Польський поміщик і капіталіст — споконвічні вороги українського і білоруського робітника та селянина. Вони жорстоко гноблять і утискують українців, білорусів, євреїв, не тільки економічно, але й політично.
У панській Польщі українець, білорус і єврей позбавлені будьяких національних прав. З року в рік, навіть і ті мізерні права, що були раніше, все більше зводяться нанівець. Поміщицький уряд Польщі, жандармерія і ксьондзи переслідують населення Західної України і Білорусії, ненавидять його за те, що воно українське і білоруське!
Досить сказати, що українець і білорус не мають права займати найменших посад тому, що вони не поляки. Українця в селі не можуть обрати навіть на сільського голову. Українська мова заборонена у Польщі, за вживання української мови — карає суд і поліція. Польський уряд закриває українські школи і силою зброї та штрафів гонять українських дітей у польські школи.
Так польські пани і поміщики от уже друге десятиріччя дедалі більше закабалюють всіх українців і білорусів у Польщі, насильственно ополячуючи їх, перетворюючи їх на безмовних рабів. Польський уряд прагне ліквідувати братні нам нації, які становлять 40 процентів населення всієї Польщі і займають майже половину всієї польської території.
На Західній Україні живе 7 міліонів українців, понад 3 міліони білорусів і 1,5 міліони євреїв. Становище їх жахливе. Це безправні люди, обернуті в рабство. Про це яскраво промовляють цифри і факти, яких не можуть при ховати навіть державні польські газети.
Якщо в 1919 році на Західній Україні було 3.000 українських шкіл, то зараз їх можна налічити не більше одного десятка.
Польські поміщики і капіталісти душать найменше проявлення української і білоруської національної культури. Українські і білоруські народні школи закриваються. За даними 1935 року в Західній Україні на рідній мові вчилися лише 5% українських дітей, а на Волині, Поліссі і Холмщині — 0,02%. На 7 міліонів українського населення в Польщі немає жодного українського вищого учбового закладу.
Ще жорстокіше проводиться ополячування білоруського населення. 1935 року в Західній Білорусії було 16 народних білоруських шкіл і одна середня школа, а тепер і ці школи закриті. Зовсім нема білоруських учительських семінарій і вищих учбових закладів. В Поліському воєводстві, де поляки становлять менше ніж 10% населення, польські школи становлять 94% всіх шкіл, а білоруські 1%.
В Західній Україні 50% населення і на селі і в місті — неграмотних, серед жінок неграмотних понад 75%. В Новогрудському воєводстві на Західній Білорусії неграмотних коло 60% дорослого населення, а в Поліському — понад 70%.
Польський уряд закриває українські газети, розганяє клуби, ліквідує бібліотеки-читальні. Українцям навіть забороняють називати народжених дітей українськими іменами. Одного селянина (Львовське воєводство) за те, що він назвав свою дитину українським ім'ям засудили до 2 тижнів тюрми.
Польські поміщики і фабриканти ввійшли в тісну спілку з українською буржуазією і разом чинять жорстоку розправу над українцями, білорусами і євреями.
Але, разом з наростанням безправ'я і національного пригноблення, в селян міцно укріпляється свідомість того, що єдиний вихід для визволення — знищення поміщиків і капіталістів.
Революційні настрої і збройні виступи селян проти поміщиків спалахують кожного дня.
Час звільнення від польського гніту настав!
Українці, білоруси і євреї становлять 40% всього населення Польщі, займають половину польської території: тепер настав край народному терпінню, і вони гнівно і рішуче стають до бою з своїми гнобителями — польськими панами. І цей бій неминуче принесе їм визволення!
