В усій без виїмку німецькій пресі панує одностайний погляд, що після переможного закінчення війни у Франції прийшла черга на війну безпосередньо проти Анґлії та на перемогу над Анґлією. Найяскравіше висловлює цю думку центральний німецький часопис "Фелькішер Беобахтер" з 20-го ц.м. у передовій статті під повищим наголовком. Починається ця стаття відразу ствердженням:
"Знищення француської армії зближується до кінця (та стаття була писана ще перед підписанням воєнного перемиря — Прим. Ред.). Найважніший та найсильніший анґлійський сухопутній меч Анґлії щез із поверхні цієї війни, як щезли польські, норвежські, голяндські, бельґійські допомічні війська Великої Британії. Анґлія стоїть сама. Преса й радіо Черчіля сповістили світові, що "Анґлія ніколи так добре не боролася, як тоді, коли боролася сама". Це пуста й суща брехня. Бо Анґлія взагалі ніколи проти рівнорядного — не кажучи про сильнішого — противника не боролася, хіба, що Черчіль називає війнами звичайні наскоки на слабі малі народи, як голяндці, бури, сіямези, або палестинські араби.
Тепер світ вперше переживатиме цікаве видовище, як бритійці будуть битись в отвертому полі, коли не можна надужити ніяких чужих народів, як нагрудного щиту при атаці і як тилової охорони при втечі..."
Зі місту останньої промови Черчіля, що його подає автор статті, довідуємося, що Черчіль скинув вину за програну Франції виключно на француське командування та що сам ще хвалився, що навмисне післав до Франції лише мало війська і летунської фльоти, щоб головна анґлійська військова сила "не зужилася". Мало того: Черчіль не завагався грозити Франції, не беручи зовсім під увагу її безвиглядної стратеґічної ситуації та всієї траґедії француського народу:
"Французи (казав Черчіль) виставлять на ризико гри свою велику шансу та свою будучність, якщо не будуть далі вести війни згідно з тими їx договірними зобовязаннями, від яких ми їх не звільнюємо."
Що торкається конкретних анґлійських приготувань до оборони на випадок німецької атаки, то Черчіль заявив, що на анґлійському острові є 1¼ міліона мужчин під зброєю. До того міліона і чверть війська зараховує він "350 до 400 тисяч вояків, яких ми у доброму стані перевели назад з Франції". На іншому місці Черчіль згадав про "врятованих 100.000 французів спід Дінкірхен". Автор звертає увагу, що після катастрофальної поразки у Фляндрії офіційний анґлійський комунікат подав цифру врятованих анґлійських і француських вояків, що переїхали на анґлійських кораблях, разом на 335.000, а не на 500.000, що їх тепер вигадав Черчіль. "Але й ота первісна цифра, це безсоромна брехня, бо в дійсності змогла врятуватись з фляндрійської катастрофи тільки дробина того числа". Щодо "пів міліона добровольців", які ніби то складаються з анґлійців, які мали власні рушниці, то "Фелькішер Беобахтер" погрожує "брутальною безоглядністю" супроти всіх тих, які вмішувались би активно до воєнних дій, не будучи членами реґулярної армії. Коли б анґлійці мали свідомість своєї ситуації, то повинні би розстріляти Черчіля, як того злочинця, що виставляє ввесь нарід на погубу.
"...Бачимо руку Провидіння у тому, що бритійська держава у часах свого найважчого іспиту має як свого керманича людину, яка просто з певністю люнатика жене ту державу у пропасть".
