Філософ хотів демократизувати Іспанію, зробити її європейською шляхом переконання; у цьому полягав його лібералізм. Але розчарування республікою і фашистський заколот поховали його проект
Я хотів би почути лекцію Ортеги-і-Гассета або - ще краще – прослухати якийсь з його курсів. Всі, хто його чув, кажуть, що він говорив так само вишукано і розумно, як і писав – довершеною та плинною іспанською мовою, дуже впевнений у собі, з певними марнославними віцами, які нікого не ображали через колосальну культуру, яку він виявляв, та ясність, з якою він був здатен викладати найскладніші теми. Письменниця Маргот Арсе, яка була його ученицею, розповідала мені в Пуерто-Рико - через півстоліття після слухання його лекцій - про благоговійну та екстатичну тишу, до якої його слово спонукало слухачів. Я дуже добре собі це уявляю; навіть коли його читаєш – а я читав його достатньо, завжди з приємністю, - виникає відчуття, що ти його слухаєш, тому що в його ясній та пишній прозі завжди присутній якийсь усний елемент.
Біографія, яку нещодавно опублікував Хорді Гарсія, показує значно менш твердого і непохитного в своїх ідеях та переконаннях Ортегу-і-Гассета, аніж вважалося, інтелектуала, який подекуди переживав глибокі напади зневіри, які паралізували ту енергію, яка в інші періоди здається невичерпною і змушує його безупинно, тиждень за тижнем, місяць за місяцем писати, вивчати, обмірковувати, продукувати статті, есеї, велетенську кореспонденцію, читати лекції та проводити практичні заняття і одночасно розвивати видавничу діяльність, яка залишила важливий відбиток в культурі його часу. Вона також показує, що цей невтомний трудівник, був – як і Ісайя Берлін – практично неспроможний укласти план і закінчити органічну книгу, незважаючи на те, що мав задумки для стількох, які так ніколи і не написав, оскільки не міг подолати свою незібраність. Через це він передусім писав статті і невеличкі есеї, а його книги, усі, за винятком першої, «Роздумів про Дон Кіхота», є компіляціями або ж залишилися недокінченими. Ніщо з цього ані збіднює, ані поменшує оригінальність його ідей; навпаки – як це має місце із майже завжди короткими текстами Ісайї Берліна – статті Ортеги-і-Гассета загалом є значно багатшими та глибшими, ніж зазвичай бувають журнальні статті, а постановка проблеми, виклад чи критика, які часто торкаються тем дуже високого інтелектуального рівня і є насичені засліплюючими сугестіями, завжди є доступними читачеві, який не спеціалізується на цих питаннях.
Тому Хорді Гарсія зробив дуже добре, вислідивши, наче нишпорка, усю траєкторію статей Ортеги-і-Гассета; це найбільш надійний спосіб наблизитися до внутрішнього світу мислителя і письменника, дослідити, як проявлялось його покликання філософа і літератора. Усе починалось з ідеї чи задумки, яка з’являлася в одній статті (інколи в декількох). Відтак цей ембріон проходив випробування на семінарі чи публічній лекції і, вже збагачений, кристалізувався в есеї. Попри те, що дуже часто Ортега-і-Гассет мав задум продовжити її в книзі, у більшості випадків далі задуму справа не йшла, тому що інша геніальна ідея, знахідка чи винахід відволікали його на іншу статтю, яка згодом, йдучи тим самим маршрутом, врешті-решт виливалася в один з тих есеїв – часто неперевершених і нерідко високодумних, - які є осердям його творчості і які становили значну частину його життя.
Хорді Гарсія також показує, що політичне покликання було таким самим важливим для Ортеги, як і інтелектуальне. В молодості, ранній і середній зрілості обидва ці покликання зливалися в єдине; він хотів бути великим мислителем і великим письменником, аби докорінно змінити Іспанію, зробити її європейською, модернізувати, демократизувати її, що для нього – як і для інтелектуалів, яких він залучив до «Республіканського об’єднання інтелігенції» - означало привести до управління країною своїх більш освічених, інтелектуальних та достойних нащадків замість того політичного класу, який він зневажав за посередність, відсутність ідей та креативності, цинізм та кон’юнктурність. Намаганню сформувати рух, який матеріалізував би цей проект, він присвячує значну частину свого часу, оскільки переконаний, що йдеться про культурну діяльність, поширення нових та плідних ідей, і цим пояснюється те, що він віддається журналістській роботі, в часописах та газетах, переконаний у тому, що саме це є найкращий спосіб змінити побутуючу політику, заражаючи ентузіазмом щодо певних ідей та цінностей, які повинні дійти до широкої публіки в такий самий спосіб, як вони доходили до його студентів: через переконання. На цьому засновувалося те, що він називав своїм «лібералізмом», хоча багато разів він додавав до нього слово соціалізм – аби вказати, що ота культурна революція в політичному житті не буде позбавлена сильного соціального змісту. Йому здавалося, що республіка є найбільш сприятливим режимом для тієї політичної трансформації Іспанії.
Утім, то не були часи для здорового поєдинку ідей, як хотів Ортега, а лиш для поєдинку протилежних фанатизмів, в якому образи і пістолети швидко прийшли на зміну дебатам і діалогу між опонентами. Це стане великим фіаско Ортеги – абсолютна неефективність тієї мирної культурної революції, яку він пропонував і яку спочатку жорстокий республіканський досвід, а потім фашистський заколот і війна поховають на понад півстоліття.
Книга Хорді Гарсія детально і напрочуд об’єктивно описує травматичний досвід, яким стало для нього руйнування усіх його політичних прагнень. По-перше, розчарування відносно республіки, яка зовсім не була схожою на те освічене співіснування у розмаїтості, яке він передбачав, а потім військовий заколот і громадянська війна. Безсилля змусило його замовкнути. Та він ніколи не зрадив свій власний ідеал, хоча визнавав, що в даних обставинах він попросту нездійсненний, позбавлений будь-якої реальності. Мовчання, яке він зберігав стільки років, живучи у вигнанні у Франції, Португалії, Аргентині, позбавило Ортегу авторитету в очах багатьох. Я гадаю, що то був вияв великої мужності – триматися осторонь, не беручи сторону жодного з двох виборів, які видавалися йому однаково неприйнятними: фашизму та дуже мало демократичної республіки, де домінували фракційні екстремізми.
Гадаю, що великою помилкою з його боку було повернутися в Іспанію у розпал диктатури, наївно вірячи, що у післявоєнний період режим стане відкритішим; й насправді він дорого за це заплатив, оскільки – як із розкішшю в деталях показує Хорді Гарсія – водночас із тим, що він піддавався жорстоким нападкам (і замовчуванню) з боку націонал-католицизму, деякі прошарки фалангістів намагалися узурпувати його, сіючи довкола нього замішання, настільки, що такі його вірні послідовники, як Марія Самбрано, врешті-решт повірили, що він зрадив свої старі ідеали. Він їх ніколи не зраджував; до кінця своїх днів він залишався світською людиною і атеїстом та захисником ліберальної демократії, позначеної толерантністю. У той самий час, незважаючи на постійний політичний дискомфорт, в якому пройшли його останні роки, його інтелектуальна життєва сила ніколи не припиняла проявлятися – в статтях та есеях, які інколи знову набирали такої самої експресивної сили і креативного багатства, що й колись. В останні роки він отримав визнання за кордоном, передусім в Німеччині, але також в Англії та Сполучених Штатах. Натомість в Іспанії - навіть понині - він його так і не отримав повністю, тому що для декого він є неоднозначною та ухильною постаттю, яка під час громадянської війни і у відразу після неї зберігала боягузливе мовчання, яке було дискретним пособництвом фашистам, або консерватором старого взірця, непристосованим і вороже налаштованим до сучасності.
Однією з найбільших чеснот книги Хорді Гарсія є те, що не виправдовуючи жодної з його політичних заблуд та помилок, вказуючи на те, як інколи амбіції засліплювали його і призводили до перебільшення його ескапад, її висновок є той, що Ортега-і-Гассет є одним з великих мислителів нашої епохи і що саме в час, в який живемо ми - а не в той, коли жив він, - його політичні ідеї були значною мірою підтверджені дійсністю. Читати його нині не є археологічною діяльністю, а зануренням у злободенне мислення, яке є дуже корисним, аби лицем в лице стрічати сучасну проблематику, водночас отримуючи приємність від вишуканої насолоди, що її створює письменник, який мислив з великою свободою і оригінальністю і висловлював свої ідеї з красою і точністю найкращих прозаїків, які писали нашою мовою.
Mario Vargas Llosa
El fracaso de Ortega y Gasset
El Pais, 29.06.2014
Зреферувала Галина Грабовська
11.07.2014