Чи НАТО врятує Україну від Росії? Я здивований, скільки людей, особливо в Україні, вірять в те, що врятує. І не менше здивований, скільки західних аналітиків і російських політиків стверджують, що саме це НАТО збирається робити і, розуміється, буде робити. Природньо, росіяни описують очікувані наміри НАТО як офензивні, а не дефензивні.
Пора прокинутися і відчути аромат еспресо в Брюсселі.
По-перше, НАТО не має армії. Як інституція (тобто як бюрократія), що розміщується в двох комплексах – у та біля столиці Бельгії, альянс не має військ. Можна лестити собі, переконувати себе, вихвалятися собою і т. п., але відправка військ здійснюється — якщо взагалі здійснюється — державами-членами НАТО, чи від імені держав-членів НАТО чи, що проблематичніше, їх експедиційними місіями. По-друге, більшість європейських країн скоротили свої оборонні бюджети значно нижче рівня, які вони публічно погодилися дотримуватися. Сполучені Штати є єдиним суттєвим винятком з цього загального правила. М'яко кажучи, Європа переклала військову відповідальність на Америку, настоюючи при цьому на своєму праві час до часу бурчати про нерозумне використання Вашингтоном своїх збройних сил.
Коли європейці кажуть, що війна на Європейському континенті стала немислимою, то реально це означає, що вони не хочуть про це мислити. Не дивно, що більшість європейців були і залишаються вкрай неприхильними до участі значимої кількості своїх солдат у воєнних діях. Треба було геноциду в Боснії, щоби їх (певним чином) задіяти. Але навіть геноцид не зміг їх – як і Штати – мобілізувати в Руанді. Чи організований Путіним геноцид українців подвигне європейців інтервеніювати? Подвигне, але вербально. Збройно — менш імовірно. Те ж саме і в разі подальшої військової агресії.
Але якби Україна стала членом НАТО? Тоді, звичайно ж, держави-члени НАТО спішитимуть на поміч, чи не так? Не спішіть закладатися про це. Квінтесенцією є знаменита п'ята стаття. Ось відповідний текст:
Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні.
Більшість коментаторів цитують кілька перших рядків, які, виглядає, обіцяють здетерміновану відповідь на аґресію. Але продовжуйте читати і ви прийдете до відмовки цієї клаузули: "такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили." По-перше, цей рядок означає, що відповідь держави-член здійснює індивідуально, сама по собі , а не колективно альянсом, і що відповідь здійснюється відповідно до оцінювання цією державою рівня того, що вона "вважає за необхідне." Теоретично, держава має повне право на висновок, що нічого не робити — це якраз і є цим "необхідним". По-друге, "збройні сили" є тільки можливою допустимою реакцією. Держава цілком може дійти до висновку, що найкращим шляхом буде скликання міжнародної мирної конференції.
Членство в НАТО, таким чином, не дає ніякої ґарантії проти аґресії, особливо якщо метою цієї російської аґресії є геополітично "незначна" держава – як, наприклад, якась з балтійських. Ще в 2008 році я написав статтю, задавшись питанням: чи буде НАТО захищати естонське місто Нарва? Мій висновок тоді – як і зараз – ні, не буде. Польща, Литва, і Латвія можуть послати війська, і цілком можливо, що президент Обама був серйозним, промовляючи: "Якщо ви зачіпите країну НАТО, то конфронтація буде військовою", але Німеччина і Франція – інша справа. Балтійці, звичайно, знають це, — як, підозрюю, і росіяни.
Безглуздо вважати, що Кремль не знає про те, що НАТО пронизана такими слабинками (подумайте про всіх російських шпигунів в Брюсселі). Так само, як безглуздо брати за чисту монету слова Путіна, що НАТО становить загрозу для Росії (якось він виправдовував кримську інвазію як спробу запобігти перетворенню Україною Севастополя в базу НАТО; це або грубе потурання російській гальорці, або цілковите незнання того, як працює НАТО, або глибока параноя.) Як може союз, який не захищатиме своїх членів від Росії бути загрозою для Росії? Західні аналітики, які повторюють міф про російську чутливості до розширення НАТО, просто наївні споживачі – свідомо чи несвідомо – творених Кремлем міфів.
Колумніст Forbes Поль Родерік Ґрегорі експонує цей міф, уявляючи сценарій, в якому Росія зачинає "гібридну війну" проти Латвії, щоби зруйнувати НАТО. Росія бере її під свій контроль, європейці і американці обурюються і надуваються, а перемагає Путін: "Путін назвав блефом НАТО, і світ побачив, що НАТО є порожньою оболонкою. Нема більше НАТО. Король курятника – Путін. Це він вирішує, хто буде милуваний, хто покараний." Ґрегорі правий, вважаючи, що, на відміну від своїх публічних виступів, Путін знає, що НАТО блефує.
Що ж робити Україні? Очевидно, тісніші зв'язки з НАТО не зашкодять, особливо як туз у рукаві в переговорах з галюцинуючими росіянами. Але значно, значно важливішим є стан власної армії України. Україну може захистити тільки Україна. Для цього вона мусить, як справедливо каже Юрій Бутусов, розробити комплексну довгострокову стратегію, модернізувати свої збройні сили, розробити адекватну структуру сил, забезпечити необхідне озброєння і підняти свій рівень організаційної компетенції. І, щоби це стало можливим, Україна повинна економічно зростати. Безпека і виживання України, отже – і в першому і в кінцевому рахунку – залежить від економічних реформ.
Під час Революції Майдану демонстранти скандували "Свобода або смерть". Сьогоднішня Україна повинна скандувати: "Радикальні економічні реформи або смерть"
(англійська версія: World Affairs blog)
20.10.2014