Ісайя Берлін резюмував написане німецьким теологом та філософом Йоганном Георгом Гаманом, смертельним ворогом Просвітництва та речником ірраціоналізму. Результатом є свято ідей
Ісайя Берлін був демократом і лібералом, одним з тих рідкісних толерантних інтелектуалів, здатних визнавати, що їх власні переконання можуть бути помилковими, а переконання їх ідеологічних супротивників – влучними. І найкращим доказом того відкритого та сприйнятливого розуму, який завжди випробовував свої ідеї дійсністю, аби побачити, чи вона їх підтверджує чи спростовує, є те, що найбільших інтелектуальних зусиль він доклав до вивчення творів не стільки філософів та мислителів, близьких до культури свободи, скільки її найзапекліших ворогів, наприклад, Карла Маркса чи Жозефа де Местра, яким він присвятив есеї, варті захоплення своєю точністю та продуманістю. У нього була пристрасть до пізнання, і тих, хто підтримував речі, які він ненавидів – як от авторитаризм, расизм, догматизм і насильство, – він хотів зрозуміти, перед тим, як їх спростувати, з’ясувати, як і чому вони дійшли до того, аби обстоювати ідеали та доктрини, які посилюють несправедливість, варварство та людські страждання.
Хорошим прикладом усього цього є книга, яка має назву The Magus of the North. J.G. Hamann and the Origins of Modern Irrationalism (1993), збірка нотаток та есеїв, які Берлін не встиг об’єднати у цілісну книгу, і яку уклав та написав передмову до неї Генрі Гарді, його послідовник, якому ми ніколи не зможемо як слід віддячити за його надзвичайну роботу по розшуку та виданню десятків праць, що їх Ісайя Берлін – через свій маніакальний перфекціонізм та відсутність інтересу до опублікування – залишив розкиданими по академічних журналах чи невиданими. Я гадав, що прочитав усі праці великого ліберального мислителя, однак цю свого часу пропустив і зробив це щойно – з такою самою всепоглинаючою насолодою, як і все, що він написав.
Найдивовижнішим у цих нотатках, статтях та начерках есеїв, які впродовж свого життя Берлін присвятив німецькому теологові та філософу Йоганну Георгу Гаману (1730-1788), смертельному ворогу Просвітництва та гарячковому речнику ірраціоналізму, є те, що в них цей переконаний реакціонер постає симпатичною і в багатьох відношеннях навіть сучасною фігурою. Його захист безрозсудства – пристрастей, інстинктів, сексу, руйнування особистості – як невід’ємної складової частини людського єства і його ідея про те, що уся винятково раціоналістична та абстрактна філософська система є викривленням дійсності та життя, є цілком переконливими, а його сміливі теорії – наприклад, про секс і лінгвістику – певним чином випереджають декотрі з найбільш радикальних анархічних позицій, як от тих, на яких стояв Мішель Фуко. Так само виявилася пророчою його заява про те, що продовжуючи йти обраним нею шляхом, філософія майбутнього зазнає краху, скотившись до незбагненного обскурантизму, ставши личиною для порожнечі та беззмістовності, що зробить її недоступною для пересічного читача.
Ці збіги закінчуються там, де з’являється Бог, якому Гаман підпорядковує все існуюче і який для німецького містика є єдиним поясненням та доказом і фіналом суспільної історії та доль окремих людей. Його відкидання узагальнень і абстрактного, його обстоювання приватного і конкретного зробили з нього прапороносця індивідуалізму та смертельного ворога колективного як соціальної категорії. У цьому сенсі він був, як каже Берлін, з одного боку предтечею романтизму і того, що через два століття стане екзистенціалізмом (особливо в католицькій версії Ґабріеля Марселя), та з іншого – одним із засновників націоналізму і навіть – як і Жозеф де Местр – фашизму.
Гаман народився у Кенігсбергу, в родині цирульника, його батьки були глибоко набожними лютеранами, тож його дитинство проминуло в середовищі релігійних та стоїчних людей, чиї предки з підозрою ставилися до книг та інтелектуального життя; утім сам він був ненаситним читачем і підготувався до вступу в університет, де отримав різноманітні та дещо екстравагантні знання з історії, географії, математики, давньоєврейської мови, теології, а також самостійно вивчав французьку і писав вірші. Почав заробляти на прожиток як домашній учитель дітей місцевої багатої буржуазії і впродовж якогось часу, схоже, захоплювався ідеями, які надходили із Франції Вольтера і Монтеск’є. Та вже незабаром, під час перебування у Лондоні, яке було пов’язане з таємничою політичною змовою, і після кількох місяців тринькання грошей та надуживань, які довели його до руїни, він пережив кризу, яка змінила його життя.
Сталося це у 1757 р. Живучи у нужді, ізольований від світу, він схоронився у вивченні Біблії, переконаний – як Лютер, написав він пізніше, – що священна книга християнства є «алегорією таємної історії душі кожної людини». Внаслідок цього досвіду він перетворився на консерватора і задиристого та самотнього реакціонера, який у полемічних памфлетах, які сипалися, наче град кулачних ударів, люто критикував усі прояви новизни, де б вони не з’являлися: в науці, у звичаях, у політичному житті, у філософії і понад усе – в релігії. Він повернувся – з неймовірним запалом – до лютеранського протестантизму своїх предків. Нажив собі повсюди супротивників та ворогів через свій незговірливий характер. Міг навіть розсваритися з людьми, які його поважали і хотіли йому допомогти, як от Кант, його читач, який намагався знайти йому місце в університеті. Про нього Гаман сказав, що «він є приємним чоловічком, з яким можна якийсь час пліткували, але який цілком сліпий до правди». До Гердера, який був його відданим прихильником і вважав себе його послідовником, він не мав ані найменшої інтелектуальної поваги. Тому не дивно, що його життя минало майже у безвісності, з кількома читачами, і було вищою мірою аскетичним, оскільки на прожиток він заробляв якоюсь темною бюрократичною роботою.
Після смерті Північного мага, як сам себе любив називати Гаман, швидко забули, тому що його твори отримали мале розповсюдження. Ісайя Берлін задається питанням: «Що є у ньому такого, що варто воскресити в наші дні?» Відповіддю на це є найкращий розділ його книги: The Central Core («Серцевина»). Насправді оригінальним у Гамана, пояснює він, є його концепція людської природи, діаметрально протилежна раціональному та оптимістичному баченню, яке підтримували французькі енциклопедисти та філософи епохи Просвітництва. Людське створіння є творінням Божим, а тому суверенним та унікальним, яке не може розчинитися в колективі, як роблять ті, хто вигадує теорії («фікції», за словами Гамана) про еволюцію історії до прогресивного майбутнього, в якому наука покінчить з неуцтвом і здолає несправедливість. Люди є різними, тому різними є їх долі; а їх найбільшим джерелом мудрості є ані розум, ані наукові знання, а лише досвід, сума переживань, які вони накопичують впродовж свого існування. У цьому сенсі мислителі та академіки ХVIII ст. видавалися йому справжніми «язичниками», більш далекими від Бога, ніж «злодії, жебраки, злочинці чи бродяги» – істоти «неправильного» життя, – які через нестабільність та сум’яття свого ризикованого існування можуть багато разів наближатися глибше та більш напряму до божественної трансцендентності.
Він був пуританином, однак в сексуальному питанні обстоював ідеї, які викликали обурення в усіх його сучасників. «Чому почуттям сорому оточені наші славні репродуктивні органи?», – запитував він. На його думку намагання упокорити сексуальні пристрасті ослаблювало природність та людський дух, і тому той, хто хотів глибоко себе пізнати, повинен був випробувати все і навіть «спустися в безодню оргій Бахуса й Церери». Утім, той, хто в даній області демонстрував таку відкритість, в іншій стверджував, що єдиним способом забезпечити порядок є вертикальна та абсолютна влада, яка захистить індивіда, родину і релігію як священні інституції суспільства.
Попри те, що ця книга Ісайї Берліна є сумішшю текстів, грішить повторами та інколи створює враження, що незаповненими залишилося багато пустот, вона читається з тим інтересом, якого він вмів надати усім своїм есеям, які завжди перетворював – про що б у них не йшлося – на свято ідей.
Маріо Варґас Льйоса, перуанський прозаїк, один з провідних письменників-новаторів сучасної латиноамериканської літератури, член Іспанської королівської академії, нобелівський лауреат.
Mario Vargas Llosa
El Mago del Norte
El País, 18.05.2014
Зреферувала Галина Грабовська
04.06.2014