Відновлення Холмського Собору

Як відомо, німецька влада, йдучи за голосом справедливости, передала знову українцям холмський собор, захоплений латинниками в 1918 р. Відомо також, що цей собор вернувся не в такому вигляді, як був. Бані перероблено, стінні олійні мальовила здряпано й затинковано. Замість підвищення солеї та вівтаря зявилися східці й звужена площина, пристосована до латинського пристінного вівтаря. Іконостас, дорогі образи, розкішне панікадило та інші цінні речі — щезли. Щоб відновити в соборі богослуження, треба було позичити найнеобхідніші церковні речі, а провізоричний іконостас зробити з дешевої матерії, натягненої на деревляні рями. Цей іконостас і дешеві хоругви, образи та інші речі творять такий дисонанс з величним І легким, як мрія, архітектурним бароком собору, що чужинців вражає все це несмаком, а своїх змушує червоніти від сорому. Старенька, брудненька латка на розкішній шаті.

Пече холмщан не лише сором, але й біль. В підземеллі собору знаходили собі довгий спокійний спочинок тлінні останки короля Данила, його синів Романа і Шварна, деяких інших князів та хомських епископів. За час перебування собору в руках єзуїтів це святе місце спрофановано, кістки славних небіжчиків порозкидано й перемішано. Одною з турбот комітету відновлення собору, буде в першу чергу довести цю "усипальницю" до належного порядку, гідно вшановуючи такі дорогі нам кости Великих Предків.

В часі спішної евакуації Холму в 1916 році залишилося умеблювання єпископської палати, що складається з кільканадцятьох кімнат, а також помешкань соборного духовенства й інших служачих. Як кажуть очевидці, єзуїти, залишаючи Соборну Гору, позабирали меблі з собою. Кімнати пусті — ні стола, ні стільця. Відновлюючи собор, комітет мусить подбати й за відновлення та умеблювання єпископської палати.

До цього всього треба додати ще одну риску. В епископській палаті була "домова церква". Єзуїти переробили її на театр. Звичайно, з іконостасу, образів та інших церковних річей нічого не залишилось. І цю церківцю треба би теж відновити

Завдання "Комітету відновлення холмського собору", як бачимо, складні, а до того ще й трудні. Розуміючи це, розкладає він свою працю на три етапи: перший — придбання найнеобхідніших, звязаних з богослужіннями річей; другий — відновлення собору внутрі (мальовила, іконостас, образи, панікадило тощо); третій — відновлення собору й дзвіниці ззовні; побіч будуть іти турботи про єпископський дім, "усипальницю", цвинтар і взагалі Гору Данила.

Діловий комітет уже уодностайнює свої погляди на напрямні свого завдання, які вводяться до того, що 1) все внутрі собору до найдрібніших речей мусить гармонізувати з архітектурним стилем (бароко) іконостас, рами образів, панікадило і т. д., 2) стінні мальовила, образи, хоругви повинні вирізнятися мистецькою вартістю й 3) що собор не може бути переладований образа ми й хоругвами (хиба всіх православних церков), а особливо образами й хоругвами, що не мають нічого спільного в мистецтвом. Врешті — все в соборі мусить бути звязане з нашим церковним мистецтвом і з нашими традиціями. Мусить щезнути азійщина, а навіть такі дрібниці, як чужі нам металеві хоругви, чужі нашому духові й традиціям та непідхожі до легкого архітектурного стилю собору.

Але найтруднішим до розвязання питанням в питання стінних мальовил. Залишити стіни й основні кольони білими чи одягнути їх у малярські шати? Стінні мальовила в наших церквах з останніх часів скрізь і всюди носять сліди азійщини, накопичення, яскравости, що "зїдає" архітектурну красу. Такі мальовила, не маючи звязку з українським мистецтвом, могли б не лише "гризтися" з бароком собору, але й вбивати його. Коли б і погодитися на стінні мальовила, то хіба лише з тою умовиною, що вони були б виконані добрими українськими мистцями в українському дусі й в дуже ясних, легких, прозорих тонах.

Маючи це на увазі, "Діловий Комітет відновлення Собору" вже на першому свому засіданні вирішив звернутися до українських архітектів і малярів з закликом узяти участь у виготовленні проєктів і шкіців та скласти жюрі для їx оцінки.

Ясна річ, що діло відновлення холмського собору вимагає значних матеріяльних засобів. Пожертви вже впливають. Але осягнуть вони потрібних розмірів лише тоді, коли українське суспільство вирішить для себе питання: на кого падає обовязок гідно відновити холмську святиню, себто чиєю святинею є холмський собор чи лише міста Холму, чи тільки Холмщини, чи цілого українського народу, на своїй землі та на еміґрації сущого?

Очевидно, що холмський Св.-Богородичний собор — це церковно-національна святиня всіх українців разом і кожного зокрема, як собори св. Софії та Юра, як Печерська та Почаївська лаври й т. п.

Як національна святиня холмський собор мав особливо велике значіння для українського народу. Холмщина це наше західне національне і культурне забороло.

Так задивлявся на Холмщину великий князь Володимир, що збудував (згідно з народнім переказом) на Холмській Гірці церкву й подарував їй образ Божої Матері. Та задивлявся й король Данило, що зробив Холм своєю столицею й збудував та переніс сюди епископську катедру з Угруська (Угровейська). Таксамо задивлялися на ролю Холму собору пізніші єпископи разом із шляхтою та міщанами й кілька разів перебудовували його, щоб довести його зовнішній та внутрішній вигляд до стану кінця минулого століття.

Не інакше мусить задивлятися на значіння Холмського собору та необхідність відновлення його в усій красі й сучасне українське громадянство, незалежно від місця свого замешкання, стану й матеріяльних засобів.

Діловий Комітет розпочинає свою працю власне з надією, що не знайдеться українця, який не взяв би участи у відновленні холмського собору посильною пожертвою.

Бо холмський собор є важною спільною національною й реліґійною святинею цілого українського народу й турбота за його велич і красу повинна бути нашою спільною турботою.

Адреса Комітету: Комітет відновлення холмського православного собору, Холм, Люблінська вулиця, Соборна Гірка.

[Краківські вісті]