Наша галактика Чумацький шлях – це не лише гігантська спіраль, що містить сотні мільярдів зір, але й велетенська імперія, що простягається на мільйон світлових років та притягає десяток менших галактик, які обертаються довкола неї, як Місяць навколо Землі. Серед супутників Чумацького шляху особливо виділяються Велика та Мала Магелланові Хмари, що на нічному небі у Південній півкулі нагадують шматки сяючого туману.
Споглядання Магелланових Хмар – прекрасне видовище; багато хто вважає їх одними з найкрасивіших об’єктів у Всесвіті. Найновіші спостереження за допомогою телескопа «Габбл» дали змогу ще й виявити їхню унікальну природу.
Найцікавішою особливістю Магелланових Хмар є величезні запаси міжзоряного газу та пилу – речовини, з якої народжуються нові зорі. За підрахунками астрономів, її вистачило б на мільярд зір розміром із Сонце. Прикметно, що з усіх галактик місцевої групи саме Велика Магелланова хмара, а не значно більші Чумацький шлях чи туманність Андромеди, мають найбільші запаси міжзоряного газу. Найбільше його скупчення, до речі, називається NGC 2070 Тарантул та простягається на 700 світлових років. Якби воно було так близько до нас, як туманність Оріона (найяскравіше скупчення міжзоряного газу в Чумацькому шляху), то його площа на нічному небі б в 55 разів була більшою за Місяць.
Парадоксально, але серед астрономів побутує думка, що малі галактики не можуть «процвітати» біля великих. Під дією їхньої гравітації вони втрачають запаси міжзоряного газу, внаслідок чого в них перестають народжуватися зірки. Типова мала галактика, що розташована біля великої, зазвичай виглядає як тьмяний об’єкт, позбавлений молодих зір. Водночас Велика та Мала Магелланові Хмари віддалені від Чумацького шляху всього лиш на 160.000 та 200.000 світлових років та є його найближчими сусідами у Космосі.
Тож як Магеллановим Хмарам вдається зберегти свою яскравість та запаси міжзоряного газу? Спостереження за допомогою телескопа «Габбл» дали змогу відповісти на це питання.
Ще сім років тому астроном Нітья Калліваяліл (Nitya Kallivayalil) з Єльського університету та її колеги повідомили, що відкрили рух Магелланових Хмар, який відрізняється від звичного обертання довкола Чумацького шляху. За її останніми даними, Магелланові Хмари мчать у Космосі настільки швидко, що наблизилися до Чумацького шляху на таку відстань лиш вперше в історії. «Я спершу була дуже здивована», - каже Калліваяліл. Проте це єдине пояснення того, як їм вдалося зберегти свої запаси газу.
Досі вважалося, що Магелланові Хмари роблять один оберт навколо нашої галактики за один або два мільярда років. Калліваяліл ж дійшла до висновку, що період їхнього обертання не менший за чотири мільярди років. Таким чином, на нинішню відстань вони підійшли всього лишень 200 млн. років тому, і таким чином впродовж більшої частини свого життя уникали приливних сил гравітації Чумацького шляху.
Магелланові Хмари обертаються не лише довкола Чумацького шляху, але й одна довкола одної. Від 200 до 500 млн. років тому Мала Магелланова Хмара скоріше за все врізалася у Велику та пройшла просто повз її центр, стверджує астроном Гуртіна Бесла (Gurtina Besla) з Колумбійського університету, яка змоделювала траєкторії обох галактик. Підтвердженням цього є відкриті Кнутом Ольсеном з Національної оптичної обсерваторії у Арізоні мандрівні зорі, які рухаються не так як всі інші у Малій Хмарі. Скоріше за все, вони мчать по інерції від удару півмільярда років тому. Між Великою та Малою Хмарами, до речі, існують такі самі відносини, як між Хмарами та Чумацьким шляхом: Велика Хмара «витягає» з Малої міжзоряний газ та пил. Слід, однак, пам’ятати, що господарем ситуації є таки Чумацький шлях, гравітація якого віддаляє Малу Хмару від Великої (вони вже розлучені на 75.000 світлових років), так що скоріше за все ці галактики більше ніколи не зустрінуться.
Зіткнення Великої Хмари з Малою вирішило долю останньої. Астрономи вважають, що вона і надалі втрачатиме міжзоряний газ та пил і в майбутньому перетворитися на так звану карликову сфероїдальну галактику – тьмяне, майже невидиме тіло. Однак це станеться дуже нескоро, а сьогодні Велика та Мала Магелланові Хмари ще мають достатній запас міжзоряного газу та пилу, щоб народжувати нові зірки ще багато мільярдів років.
21.03.2013