Коли людям доводиться розлучатися з важливих цілями, людьми або місцями, відбувається «психологічний землетрус», – розповідає американський еволюційний психолог Ерік Клінгер. Справді, прощання людині вдаються погано. Наш мозок шукає та закріплює зв'язки з тими, хто поряд. Тому на розлуку він реагує так само інтенсивно, як і на фізичний біль.
На розлуку мозок реагує на менш інтенсивно, як на фізичний біль.
Але є люди, яким легше залишати щось позаду, ніж іншим. Талант до розставання – у їхніх генах. Психологи вважають, що існує оптимальний рівень збудження, який до 70% визначають гени. Тільки для одного з п'яти нормальним є високий рівень збудження, і він постійно шукає нових стимулів. Цих «шукачів сенсацій» цікавість відносить все у нові місця і до нових людей – їх тягне в мандри, вони шукають пригод у ризикованих видах спорту, і їм все швидко набридає.
Більшість людей (близько 80%) краще почувається в умовах рутини, ніж прощаючись чи на нових початках. Не тільки раптова небажана зміна вимагає психологічного напруження, а навіть очікувані зміни – наприклад, рік за кордоном, зміна роботи або переїзд – вимагають сил. Щоб переробити нові враження, мозок споживає величезну кількість цукру та кисню. Через певний час він намагається скоротити споживання енергії і повернутися до звичного ритму. У цей час у ньому виробляється велика кількість ендорфінів – гормонів, які регулюють настрій.
Окрім генетичної схильності, здатність відпускати можна розвинути самостійно. Раніше думки психологів про вступ і розривання стосунків базувалися на простій формулі: чим безпечніше дитина почувається з батьками, тим легше їй буде дорослою не лише вступати в стосунки, але й їх розривати їх. Той, хто почувається впевненіше та має вищу самооцінку, може й, окрім всього, легше оговтатися від болю розлуки. Сучасні дослідники, зокрема психолог Йенс Aзендорф з університету Гумбольдта в Берліні, продовжили це співставлення: «Наш стиль стосунків змінюється не тільки впродовж життя. Він також відрізняється в різних сферах життєдіяльності в залежності від специфіки нашого досвіду і самооцінки», - стверджує Азендорф.
Як каже Азендорф, ті, хто зазнали болючої відмови чи втрати в одній зі сфер свого життя (наприклад, в сім’ї, роботі чи стосунках з партнером), той важче переносить продавання та розлуку і в інших сферах. Часто трапляється, що такі люди узагалі починають уникати прив'язаності. В результаті виходить замкнуте коло: ті, хто вже вклав багато часу, енергії, любові або грошей, вагаються прощатися – і платять в результаті ще вищу ціну. Психологічні потрясіння розриву можуть бути настільки сильними, що потім дуже важко розгледіти той позитив, до якого вони привели, – каже психолог Йенс Клінгер.
10.01.2014