Старе і нове обличчя Міської Ради у Львові.

Ця стаття оперта на інформаціях одного з наших найкращих знавців львівського комунального терену. — Редакція.

Львівська Міська Рада, що саме кінчає свою 5-літню каденцію, стояла під переможним впливом польських комбатантських орґанізацій. Чимало колишніх комбатантів увійшло у склад Ради, голова "Союзу оборонців Львова" став президентом міста. Впливи комбатантів виявлялися зокрема в персональних справах. Щоб отримати посаду або хочби тільки працю в міській службі, треба було виказатися заслугами коло оборони Львова або бодай членством комбатантських союзів. Такі самі мотиви рішали при затверджуванні оферт на достави або роботи для міста. Під впливом людей із згаданої орґанізації щораз більше і частіше говорилося не на терені міської самоуправи про — 1918 рік, що витворювало специфічну атмосферу. Ця тенденція виявлялась особливо в надачі багатьом вулицям Львова назв, звязаних з польськими спогадами про 1918 рік та з іншими історичними подіями воєнного характеру.

Але цeй комбатантський дух, що проявлявся в патріотичних маніфестаціях та в безоглядному підтримуванні своїх людей, не йшов у парі з поведінкою унутрі Ради. Не було спокійнішої Ради, смирнішої та більш мовчазної. Через те, що при виборах у 1934 р., перших, що відбулися після довгої перерви, спричиненої урядуванням іменованих рад, були вибрані нові люди без самоуправних традицій, не стало в Раді носіїв самоуправної ідеї з давніших часів і тому замовкли й ораторські змагання, що давніше виповнювали засідання попередніх міських рад. У переважній частині справ, що приходили під обради, дискусія в Раді зводилася до реферату радного, радні без дискусії піднімали руки та голосували за приняттям внеску. Справжньої виміни думок на Раді майже не було, навіть театральні дебати, що викликували в давніших роках чимало пристрасних промов, стали короткі та спокійні. Багато причинився до цього правильник нарад, що обмежує свободу слова і поміщує інтерпеляції на кінці засідання, коли зацікавлення радних слабне і саля нарад порожніє. Раз у рік ґенеральна дискусія над міським буджетом давала нагоду до загальнішого підходу до справ міської господарки, одначе і ті буджетові наради відбувалися спокійно і лагідно, критика була інколи компліментарна. У двох перших роках Ради деякі радні з табору польських комбатантів займали критичне становище супроти тодішнього президента міста Дрояновського, що не тішився їхньою симпатією, але з його відходом і та критика втратила ґрунт під ногами. Навіть партії, що силою своїх програм стоять на опозиційному становищі, згодом успокоїлися та злагідніли. Не стало у соціялістів колишнього радного Щирека, що своєю гострою і безпощадною критикою нерва викликував в Раді бурю, радний Гавзнер, нинішній провідник львівських соціялістів, підходить до справ все обережно і делікатно (що мабуть і спричинило його виборчу програну). Достроїлися до загального лагідного тону й жиди. Вони промовляли далі часто і річево, але супроти минувшини спокірніли. Можливо, що вплинув на їхню поведінку бойкот, що його більшість Міської Ради приноровила до жидівських промов у звязку з демонстраційним виходом жидівських радних зі салі нарад при постанові надати одній вулиці назву ґенерала Мончинського. Тоді, щоб жидів покарати, польські радні загрозили їм, що не допустять їx до слова. Жиди дійсно якийсь час мовчали, а коли почали наново говорити, довга мовчанка вплинула на них так, що виступали багато спокійніше. Так Міська Рада при кінці свого урядування представляє бодай назовні образ "гармонії і згоди"...

Одначе треба взяти під увагу, що до цієї зміни настроїв причинився чимало новий самоуправний закон, що став обовязувати на рік перед вибором Ради. Цей закон пересунув компетенції в численних справах, що на основі статуту міста Львова належали до Міської Ради, — на президента міста або на колєґіяльну міську управу. Президент міста є тепер виключним зверхником міських службовиків, він їx іменує та звільнює. Всі найважніші справи зосередковуються в його руках, він надає напрям господарці та адміністрації міста. Крім цього президент міста полагоджує цілком незалежно від Міської Ради всі справи державної адміністрації, підлягаючи під цим оглядом безпосередно воєводі. В наслідок того на міську раду приходять тільки рідко, коли справи принципіяльного значіння, нераз цілий денний порядок виповнюють дрібні справи, для загалу цілком нецікаві. Коли перед видачею самоуправного закону засідання Міської Ради відбувалися правильно раз у тиждень і все було над чим радити, то тепер засідання бувають скликувані раз у місяць або й у два місяці. Навіть наради над буджетом не дають змоги до ініціятивної діяльности Ради, бо ж конструкція буджету така, що важко щонебудь змінити, а навіть якби Раді пощастило перевести якусь зміну, то на перешкоді стоять ріжні закони і розпорядки, що обмежують свободу рухів Міської Ради, та вкінці воєвода, який може відмовити затвердження бюджету. Отже можливости діяльности Міської Ради у теперішніх умовинах дуже обмежені.

Українське громадянство, збаламучене словом "самоуправа", нераз перецінює можливости праці в Раді. Поодинокий радний, якщо має знання і охоту, може очевидно ділово успішно працювати, тим паче, що українські громадяни в багатьох справах так само зацікавлені, як їхні польські та жидівські співгромадяни. Всі міські мешканці в рівній мірі зацікавлені у тому, щоб вулиці міста були відповідно втримані, щоб правильно функціонували водопроводи, елєктрівня, ґазівня, трамваї. Також, якщо іде за міські податки, інтереси ідентичні. Одначе праця під національним оглядом для добра українського населення під теперішню пору не має в Раді вигляду. Коли Клюб Українських Радних під проводом президента Децикевича 10 літ тому зголошував у Тимчасовій Міській Раді внески за допущення української мови до нарад у Раді, міг це зробити бодай в надії, що внесок буде предметом дискусії. Сьогодні радний, що зголосив би такий внесок, подобав би може на Дон Кіхота. Єдина cycпільно-політична діяльність, яка тепер для представників можлива, це боротьба в імя слушних засад — та й годі.

До нової Ради, що була вибрана 21. травня, входять знову нові люди, деякі з доволі рідким політичним обличчям. Можливо, що ті нові люди зведуть з дотеперішними володарями міста завзяті бої за владу, та не виключене, що цей початковий наступ згодом переміниться в ідилю так, як це було в дотеперішній Раді. Для українського громадянства виборча перемога ендеків не грізна, бо ж і теперішня рада ставилася до українського питання у Львові цілком неґативно, нехтувала українським населенням і признавала Львів виключно польським містом. Українське населення не забуде, що теперішня Міська Рада, яка кожного року роздаровувала великі вартісні міські ґрунти під будову костелів та ріжних польських суспільних і наукових установ, відмовила українським громадянам подарувати дрібну парцелю під будову церкви на Замарстинові. Щось гіршого чейже не може стрінути українців і з боку ендеків!

[Діло, 28.05.1939, ч. 120]