Іспанський народ не був прихильником монархії, коли помер Франко. Він знову став ним завдяки лідерству короля в процесі демократизації Іспанії, і завданням Феліпе VI є підтримувати цю прихильність
Я дивився заяву про зречення короля Хуана Карлоса по маленькому телевізору в готельчику у Флоренції, і вона мене дуже зворушила. Через явне зусилля, яке король робив, аби зберегти незворушність і представити свою відмову від трону як щось природне, добре знаючи, що робить історичний крок, який зазвичай називають «історичною подією». І тому що це зречення на користь сина, принца Феліпе, завершувало дуже важкий для нього період – з проблеми зі здоров’ям, родинними та особистими скандалами, публічними вибаченнями і сміливими зусиллями, які робилися останнім часом, аби повернути – собі та інституту монархії – популярність та міцні позиції, які, як він відчував, похитнулися. Промова була бездоганна: коротка, точна, переконлива і добре написана.
Відтоді король відчув численні прояви любові під час всіх своїх появ на публіці і дуже мало нападок та критики. Я впевнений, що з плином часу в оцінках істориків його роль як державного діяча зростатиме і врешті-решт буде визнано, що 39 років його правління були – значною мірою завдяки саме йому – найвільнішими, найбільш демократичними та благополучними за довгу історію Іспанії. Тому найсправедливішим є сказати – як це зробив в одній статті Хав’єр Серкас, - що без короля Хуана Карлоса у цій країні не настала б демократія. Звісно, що ні, принаймні у мирний, узгоджений та розумний спосіб, яким був перехідний період.
Сподіваюся, що в майбутньому якийсь іспанський романіст масштабу Толстого наважиться розповісти цю фантастичну історію. Найкращі голови режиму Франко замислили його виживання шляхом реставрації монархії авторитарного взірця, для чого каудильйо і його оточення з дитинства - ізолювавши його від родини і провівши йому старанний спеціальний вишкіл - виховували молодого принца, якого франкістські кортеси після смерті Франко посадили на престол короля Іспанії. Та в глибині душі – ніхто не знає точно як і коли – молодий Хуан Карлос дійшов висновку, що коли він займе трон, його обов’язок буде цілком протилежний тому, який йому наперед визначили. Іншими словами, не продовжувати – дотримуючись певних норм – диктатуру, а покінчити з нею і повести Іспанію до сучасної і конституційної демократії, яка б відкрила його вітчизну світові, від якого вона була практично закрита останні сорок років, і примирила всіх іспанців в рамках відкритої, толерантної, законної та вільної системи, де б мирно співіснували всі ідеї та доктрини і поважалися людські права.
Здавалося, що це завдання неможливо виконати без того, аби спадкоємці Франко, які контролювали владу і все ще мали – для чого обманювати – сильну підтримку громадськості, збунтувалися проти цієї демократизації Іспанії, яка прирікала їх на вимирання, і опиралися їй всіма доступними їм способами, включно, ясна річ, з воєнним терором. Чому вони цього не зробили? Тому що із надзвичайною вмілістю, завжди дотримуючись найвитонченіших форм, але жодного разу не зробивши хибного кроку, молодий монарх так втягнув їх у процес трансформації, що коли вони помітили, збентежені та розгублені, що вже занадто поступилися, то замість реагувати йшли на нові поступки. Громадськість, яка змінювалася в ході цього маршу до свободи, підготувалася до неї і щораз динамічніше підтримувала зміни, які день за днем, тиждень за тижнем докорінно змінювали політичну дійсність Іспанії.
Нещодавно через кончину Адольфо Суареса [керівник першого уряду Іспанії після повалення диктатури Франко - Z] дуже справедливо згадували значну роботу, проведену ним під час перехідного періоду. Це, звісно, так. Але слід нагадати, що саме король Хуан Карлос зі своїм непомильним чуттям обрав для ролі свого помічника у проведенні цієї надзвичайної операції того, хто на той час був ніким іншим, як генеральним секретарем Національного руху, іншими словами об’єднання політичних інституцій та організацій франкістського режиму. Звісно, ніхто не повинен применшувати значення, якого набули в процесі мирного переходу Іспанії від диктатури до демократії, від строго ієрархічного режиму до відкритої та плюралістичної моделі практично усі політичні сили країни, від правих до лівих, і що всі вони були готові заради миру йти на поступки, які б уможливили консенсус, наслідком якого стала конституційна угода. Та ніхто також не повинен забувати, що від самого початку замислив, підштовхував і довів до кінця цей процес саме монарх, який заради своєї країни щойно зрікся престолу, аби його успадкував принц Феліпе, з приходом якого для Іспанії розпочнеться «новий етап надії, в якій поєднуються набутий досвід та енергія нового покоління».
Так, король Хуан Карлос вніс вирішальний вклад у те, аби демократизація Іспанії здійснювалася у мирний спосіб, своєю ясною та твердою поведінкою, яка здолала спробу державного перевороту 23 лютого 1981 р., він домігся для монархії легітимності, яка втратила свою силу та народну симпатію. Тому що насправді іспанський народ не був монархічно налаштованим, коли помер Франко. Він почав ним бути, чи знову став таким, завдяки лідерству короля, який підтримував та очолював демократизацію Іспанії. Та саме після придушення спроби державного перевороту король Хуан Карлос повернув монархії рішучу та гарячу підтримку великої частини населення, що стало вирішальним фактором у політичній та інституційній стабільності Іспанії в останні десятиліття.
Цю історію, яку я коротко виклав у кількох рядках, ще потрібно розповісти. Ця історія є надзвичайною, її заплутаність та хитромудрість є порівнювана лише із заплутаністю та хитромудрістю найвидатніших романів, у ній – перебуваючи в цілковитій самотності – юнак, який є в’язнем майже нездоланного механізму, звільняється від нього і вирішує, використовуючи ту владу, яку на той час мав король, повстати проти системи, яку йому доручили врятувати, руйнуючи і переробляючи її з ніг до голови, непомітно змінюючи все лібрето, яке він повинен був вивчити та виконати, і замінюючи його на цілком протилежне. Звісно, йому допомагали багато людей, проте він, і лише він, від початку до кінця був режисером спектаклю.
Через це Іспанія, якою буде правити дон Феліпе VI, є нині принципово відмінною від тієї, якою вона була, коли помер Франко: сучасна і поважана демократія, вільна, освічена і платоспроможна країна, яка знаходиться в числі найпрогресивніших у світі. Не варто забувати, скільки з усього цього є заслугою монарха, який нині йде на покій, аби його заступив його спадкоємець.
Це правда, що принц Феліпе є дуже добре підготований до важкої відповідальності, яка на нього ляже. Також є правдою те, що Іспанія нині переживає величезні проблеми – першою і найсерйознішою з них є загроза сецесії, яка може занурити її в кризу з непередбачуваними наслідками, - і що – оскільки монарх в конституційній монархії править, але не управляє – виклики, які перед ним постануть, піддадуть випробуванню усі його знання та навички, яких він набув під час здобуття своєї суворої підготовки. Найважливіше те, аби новий король своїми жестами, ініціативами, тактом і поведінкою підтримував ту прихильність, яка усе ще є дуже глибокою в іспанському суспільстві, до конституційної монархії. Неправда, що поки існує демократія, неважливо яким є режим: республіканським чи монархічним. Не тоді, коли проблема єдності країни є такою серйозною, як на сьогоднішній день в Іспанії. Монархія є однією з небагатьох інституцій, яка гарантує цю єдність в розмаїтості, без якої міг би статися розпад однієї з найстарших та найбільш впливових цивілізацій світу. У всіх інших розділення, ненависть, фанатизм та політична короткозорість вже посіяли свої зерна дроблення. Допоможімо усі Його Величності Феліпе VI досягти успіху, вклавши свою лепту в завдання підтримувати Іспанію єдиною, розмаїтою та вільною, якою вона була ці останні 39 років.
Маріо Варґас Льйоса, перуанський прозаїк, один з провідних письменників-новаторів сучасної латиноамериканської літератури, член Іспанської королівської академії, нобелівський лауреат.
Mario Vargas Llosa
Cambio de guardia
El País, 14.06.2014
Зреферувала Галина Грабовська
23.06.2014