Супроти великих подій, що на наших очах пpoсyваються у боротьбі за життя народів, може декому здаватись, що боротьба за права мови нації не менше важна і нею в сучасних відносинах ніхто не цікавиться. А проте воно так не є, бо право рідної мови має у кожному часі велике значіння — для життя і будучности нації.
Право рідної мови нації: у школі, уряді і загалом у публичному житті, це перше право людини, народу і нації, що бореться за свої правa. Воно виховує своє громадянство на членів новочасної нації, що мусить мати глибоке і ненарушне відчуття свого етнічного походження, значить права: рідної мoви, бож цим знаням воно презентує свій xapaктep національного істнування і самостійности, чести і поваги. І чим більше сама нація поважає спою мову у живому слові і письмі, тимбільше поваги і пошани здобуває вона в інших націй, сусідніх і чужих.
Тому кожна нація, від хвилини її освідомлення, бореться, щоб передовсім здобути собі у всяких ділянках життя: повноту належних їй прав рідної мови та до цієї боротьби завзиває всі чинники свого життя, як свою пресу, свої установи і все своє свідоме громадянство та cвоє посольське представництво.
Найпевнішим засобом у боротьбі за право рідної мови є безумовно вживати на кожному місці і у кожному часі своєї рідної мови і це повинні робити всі громадяни даної нації, чи вони діти чи старші, чи вони селяни чи міщани, робітники фізичні або умові, заможні чи бідні, достойники чи службовики, — всі однакі діти своєї нації. І в цьому не може бути ніяких вийнятків: з чемности, уступчивости, інтересу або якогось страху, — а всюди, де маємо право, там маємо й обовязок пошанувати нашу рідну мову, — яке це сказав у своєму посланії Тарас Шевченко: “..., бо хто матір забуває, того Бог карає"...
Тому кожний наш громадянин і наша громадянка та кожна наша установа, у всякій справі, в кожному місці і часі повинна вживати української мови в слові і письмі та ставати в обороні її прав.
А я підношу і наче пригадую цю справу у цьому моменті саме тому, що останніми часами добачую тут і там, як деякі наші громадяни заломлюються так, що це викликує здивування у старших і згіршення у молодших; і навіть дехто з сусідів не розуміє тої національної безхарактерности чи переборщеної льояльности, — бож воно дивне і непослідовне та не підносить нас, a понижує. Нарід боронить права рідної мови та зачинає від охорони душі дитини у садках і захоронках та шкільних плебісцитах, — а там наші громадяни прислужники забувають про рідну мову...
Та ось, що тепер підношу, не має на меті засівати зерна незгоди чи метушні, а навпаки, любов до свого і лєґальне пошанування нашого права, без нарушування прав другої нації як панівної. При цьому не можемо забувати, що боротьби за права української мови не в силі перевести сама наша палєстра, бож у цьому ділі мусить співпрацювати все громадянство і не може спроневірюватися пошанівку рідної мови, як також в цьому напрямі повинні співділати наші представники у законодатних установах.
Поступаймо тим нормальним шляхом, що йдуть ним наші сусіди поляки, щоб нам не було кривди і від своїх...
Поляки боронять свій нарід і свою шляхту, хоч би й ходачкову та її рятують, а ми мусимо також заступати своє громадянство зі шляхетськими гербами і без гербів, щоб не захитувалась національна характерність... Отсе наші герби...
К. Л.
