи сумнівної ефективності.
Корінь проблеми полягає в у жахливій бідності та відсутності безпеки, в яких живе більшість населення в Африці та на Близькому Сході: чи то з вини деспотичних, бездарних і корумпованих режимів, чи то релігійних та політичних фанатиків – наприклад, Ісламської держави чи Аль-Каїди, – які породжують війни, як от у Сирії та Ємені, і тероризм, який щоденно нищить людські життя, руйнує помешкання і тримає в паніці, безробітті і голоді мільйони людей, як це має місце в Іраку, країні, яка поволі розпадається. Йдеться не про бідні країни, тому що нині будь-яка країна, навіть якщо їй бракує природних ресурсів, може бути процвітаючою, як показують незвичайні приклади Гонконгу і Сінгапуру, а про ті, які зубожіли через самовбивчу жадібність невеликих домінуючих еліт, які цинічно та брутально експлуатують ці маси, які раніше мирилися зі своєю долею. Та це вже не так завдяки глобалізації і – особливо – великій революції у сфері комунікацій, яка розкриває очі найбільш нещасним і знедоленим на те, що відбувається у решті планети. Ці експлуатовані та безпросвітні маси тепер знають, що в інших краях світу є злагода, мирне співіснування, високий рівень життя, соціальна захищеність, свобода, законність, можливість працювати й успішно розвиватися. Тож цілком виправдано, що вони готові йди на усі жертви – навіть ризикувати своїм життям, – намагаючись дістатися цих країн. Цю еміграцію ніколи не зупинять ні мури, ні колючий дріт, які наївно спорудили чи мають намір спорудити в Угорщині та інших державах. Вона пройде під ними чи поверх них і завжди знайде мафію, яка полегшить їй перехід, навіть якщо інколи обдурить і приведе не в рай, а до смерті, як 71 бідолаху, які кілька тижнів тому померли, задихнувшись у вантажівці-рефрижераторі на австрійській автостраді.
Можливості розвинутої країни приймати біженців мають межі, які не треба перевищувати, тому що це може дати протилежний ефект і замість того, аби вирішити проблему, створити іншу: сприяти расистським і ксенофобським рухам, як от французький Національний фронт. Це те, що відбувається навіть в таких прогресивних країнах, як сама Швеція, де останнє опитування громадської думки вказує на партію антиіммігрантського спрямування як на найбільш популярну. Без сумніву, імміграція є чимось необхідним для розвинутих країн, які без неї ніколи б не змогли зберегти свій високий рівень життя. Але для того, аби бути ефективною, ця імміграція має бути організованою і впорядкованою відповідно до реалістичної та розумної політики, як та, що її пропонує канцлер Ангела Меркель, яку в даних обставинах треба похвалити за ясність розуму та енергію, з якою вона береться за вирішення цієї проблеми.
Та насправді ця проблема вирішиться лише там, де вона з’явилася, тобто в Африці та на Близькому Сході. Це не є неможливим. Є два регіони світу, які були – так само, як ці зараз – великими рушіями нелегальної еміграції на Захід: значна частина Азії та Латиської Америки. Цей міграційний потік в обох помітно зменшився по мірі того, як демократія і розумна економічна політка прокладали собі в них дорогу, правові держави приходили на зміну диктатурам, а їхні економіки починали рости і створювати можливості та робочі місця для місцевого населення. Найбільш ефективний спосіб, в який Захід може докластися до зменшення нелегальної імміграції – це співпрацювати з тими, хто в африканських та близькосхідних країнах ведуть боротьбу за те, аби покінчити із сатрапіями, які ними керують, і встановити конституційні, демократичні та сучасні режими, які створять сприятливі умови для інвестицій і приваблять ті капітали (дуже великі), які циркулюють світом, шукаючи, де би їм пустити коріння.
Коли я був студентом університету, пам’ятаю, читав в Перу одне опитування, яке змусило мене зрозуміти, чому мільйони тубільних родин переїздили із сільської місцевості до міста. Ти запитував себе, яка примана могла змусити їх покинути ті сільця в Андах, які так ідеалізував літературний та мистецький індихенізм, щоб жити в антисанітарії окраїнних районів Ліми. Опитування було категоричним: яким би сумним і брудним не було життя, у цих кварталах колишні селяни жили значно краще, ніж у селах, де ізольованість, бідність та відсутність безпеки здавалися нездоланними. Місто, принаймні, давало їм якусь надію.
Хто, страждаючи від вбивчої диктатури Роберта Мугабе в Зімбабве, чи пекла бомб і патологічного чоловічого шовінізму талібів в Афганістані, або щоденного кошмару, який я бачив в Конго, не спробував би звідти утекти, перетинаючи ліси, гори, моря, наражаючись на всі небезпеки, аби дістатися місця, де принаймні є можливою надія? Ці маси, які прибувають в Європу, проявляючи надзвичайний героїзм, віддають – у більшості випадків не знаючи цього – велику данину поваги культурі свободи, людських прав і співжиттю у розмаїтті, які принесли Заходу розвиток і процвітання. Коли ця культура пошириться – як це почало відбуватися в Латинській Америці та Азії – також Африкою та Близьким Сходом, проблема нелегальної імміграції потроху ставатиме слабшою, доки не досягне керованих рівнів.
Mario Vargas Llosa
Niño muerto en la playa
El Pais, 20.09.2015
Зреферувала Галина Грабовська
21.09.2015