У гучній історії з введенням 1 березня обов’язкового ліцензування імпортованих ліків потрібно «відділити мух від котлет». В принципі ліцензування потрібне. І намір уряду врегулювати в такий спосіб ринок фармакологічних препаратів в Україні є вірним – це правильне стратегічне рішення. Однак тактично цей регуляційний крок реалізується хибно – НЕ правильно і НЕ вчасно.
Що хотіли зробити
Нагадаю, що в глобальному масштабі ринок фармацевтичних продуктів і препаратів є величезним. За обсягами прибутків він цілком співставимий з ринками зброї чи наркотиків. На цьому ринку одвічно крутяться величезні гроші. І традиційно в Україні цей ринок є майже неконтрольованим.
Всі ми знаємо про війни, які тривають на фармацевтичному ринку України (державні закупівлі життєво важливих препаратів, вакцини та ін.), про історії з монополізацію основних напрямків державних закупівель препаратів. При поганому законодавстві сталося так, що цей ринок у нас реально поділений між кількома потужними гравцями, які фактично визначають асортимент і ціну препаратів, штучно регулюють повноту наповнення ринку і де-факто стримують конкуренцію.
І саме так виникає головна проблема, яка непосильним тягарем лягає на плечі кожного хворого українця: у бідній державі, при найдешевшій в Європі робочій силі усі медичні препарати (і вітчизняні й імпортовані) є дорожчі, ніж у будь-якій іншій країні. У Польщі, до прикладу, ліки є точно дешевші і доступніші, ніж у нас.
В Україні сьогодні реально діє щонайменше потрійна система контролю над імпортними ліками: державна реєстрація препарату, ліцензія на право оптової торгівлі та контроль якості продукту в момент перетину кордону на митниці.
І цього, ймовірно, було б достатньо, якби не величезна кількість лазівок. Законодавство виписане давно, формально і схоже на те що в такий спосіб, який найкраще враховує ділові інтереси «капітанів фармакологічного бізнесу» . Дірки у ньому при видимому формальному потрійному контролі залишають ринок фактично неконтрольованим.
Типовий приклад. У кожній країні світу фармакологічний ринок формується з імпортних (як правило ефективних, але дорожчих) і власних (виготовлених у цій країні, а отже – дешевших) препаратів. Відповідно у нас вітчизняним вважається той, який виготовлений в Україні. Але значна частка формально вітчизняних препаратів виготовляються з імпортованої сировини і фактично просто фасуються в Україні. Тобто сировина завозиться, для прикладу з Індії, і при цьому не вважається імпортним препаратом, а отже підпадає під дещо іншу систему контролю. Образно говорячи, часто це готові банки з препаратом, які десь тут в Україні на невеличкій площі кілька найманих працівників вкладають у коробки.
В результаті виникає доволі приваблива і вигідна для виробника ситуація: «виготовлення» препаратів є технологічно спрощеним до максимуму, мало затратним і формально контрольованим, а виробник підпадає під статус «вітчизняного», що дає йому право уникнути податкового тиску, скористатися низкою фінансових пільг і ринкових преференцій.
Що слід було зробити
Отже, ліцензування – це правильно стратегічно. Але спосіб його актуальної імплементації є суспільно шкідливим.
Переконаний, що Закон не викликав би жодного спротиву, якби було вирішено і публічно повідомлено, наприклад: 1) що ця норма вводиться з 2015 року, 2) що ліцензія буде мати ось такий вигляд, таку структуру і буде передбачати виконання ось таких вимог, 3) що буде створений відповідальний за ліцензування орган, який за принципом «єдиного вікна» буде безпроблемно ліцензувати препарати чи автоматично підтверджувати дію Європейського сертифікату в Україні. Ось і усі «проблеми»! На мою думку, подібними простими кроками можна було попередити реальні проблеми і уникнути бурхливого суспільного невдоволення.
Для закордонних виробників це б не означало нічого незвичного – вони легко сприйняли б ці процедурні зміни, позаяк у той чи інший спосіб звикли отримувати такі ліцензії на свої препарати в більшості країн по усьому світі. Ймовірно, що єдиною стороною, яка постраждає від цього нововведення, а отже може відреагувати на нього зі спротивом, - виявилися окремі згадані вище українські виробники. Для них Закон, який окрім ліцензування передбачає і прирівняння сировини до готового препарату, означає перехід із статусу виробника в статус фасувальника ліків: фактично вони втрачають пільги як вітчизняні виробники, втрачають ринки і перестають бути крупними гравцями «гри в український бісер».
І що тепер буде
Соціальні наслідки при такому введені норм Закону точно будуть негативними. Історія і мій особистий життєвий досвід вчать, що в нашій державі не може бути нормальних управлінських ситуацій за визначенням. Я думаю, що «провисання по препаратах» (відсутність певних груп ліків на ринку) триватиме щонайменше півроку. Ще жоден додатковий дозвіл у нашій державі не був введений легко. На що ми можемо сподіватися, якщо сьогодні, за три дні до введення Закону, механізм проходження процедури ліцензування навіть не є опублікований?!
Такий спіх у запровадженні Закону гіпотетично можна пояснити ще однією причиною – макроекономічною. Український бюджет по суті пустий. Держава вже з чого могла, з того «витягнула» гроші – обкладено податками все, що тільки можна. Виробництво жевріє, а бюджет якось треба наповнювати, пенсії і заробітну плату треба виплачувати... Отож введення ліцензування імпортних ліків у такому виконанні, яке ми спостерігаємо – може бути своєрідним «кроком відчаю», що дасть можливість знайти додаткові поступлення до бюджету. Образно – це спроба витиснути останні краплі води з каменя, управлінська філософія відчаю «Пан, або пропав».
[Ігор Герич – лікар, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургії №1 ЛНМУ імені Данила Галицького. З 2005 р. по 2008 р. — начальник Головного управління охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації, голова Українського лікарського товариства у Львові. З 2005 р. по 2010 р. — член Національної ради з питань охорони здоров'я населення при Президентові України, член Вищої вченої ради Міністерства охорони здоров'я України, член дорадчої ради при Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров`я. – Z]
25.02.2013