З хвилею, коли офензива союзних армій Габсбурської монархії і Нїмецького цїсарства почала очищувати українську територию Австриї від росийської інвазиї, — перед провідниками нашої національної полїтики явила ся потреба навязати нитку, перервану росийською інвазиєю, і вступити в безпосередні зносини з українським населенєм, увільненим з росийської неволї.
Сю задачу має сповнити поміщена в попереднім числї нашої часописи відозва Загальної Української Ради до українського народу Галичини й Буковини, видана як плякат в тисячах примірників, які мають бути розширені по всїй увільненій українській териториї Австриї.
В сїй відозві полїтичні провідники й заступники нашого народу в Австриї, з'єдинені в Загальній Українській Радї, звертають ся до українського населеня Галичини й Буковини з представленєм своєї дїяльности для української справи за той час, як росийська інвазия заставила їх опустити рідний край і перенести свою дїяльність до столицї Австриї, — із зазивом розпочати в увільненім краю наново ту дїяльність, яку перервала була росийська інвазия, наново орґанїзувати українське житє на тих самих основах, на яких воно розвивало ся перед воєнною бурею, і під тим самим полїтичним прапором, який з вибухом війни вивісила в імени українського народу Галичини тодїшня орґанїзация українських партий Галичини, Головна Українська Рада, попередниця теперішньої Загальної Української Ради.
З сеї відозви довідуєть ся визволене з росийської неволї українське населенє Галичини й Буковини, що той час 10-місячної неволї не даром минув для української справи, що тодї, коли на нашій землї лютував ворог, нївечучи наше національне житє, наші провідники й заступники працювали невтомно, щоби не тільки перед полїтичним сьвітом союзних держав, але перед цїлим культурним сьвітом заступати українську справу, здобуваючи для неї те значінє, яке їй належить ся, і приготовляючи таке рішенє її, яке йде по лїнїї інтересів українського народу.
Не станемо на сїм місци вичисляти, що за той час наші полїтичні провідники й заступники зробили для української справи, — се читачам нашої часописи добре відоме. Хочемо зазначити тільки одно, а саме: звернути увагу на ті шкоди, які були би неминуче вийшли для української справи, якби росийській інвазиї було вдало ся дістати в свої руки всїх наших провідників і заступників, усїх тих, що в часї росийської інвазиї працювали тут, на чужинї, для української справи. Міра тих шкід буде найлїпшою мірою тих користий, які принесла українській справі дїяльність, про яку сповіщає увільнене з росийської неволї українське населенє Галичини й Буковини відозва Загальної Української Ради.
Тепер, коли наш рідний край стає вільний від росийської інвазиї, цїла наша суспільність повинна прикласти всї свої сили до відбудови знївеченого ворогом українського національного житя — в дусї зазиву, яким Українська Загальна Рада кінчить свою відозву.
Отже до працї, — а на руїнах, спричинених росийською інвазиєю, зацвите нове житє, вільне житє вільного українського народу!
Бо маємо право надїяти ся, що армії союзних монархій, очищуючи нашу землю від росийської інвазиї, являють ся для нашого народу вістунами визволеня від усїх тих пут, які вязали вільний розвиток нашого народу перед війною.
