Японські лицарі вже не вкорочують собі віку самогубством, але ритуал принесення себе в жертву зберігся і тепер є колективним. До нього вдавалися такі країни, як Арґентина і Венесуела, а тепер це випало на долю Греції
Харакірі – це шляхетна японська традиція, за якою воїни, політики, підприємці, а часом і письменники (як-от Юкіо Місіма), осоромлені поразкою чи діями, які – як вони думали – їх знеславили, розпорювали собі живіт під час кривавої церемонії. У наші дні, коли ідея честі девальвувалася до мінімуму, японські лицарі вже не вкорочують собі віку самогубством. Але ритуал принесення себе в жертву зберігається у світі, і тепер він є колективним: його практикують країни, які, охоплені минущим чи тривалим божевіллям, вирішують убожіти, дичавіти, деґрадувати або усе це разом.
Латинська Америка рясніє трагічними прикладами. Найпримітнішим є приклад Арґентини, яка три чверті століття тому була країною першого світу – квітучою, розвинутою, відкритою, зі зразковою системою освіти, – що раптом, охоплена гарячкою перонізму, вирішила реґресувати і перетворюватись на руїну: довга агонія, якій сприяли військові перевороти, йдучи один за одним, та героїчна наполегливість електорату в його неправильному виборі, й агонія ця досі триває. Сподіваймося, що одного дня боги чи доля повернуть здоровий глузд і ясний розум батьківщині Сарм'єнто і Борхеса.
Іншим символічним випадком політичного харакірі є Венесуела. Звісно, там була недосконала, але реальна демократія – з вільною пресою, справжніми виборами, різними політичними партіями, і так чи сяк країна рухалася вперед. На жаль, буяли корупція і марнотратство, і через це більшість венесуельців зневірилися в демократії і довірили свою долю месіанському вождю: коменданте Уґо Чавесу. Аж вісім разів мали вони нагоду виправити свою помилку, однак не зробили цього, знову і знову голосуючи за режим, який вів їх у безодню. Нині вони дорого платять за свою сліпоту. Диктатура є задушливою реальністю, вона позакривала телевізійні та радіостанції, газети, переповнила в'язниці дисидентами, помножила корупцію до запаморочливих меж – один з головних військових керівників режиму керує наркотрафіком, і це єдина індустрія, що процвітає в країні, де економіка розвалилася, а бідність зросла втричі, де інституції, від суддів до Центральної виборчої комісії, є прислужниками влади. Хоч існує суттєва більшість венесуельців, які хочуть повернутися до свободи, проте це буде нелегко: уряд Мадуро продемонстрував, що хоч він є нездатним до усього іншого, але коли треба фальшувати вибори й ув'язнювати, катувати і вбивати опозиціонерів, рука йому не здригається.
Харакірі не є особливістю третього світу, його практикує також цивілізована Європа – час від часу. Гітлер і Муссоліні прийшли до влади законно, і велика кількість центральноєвропейських країн кинулися в обійми Сталіна без зайвих церемоній. Найостаннішим випадком, схоже, є Греція, яка на вільних виборах щойно привела до влади – 36% голосів – СІРІЗА, ультраліву партію демагогів та популістів, яка для урядування об'єдналася з невеличкою організацією антиєвропейської та ультранаціоналістичної правиці. СІРІЗА запропонувала грекам революцію і рай. Катастрофічний стан, у якому перебуває країна, що була колискою демократії і західної культури, можливо, є поясненням цього похмурого катарсису грецького електорату. Але біди, які його занапащають, замість того, щоб щезнути, можуть нині загостритися, якщо новий уряд почне застосовувати на практиці те, що пропонував своїм виборцям.
Оті біди – це запаморочливий державний борг у 317 млрд. євро перед ЄУ і міжнародною фінансовою системою, які врятували Грецію від банкрутства, він дорівнює 175% валового внутрішнього продукту. Від початку кризи ВВП Греції впав на 25%, а рівень безробіття зріс до 26%. Це означає колапс соціальних служб, жахливе падіння рівня життя і ракове зростання бідності. Якщо послухати керівників СІРІЗА та її натхненного лідера – нового прем'єр-міністра Алексіса Ципраса, то ця ситуація зумовлена не бездарністю і буйною корупцією грецьких урядів протягом кількох десятиліть, які з божевільною безвідповідальністю додумалися подати Європейській Унії сфальшовані економічні підсумки та звіти, аби замаскувати свої збитки, а режимом жорсткої економії, запровадженим міжнародними інституціями і Європою для Греції, щоб витягнути її з того безпорадного становища, до якого довела її погана політика.
СІРІЗА пропонувала покласти край режиму жорсткої економії і приватизаціям, переглянути виплату боргу з умовою, що буде його суттєва «знижка» (чи списання), а також оживити економіку, ринок праці за допомогою постійних державних капіталовкладень. Це те саме, що лікувати смертельно хворого, змушуючи його бігати марафони. В такий спосіб грецький народ поверне собі «суверенність», яку, на їхню думку, Європа загалом і трійка (Єврокомісія, ЄЦБ та МВФ. — «Z») та уряд пані Меркель зокрема у нього відібрали.
Найкраще, що можна було би зробити, це здати в архів ці передвиборчі похваляння тепер, коли СІРІЗА вже взяла на себе урядову відповідальність, визнати, як зробив це Франсуа Олланд у Франції, що вона пообіцяла ілюзорні та неможливі речі, і виправити свою програму у прагматичному дусі; певна річ, це спричинить жахливе розчарування серед її наївних виборців. Якщо вона цього не зробить, Грецію чекає банкрутство, вихід з єврозони і Європейської Унії та економічна відсталість. Помітні суперечливі симптоми і ще не зрозуміло, чи новий грецький уряд дасть задній хід. Замість списання боргу він щойно запропонував шахрайську формулу, яка полягає в тому, щоб перетворити борг Греції на два види боргових зобов'язань: одні справжні, що виплачуватимуться в міру того, як зростатиме її економіка, інші – примарні, що оновлюватимуться до безконечності. Франція та Італія, які також є жертвами поважних економічних проблем, на таку пропозицію зизом не поглянули. Але вона, безперечно, не матиме успіху, тому що не всі європейські країни втратили вже відчуття реальності.
Передусім – і для цього є вагомі підстави – декілька членів Європейської Унії, окрім Німеччини, нагадали Греції, що не пристануть на «списання боргу» – ані явне, ані приховане – і що країни мають виконувати свої зобов'язання. Найсуворішими з цього погляду були Португалія, Іспанія та Ірландія, які після великих самопожертв виходять з кризи, добросовісно виконавши свої зобов'язання. Греція винна Іспанії 26 млрд. євро. Відновлення іспанської економіки коштувало крові, поту і сліз. То чому іспанці мають платити зі своїх кишень за погану політику грецьких урядів, якщо вони вже розплачуються за погану політику своїх урядів?
Німеччина не винна у тому, що економіку багатьох країн об'єднаної Європи доведено до ручки. Німеччина мала розважливі й компетентні, аскетичні та чесні уряди, і в той час, коли інші країни смітили грішми, вона зростала і зміцнювалася. І не треба забувати, що Німеччині довелося абсорбувати і воскресити труп – комуністичну Німеччину – також коштом небувалих зусиль, без скарг, ні в кого не просивши допомоги, винятково завдяки наполегливості та стоїцизмові її громадян. З іншого боку, німецький уряд пані Меркель рішуче налаштований проєвропейсько, і найкращим доказом цього є постійна щедрість, з якою він підтримує своїми ресурсами та ініціативами європейський проект. Лише поширення стереотипів та ідеологічних міфів пояснює цей феномен фройдівського переносу, який спонукає Грецію звинувачувати найефективнішу країну Європейської Унії у лихах, що їх спричинили політики, яких протягом стількох років грецький народ приводив до влади своїми голосами і які покинули його в такому жахливому становищі, в якому він перебуває.
Маріо Варґас Льйоса, перуанський письменник, член Іспанської королівської академії, нобелівський лауреат
Mario Vargas Llosa
El harakiri
El Pais, 8.02.2015
Зреферувала Галина Грабовська