Принаймні з середини кам'яної доби європейці перестали бути однорідною популяцією: до корінних, часто темношкірих і блакитнооких мисливців наприкінці мезоліту приєдналися світлошкірі та кароокі землероби з країн Близького Сходу. Крім того, науковці натрапили на слід жителів євро-азійської Півночі в європейському генофонді. Таких висновків дійшли після аналізу зразка ДНК, відібраного в найстарішого з відомих європейців. Результати опублікував палеоантрополог Йоханес Краузе та його колеги з Тюбінгенського університету.
"Отці" - людина, що жила 5300 р. тому на території Альп і чию ідеально збережену мумію знайшли в 1991 р. (реконструкція зовнішнього вигляду).
Вчені дослідили генетичний матеріал решток дев'яти доісторичних людей, які жили близько 8 000 років тому в різних регіонах Європи. Їх порівняли з сучасним європейським генотипом.
Одним з об’єктів дослідження став геном людини, яка померла близько 7, 5 тисяч років тому й належала до культури лінійно-стрічкової кераміки. Її знайшли недалеко від Штутгарта. Також науковці проаналізували ДНК «найстарішого люксембуржця» зі стоянки Лошбур; він – представник культури мисливців-збирачів мезоліту, йому – 8 000 років. Також дослідили тканини кількох інших чоловіків і жінок з культури мисливців-збирачів південної Швеції тієї ж епохи мезоліту. Разом з детальною інформацією про ймовірний колір шкіри та волосся людей, генетичні аналізи розповідають про харчування, способі життя та походження різних груп, що населяли древню Європу.
Отже, ні мисливцям-збирачам мезоліту з Люксембурга, ні землеробам неоліту зі Швабії не був властивий мутаційний ген, що відповідає за терпимість до лактози. Сьогодні він поширений серед жителів Європи. Тільки недавно дослідники поклали край спрощеному уявленню про те, що генетично закріплена терпимість до лактози повинна була з’явитися одночасно з поширенням молочного напряму в скотарстві. Проте швидше за все впродовж тривалого перехідного періоду перші землероби – як предстаник культури лінійно-стрічкової кераміки, знайдений неподалік від Штутгарта – могли обходитися без молочних продуктів. Крім того, аналіз показав, що ще до сільськогосподарської революції неоліту в Європі вже часто зустрічався ген AMY1, що відповідає за деградацію крохмалю в людській слині. Своїй появі він не завдячує зміні раціону, що відбулася при переході до сільського господарства.
Таким чином, за останні вісім тисячоліть в Європі змішалися три генетично різні популяції – культура мисливців-збирачів, землероби з Південного-Східу та скандинавські групи. Це показали результати порівняння давніх та сучасних генів. Люксембурзькі рештки свідчать про те, що ця культура генетично приєдналася до мисливців з Іспанії, які жили на 1 000 років пізніше. Ще пізніше жив чоловік з культури лінійно-стрічкової кераміки, чиї предки прийшли з Близького Сходу (вони також додали своїх генів європейцям). Типовий генетичний код цих популяцій зафіксували й у чоловіка зі Швабії, а також в геномі тірольської замерзлої мумії Отці та в представників культури лійчастого посуду, що жили близько 5 000 років тому.
Разом зі старими західноєвропейськими генами та новими кодами типових землеробів, предки яких були з Близького Сходу, особлива роль належить досі мало вивченому північноєвропесько-азійському населенню, до яких Краузе та компанія відносять скандинавських людей епохи мезоліту. Генетично вони схожі на людей культури ямкової кераміки, які на тисячу років пізніше жили в Північній Європі паралельно з землеробами культури лійчастого посуду. Археологи вже давно бачили в культурі ямкової кераміки культурний пережиток епохи мезоліту.
Генетичний аналіз встановив, що норвезька група внесла значний внесок в європейський генофонд. Крім того, він продемонстрував базові відношення спорідненості європейців в далекому минулому – аж до людей палеоліту, які жили 24 тис. років тому в Сибіру й мали подібні генетичні коди. Ці древні азіати були також предкам людей, які заселили Північну й Південну Америку. Отже, саме вони перенесли азіатсько-«європейські» гени на новий континент.
18.01.2014