Попри расистську бридню Дональда Трампа, Сполучені Штати є найкращим доказом того, що багаторасове, багатокультурне і багаторелігійне суспільство, яке надає можливості тим, хто хоче працювати, може процвітати
Серед мільйонерів, як і серед решти пересічних людей, є всілякі: надзвичайно талановиті і працелюбні люди, які збили свій капітал, зробивши великий внесок у розвиток людства, як-от Білл Ґейтс чи Воррен Баффетт, і які, окрім того, призначають чималу частину своїх велетенських статків на доброчинність та соціальні служби, чи дурнуваті расисти, як-от пан Дональд Трамп, кумедний персонаж, який не знає куди подіти свій час і свої мільйони і цими днями розважається як кандидат від республіканців на президентський пост, ображаючи іспаномовну спільноту Сполучених Штатів, — а це понад 50 мільйонів осіб, — яка, на його думку, є мерзенним набродом злодіїв та ґвалтівників.
Бридня грошовитого паяца не мала б великого значення, якби глупства, що їх Трамп розкидає направо і наліво в своїй політичній кампанії — серед них фіґурують образи на адресу сенатора Маккейна, який воював у В'єтнамі, зазнав катувань і провів роки в концентраційному таборі В'єтконґ, — не зачепили виборчий нерв американського електорату і не викинули його на перше місце серед прекандидатів від Республіканської партії. Як видно, серед них лише Джеб Буш, одружений з мексиканкою, наважився його критикувати; усі решта відвели погляд, і принаймні один з них, сенатор Тед Крус (з Техасу), підтримав його діатриби.
Та, на щастя, відповідь громадянського суспільства в Сполучених Штатах на лихослів'я Дональда Трампа була категоричною. З ним порвали декілька телевізійних каналів, як-от Univision і Televisa, крамниці Macy’s, підприємець Карлос Слім, багато видань та сила кіноакторів, співаків, письменників, і навіть дуже знаний у Сполучених Штатах іспанський шеф-кухар Хосе Андрес, який збирався відкрити один зі своїх ресторанів в готелі Трампа, відмовився це робити після його расистських заяв.
Добре це чи погано, що тема расизму, якої досі уникали в американських політичних кампаніях, з'являється і навіть стає головною на майбутніх президентських виборах? Є ті, хто вважає, що навіть попри низькі мотиви — пиха і зарозумілість, — які штовхнули Дональда Трампа послуговуватися нею, не є поганим те, що це питання відкрито обговорять, замість того щоб воно нагноювалося в пітьмі й ніхто йому не заперечив і не спростував неправдиву статистику, на яку намагається спиратися антилатиноамериканський расизм. Можливо, вони мають рацію. Наприклад, твердження Трампа спричинилися до того, щоб різні американські аґенції, які провадять опитування, довели, що абсолютною неправдою є те, що мексиканська імміґрація систематично зростає. Навпаки, саме Бюро перепису населення США (згідно зі статтею Андреса Оппенгеймера) нещодавно повідомило, що за останнє десятиліття потік міґрантів з Мексики упав з 400 до 125 тисяч минулого року. І що тенденція залишається спадною.
Проблема в тому, що расизм ніколи не є раціональним, він ніколи не ґрунтується на об'єктивних даних, а лиш на упередженнях, недовірливості й закорінених страхах перед «іншим», який відрізняється, має інший колір шкіри, розмовляє іншою мовою, поклоняється іншим богам і дотримується інших звичаїв. Тому так важко здолати його за допомогою ідей, апелюючи до здорового глузду. В лоні усіх без винятку суспільств гніздяться ці зловісні почуття, проти яких культура часто є неефективною і подекуди безсилою. Вона їх, ясна річ, послаблює, і часто ховає їх у колективній підсвідомості. Але вони ніколи повністю не зникають і — зокрема, в моменти безладдя та кризи — розпалені політичними демагогами та релігійними фанатиками зазвичай виходять на поверхню і знаходять офірних цапів, які допомагають великим прошаркам, а часом навіть більшості людей звільняти самих себе від відповідальності й покладати всю провину за свої біди на «жида», «араба», «негра» чи «мексиканця». Збовтувати оті брудні води ірраціональних глибин є дуже небезпечною справою, оскільки расизм завжди є джерелом жорстокого насильства і може призвести до руйнування мирного співжиття й серйозно розхитати людські права і свободу.
Цілком можливо, що незважаючи на безкультур'я, яким хизується у всьому, що каже чи робить, пан Трамп — починаючи від його жахливих і помпезних хмарочосів, — він інтуїтивно відчуває, що його ображання американців латиноамериканського походження є абсолютно необґрунтованим, і він це робить, усвідомлюючи шкоду, якої може завдати своїй країні, яка, між іншим, була і є країною імміґрантів, тобто чинить нерозважливо і безвідповідально. Вміти робити гроші — як і бути асом в шахах чи у футболі — не передбачає нічого більшого, ніж дуже специфічної придатності для цього заняття. Можна бути мільйонером, бувши — в усьому іншому — несосвітенним дурнем і впертим неуком, і, здається, все вказує на те, що пан Трамп належить до цього вартого жалю різновиду такого типу людей.
Але було б також несправедливим висновувати — як це зробив дехто через нестриманість риторики маґната нерухомості, — що расизм та решта дискримінаційних і сектантських забобонів є сутністю капіталізму, його найбільш рафінованим й неминучим продуктом. Це не лише не так. Сполучені Штати є найкращим доказом того, що багаторасове, багатокультурне і багаторелігійне суспільство може існувати, розвиватися і проґресувати в дуже помітному темпі, створюючи можливості, які приваблюють до їхніх берегів людей з усієї планети. Сполучені Штати є провідною країною наших часів завдяки цим міріадам бідних людей, які, втративши надію знайти стимули і можливості у своїх власних країнах, поїхали туди, щоб гарувати, безупинно працюючи, і водночас зі створенням власного майбуття вони збудували велику країну, першу багатокультурну наддержаву новітньої історії.
Так само, як ірландці, скандинави, німці, французи, іспанці, італійці, японці, індуси та араби, — латиноамериканці дуже сильно доклалися до того, щоб Сполучені Штати стали тим, чим вони є. Якщо нині у будь-якій країні є нісенітницею говорити про чисті, незмішані суспільства, то тим паче в Сполучених Штатах, де завдяки гнучкості системи, яка надає можливості усім, хто хоче і вміє працювати, суспільство безупинно оновлюється, асимілюючи та інтеґруючи людей, які походять з усіх частин світу. В цьому сенсі Сполучені Штати є піковим суспільством нашого часу, взірцем, який раніше чи пізніше доведеться наслідувати — відкривши свої кордони для всіх — країнам, які хочуть стати (чи бути й надалі) сучасними у світі, позначеному ґлобалізацією. Існування такого собі Дональда Трампа в їхньому лоні не має змусити нас забувати про цю підбадьорливу правду.
Mario Vargas Llosa
Un millonario se divierte
El Pais, 9.08.2015
Зреферувала Галина Грабовська