Мир в Европі в руках чотирьох держав
(Від власного кореспондента).
Женева. 27. лютого 1938.
"Мир в Европі залежить від становища чотирьох великодержав: Німеччини, Італії, Франції і Великобританії”. Так сказав премієр Невіль Чемберлєн закінчуючи свою промову у Вестмінстерській Палаті і закінчив її запитом: «Чи справу відомого пакту чотирьох не поставлено офіціяльно на порядок денний?" На питання це дасть відповідь мабуть найближчий час. Офіціяльно справу цю на порядок денний переговорів між европейськими великодержавами ще не поставлено; формальні переговори навіть між Великобританією та Італією ще не почалися. Уже дипльоматичні приготування до них показали, що без участи Франції та Німеччини вони мають небагато виглядів на успіх. Чемберлєн заявив у Палаті Громад, що француський уряд дістав подрібніі інформації про усі заходи бритійського уряду в цій справі. Приготовання до англо-німецьких переговорів іде рівнобіжно з тамою самою підготовою до англо-італійських переговорів. Виміна думок поміж чотирма великодержавами фактично вже відбувається, а офіціяльні переговори пічнуться не раніше ніж віявиться, що вони мають поважні вигляди на успіх. Покищо европейська преса почала обговорювати можливости пакту чотирьох.
Швейцарська преса і політичні кола Ліґи Націй зацікавленіі цим питанням тимбільше, що анґлійська опозиція намагається довести, як неможливо погодити засади Ліґи з пактом чотирьох. Цікаві думки висловлює в цій справі „Журналь де Женев“ зазначуючи, що між загальною політичною ситуацією в лютім 1933 р., коли Мусоліні запропонував вперше пакт чотирьох та сучасною ситуацією істнує ціла безодня. Тоді він був кроком назад у відношенні до Ліґи, тепер він є кроком уперед у відношенні до неї, бо в Женеві залишилися тільки дві великодержави. Тоді ідея збірної безпеки розвивалась, тепер вона занепала. „Журналь де Женев" наводить уступ із промови Чемберлєна, де він говорить про Ліґу: "Коли вона в теперішньому свому стані не може дати комусь збірної безпеки, то ми не повинні робити собі ілюзій у цій справі, а ще менше полишати малі нації у вірі, що Ліґа зможе оборонити їх від якогось нападу, знаючи що вони і не повинні сподіватися чогось подібного". Далі автор статті пише: "Отже ці нації повинні стрінути з полегшою все, що сприяє зближенню між Анґлією та Італією, Німеччиною та Францією… Ми переконані, що ані Гітлер, ані Мусоліні, ані Чемберлєн, ані Шотан не хочуть війни, і все ж усі четверо рискують, що їх втягнуть до неї, коли вони не вважатимуть на правду проголошену бритійським премієром, щоб оминути війни, ми мусимо порозумітися".
Щоб змірити бодай приблизно значіння, яке може мати тепер пакт чотирьох і труднощі, які стоять на шляху до його заключення, досить глянути на деякі події за першу пятилітку розвитку цієї великої політичної ідеї, яку справедливо вважали деякі утопією і в якій найвпливовіші державні мужі бачать єдиний засіб уникнути нової европейської, чи може навіть світової війни.
У лютім 1933 р. Німеччина не мала навіть частини того політичного і мілітарного значіння, яке вона має тепер, злучена фактичним союзом з Італією. В 1933 р. булаб Німеччина в пакті чотирьох полоненим у неволі держав "фронту Стрези". Провід у пакті малиб зайняти великодержави. Пакт міг був навіть домовитися до того, що Франція моглаб впровадити до нього московський уряд.. Найбільшою заслугою Ліґи Націй перед Европою і людством є очевидно те, що вона до пакту чотирьох тоді не допустила, боючись диктатури чотирьох великих держав над малими, і перевела на власнім тілі московський "експеримент", щоб бачити як міг би виглядати пакт чотирьох. Пять років тому перед Москвою стояли відкриті всі ті можливости, які тепер безнадійно замкнули їм великодержави своїм протикомуністичним пактом. Пять років тому готувався московський уряд вступити до Ліґи, щоб зайняти місце серед европейських держав; Літвінов розтягнув по цілій Европі своє панування, говорячи про пакт ненападу і обопільної допомогі. Від них не залишилося майже нічого, хоч формально вони істнують далі. Кремль фактично майже виключений із спільноти европейских держав. Коли при проєктах нового Льокарно преса згадувала про СССР між державами, що могли б до цього пакту приступити, то тепер преса підкреслює, що про московський уряд взагалі не згадують.
Але не бракує голосів, які слушно вказують на те, що франко-совітський пакт є найбільшою перешкодою для участи Франції у пакті чотирьох. Зрештою він буде очевидно найбільшою перешкодою для англо-французької приязни. Становище Чемберлєна супроти Москви та Ліґи ріжниться ґрунтовно від позиції Дельбоса зазначеної ним при останніх парляментських дебатах, І що властиво міг сказати Дельбос в обороні французької позиції "франко-совітський пакт перебуває в рамках пактів Ліґи. Франція буде дотримуватися їх льояльно понад пристрастями і політичною пропаґандою". І на це відповів цілком слушно Флянден, що версайський мир вмирає. Ліґа Націй на думку Чемберлєна безпеки не запевнює.
"Бритійський уряд пильно слідкуватиме за подіями в Австрії" — ЗАЯВИВ ПРЕМ1ЄР ЧЕМБЕРЛЄН.
На вчорашньому засіданні палати послів посол-лейбурист Гендерсон зложив інтерпеляцію, домагаючися, щоби бритійський уряд дав моральну підтримку Австрії, приєднуючись до заяви Дельбоса. На думку Гендерсона, Австрію важко вважати від тепер незалежною державою.
Прем. Чемберлєн відповів, що у порозумінні двох держав для поліпшення взаємин між їхніми краями годі добачувати нарушення санжерменського миру чи женевського протоколу (який постановив, шо без згоди Ліґи не можна змінити незалежности Австрії). Тепер треба чекати наслідків того порозуміння. Анґлія мусить цікавитися життям Середущої Европи, бо вона змагає до того, щоб довести Европу до почуття безпеки і взаїмного довіря. З огляду на те Чемберлен привязує вагу до недавньої заяви Дельбоса. Бритійський уряд дальше буде пильно слідкувати за подіями в Австрії.