Родичів видає обличчя

Викапаний батько? Але що саме в обличчі свідчить про генетичну спорідненість між батьком та сином? Це нещодавно вияснили: ключові ознаки схожості ховаються в деталях верхньої половини лиця. Саме по них впізнають  батька хлопця навіть у тих випадках, коли не видно його очей, носа чи рота, – розповідають учені в журналі «Biology Letters».

Схожість батька і сина видає верхня половина обличчя.

Здатність упізнавати нащадків – вирішальна навіть для наших предків-тварин. Вона гарантує, що батьки не марнуватимуть час й енергію на виховання нерідних дітей з чужими генами. З іншого боку, усвідомлення тісної спорідненості захищає від небажаного інбридингу. Для тварин важливу роль індикатора генетичного зв’язку відіграє запах, для людей – вигляд. «Подібні риси обличчя є найактуальнішим приводом, щоб зробити висновки: ці люди – родичі», – пояснила Александра Алверн і її колеги з Оксфордського університету. Крім того, батьки несвідомо сильніше піклуються про нащадків, які подібні на них, – підтвердило дослідження. 

Дотепер про те, де саме ховається подібність на батьків, знали тільки приблизно. Окремі риси лиця формуються під впливом навколишнього середовища в утробі матері й у ранньому дитинстві. Зокрема підборіддя, рот, пропорції інших рис обличчя. Так вони приховують генетичне походження. Точно де на обличчі зосереджені свідчення батьківського спадку, досліджували Алверн з колегами.

Для експерименту дослідники зібрали портрети 27 пар батько-син з архівів Військової академії США у Вест-Пойнті. На зображеннях обоє були молодими дорослими людьми в віці від 21 до 26 років. Світлини синів вчені показували учасникам експерименту, додаючи щоразу до них три інших портрети: батька зображеного хлопця та двох інших, подібних на нього чоловіків того ж віку. Завдання 271 суб'єкта експерименту полягало в тому, щоб правильно визначити батька хлопця. Вчені ускладнювали експеримент декількома способами: по черзі закривали верхню та нижню половину обличчя батька, затирали цілий внутрішній простір його лиця (очі, ніс і рот). Також портрети розрізали на смужки й збирали в зворотному порядку.

Результат: у ситуаціях з неприкритим обличчям піддослідні правильно ідентифікували 67 % батьків, тобто, дві третини. Цікаво, що такий же показник зафіксували в тих випадках, коли видно було тільки верхню половину лиця батьків, – розповідають учені. Коли ж показували нижню частину обличчя, учасники дослідження не давали собі ради з завданням: коефіцієнт попадань не сильно відрізнявся від випадкового тицяння наосліп.

«Це підтверджує припущення, що нижня частина обличчя має менше сигналів споріднення, тому що найбільше змінюється в процесі розвитку дитини», – пояснила Алверн. Здивувало те, що суб’єкти експерименту правильно визначали батька й тоді, коли рис обличчя зовсім не було. «Тобто, форма обличчя, вуха та лінія волосся є сильним сигналом батьківства», – розповіла вчена.

Як зміниться лінія волосся впродовж життя – чи рано з’являться залисини, чи стане чоло вищим – сильно визначає генетика, тобто, завдяки їй це можна передбачити. Оскільки батьки й сини на портретах були одного віку, піддослідні могли впізнати спорідненість за цією ознакою. 

Отже, тонкі сигнали батьківства чітко бачимо не тоді, коли дивимося загалом на знайоме обличчя. Спорідненість встановлюють на підставі окремих ознак та їхніх виражень – лінії волосся, вух й очей. Коли доводиться впізнати знайомого, беруть до уваги швидше взаємодію індивідуальних рис, ціле обличчя. 

За словами дослідників, це може пояснити й те, чому так добре визначають спорідненість тоді, коли йдеться про представників інших рас, зокрема про азіатів чи людей африканського походження: спочатку порівнюють окремі деталі, й незвичні риси обличчя не вводять в оману.