Якщо спитати львів’янина поради щодо непопсового затишного місця, де можна випити кави і з’їсти шматок домашнього пирога, то навряд чи вам порадять локацію в районі Площі Ринок. А якщо ви ще й захочете при цьому оглянути виставку, роздивитися шкельця авторських прикрас, почути історію скла у Львові, а потім погортати мистецькі альбоми, не проштовхуючись крізь натовп туристів – точно не повірите, що знайдете його в самісінькому центрі міста. Але коли проходитимете повз тринадцятий будинок на Ринку, неодмінно зайдіть у двір, пройдіть довжелезним коридором до подвір’я. І там знайдете «Щось цікаве» – арт-центр, крамничку, галерею, кав’ярню, мистецьке об’єднання, результат чотирьох років праці художниці Роксолани Худоби та юриста Романа Мусяли. Роксолана навчалася у Львівській академії мистецтв на кафедрі художнього скла. Зараз вона – арт-менеджер галереї, працює над власним брендом прикрас «haluzka». Розповідь починає із ідеї створення власної крамнички:
– Ми з подружкою спершу давали прикраси у «Сістерс», їздили з ними на фестивалі. Хотілося зробити власну точку, де до нас би приходили, а ми пропонували. Роман шукав приміщення і несподівано знайшов на Площі Ринок. Ми самостійно зробили ремонт, оформили документи і відкрили магазинчик. Менеджментом «Щось цікаве» займається Роман, він мій хлопець і юрист за освітою. Ми розуміли, що, коли з’явиться локація, її треба буде наповнювати. До нас зверталося багато художників, наших знайомих, казали: «О, клас, можна і те принести, і те». Спершу задумували це як крамничку прикрас, але потім додалися живопис, кераміка, графіка. Десь рік тому ми вирішили зупинитися на склі. Оновили ремонт.
Робити виставки у дворі спершу було дуже непросто, жителі будинку казали «Що ви робите?». А тепер у нас стабільно що два тижні змінюється експозиція.
Більшу частину усього пов’язаного з менеджментом лежить на плечах Романа, а я у пошуках нових людей. Ми хочемо розширити кав’ярню, зробити простір предметного дизайну. Кав’ярня – не зовсім наш формат, у Львові купа кав’ярень. Ми хочемо показувати людям мистецтво. Зараз я шукаю дизайнерів меблів, світильників, красивого посуду.
Спершу чомусь багато хто думав, що «Щось цікаве» – це закритий простір для своїх, хоч ми з самого початку організовували тут різноманітні зустрічі з художниками, виставки, майстер-класи, школи ілюстрації, також тут проходили заходи Центру літературної освіти.
Дуже хочеться, аби приходили нові люди, які б знаходили тут поштовх для власних починань. Ще з Академії пригадую, нам казали: тільки художники виховують в людей естетику. Якщо ми будемо показувати кічові роботи, типові сувенірні речі, люди не бачитимуть альтернативи і будуть змушені купувати несмак. Часто до нас заходять зі словами: «А, та це сувенірний магазинчик, якісь скляшки». Буває усяке, але хочеться спілкуватися зі звичайними людьми і пропонувати їм красу та естетику.
У нас є простір, у якому хочеться багато усього охопити. От у магазинчику ми вмикаємо відео, на якому можна спостерігати за роботою майстрів зі склом. Відвідувачі дивляться, як це скло робиться і запитують, чи робимо ми майстер-класи? Люди самі диктують нам умови, розповідають, чого хочуть і що їм подобається. А ми відповідаємо.
В Одесі є фестиваль «Гешефт». Там мене вразило: скільки у нас талановитих людей, скільки митців – і чому у Львові немає такого фестивалю?
У Львові відбулися Lviv City Market і One Day Shop. Це поєднання аудиторії, яка готова прийти, подивитися, придбати, і місцевого жителя, який запитує: «Що це таке?». А у Одесі до цього готуються по три місяці. Можливо, якби у нас було менше культурних подій, такі фестивалі теж могли б стати сезонною акцією, на яку всі чекають.
Львів’яни заходять до нас зі словами «О, я це вмію зробити!», потім запитують за ціну і говорять «Ні, це надто дорого». А потім приїжджають одесити, кияни, іноземці і купують це все.
Треба постійно показувати: у нас є багато людей, які роблять класні штуки. Розказувати про них. Зараз ми готуємо осінній курс лекцій-дискусій із львівськими художниками.
Зараз для мене важливо, аби львів’яни розуміли простір «Щось цікаве», брали участь в його житті. Хочу, аби Львів був відкритий не лише для гастротурів.
Роман приєднується і розповідає про своє бачення мистецького простору «Щось цікаве»:
– В 2013 році уже активно розвивався туристичний рух. Художники тоді також намагалися демонструвати та продавати свої вироби. Але галереї, які цим опікувалися, працювали тільки з товаром. Ми зразу почали інакше: ми розповідаємо про художників, пропонуємо контакти, домовляємося про зустрічі, організовуємо дискусії. Я дотримуюся думки, що дім – це не будівля, а люди. Нашим завданням було показати, що ми працюємо з людьми, а не з їхніми виробами. З самого початку ми позиціонували себе як мистецьке об’єднання. Бо галерея «Щось цікаве» прив’язана до локації, а от мистецьке об’єднання не може бути прив’язане до жодної локації.
Розпечене скло, з якого видувається посуд чи ще якийсь виріб безпосередньо майстром біля печі – це гута, з німецької – виробництво скла під відкритим небом. Історія гутного скла в Україні дуже давня. Тут багато сіл мають назву Гута, Гутище… На Львівщині так само: гутне скло в нас виробляється уже дві тисячі років. Можна зайти у музей скла і переконатися. На весь Радянський Союз було три міста, де професійно займалися склом: Гусь-Хрустальний, Петербург і Львів. У Львові тоді працювала Кераміко-скульптурна фабрика, де могли експериментувати художники декоративного мистецтва з усього Радянського Союзу, в тому числі художники скла. На жаль, вона тепер не діє. Але у Львівській Академії Мистецтв існує єдина в Україні кафедра художнього скла. Отже, ми маємо не тільки історію.
Наше головне завдання – розвиток художнього скла. Ми хочемо показувати, що скло – це не лише матеріал, як метал чи кераміка. Це магія! Якщо ви хоч раз побачите, як воно робиться при температурі 1300 градусів, то самі усе зрозумієте.
Кав’ярня – це позиція не в плані їжі чи бізнесу. В маленькому приміщенні ти часто не встигаєш побачити картину. А поки ти сидиш у кав’ярні, то все одно оглядаєш все навколо. Якщо прийдете до нас самі – ми маємо купу альбомів, журналів, книг, наша молода команда охоче з вами поспілкується.
Я насамперед юрист. І мені здається так: головне не мати обмежень у власній голові. Я люблю спостерігати за нашими майстер-класами. Бо люди приходять цілком різні. Але їм потрібен малесенький поштовх «Попробуй!». Ми ж нічого особливого не придумуємо, ми лише намагаємося запропонувати цей поштовх.
15.09.2015