Навіть ручні песики, для прикладу, чіхуахуа й карликовий пінчер, залишаються ще дикими, принаймні на генетичному рівні: вони походять від вовка, як і всі домашні собаки. На це однозначно вказує аналіз ДНК. Неясно, однак, як і де хижак перетворився на друга людини. За даними нового дослідження, одомашнення вовків почалося в Європі, здійснювали його мисливці-збирачі й започаткували особливі стосунки між господарем та собакою.
Генетики здійснили секвенування ДНК скам'янілих решток прадавніх псів (зокрема, цього собаки, знайденого на території американського штату Іллінойс), аби реконструювати дерево родоводу собак та встановити, де їх приручили.
Дослідження опублікували в журналі «Science». Міжнародна дослідницька група під керівництвом німецького еволюційного біолога Олафа Тельмана з Університету Турку у Фінляндії хоче покінчити з протиріччями, що властиві дебатам про походження собак впродовж останніх 10 років. «Ми зіставили експертизи генетиків і палеонтологів», – говорить Тельман. Крім того, його команда вперше дослідила стародавні скам'янілості за допомогою найточніших сучасних методів секвенування генів. Професійний підхід, вік аналізованих зразків, метод дослідження – все це відіграло свою роль при дослідженні.
Досі генетики переважно аналізували генетичний матеріал живих на сьогодні собак і вовків. Висновки були такі: батьківшиною домашніх собак є Китай, де одомашнення відбувалося в період від 15 тис. до 30 тис. років тому, або ж Близький Схід – тут точних дат не вказували, оскільки дані не були достатньо переконливими. Проте обидві теорії не відповідали висновкам палеонтологів. Останні вказували на решки віком 15 тис. років. Такі перші пси мали таку ж будову тіла, що й сучасна собака. Тим не менше, їх знайшли не в Китаї і не на Близькому Сході, а в так званій подвійній могилі в Оберкасселі (частині міста Бонн).
Недавнє дослідження підтверджує висновки палеонтологів. Команда з 20 науковців на чолі з Тельманом вивчила спочатку скам'янілості 18 вовків і собак з Європи, Північної Америки та Росії, яким від 1 000 до 36 000 років, у тому числі дослідили зразок викопної собаки з Оберкасселя. Вчені розшифрували ДНК в мітохондріях, «електростанціях» клітин. Зразки з Китаю не ввійшли в дослідження Тельмана, оскільки жодному з відомих не є більше 13 000 років. Зі скам'янілостями з Ізраїлю аналіз ДНК не спрацював належним чином, проте вони так чи інакше молодші від 15 000 років, і отже важливі лише умовно.
На кінець учені порівняли мітохондріальну ДНК зі скам'янілостей з тканиною 77 живих собак різних порід і 49 живих вовків. Результат: Всі сучасні собаки можуть бути розділені на чотири групи. До трьох з них входять собаки, що дуже тісно споріднені з вовками, які раніше жили в Європі, а мітохондріальна ДНК четвертої групи псів вказує на спорідненість з сучасними вовками. Розрахунки показали, що одомашнення, тобто відмежування вовків від собак, відбулося приблизно від 19 000 до 32 000 років тому.
Але що робити з рештками в Китаї, на Близькому Сході або деінде за межами Європи, що мають собакопобідні характеристики та мають вік від 20 до 30 тисяч років? Тельман пояснює: з 18 скам'янілостей, які дослідила його команда, одна була віком 31 500 років і належала тварині, яку раніше описували як прасобаку – одного з перших представників свого виду. Однак наші генетичні аналізи показують, що тварина не є спорідненою з сучасним псом. Так, навіть якщо знаходять скам'янілості, наприклад, в Китаї, це не означає, що йдеться про одну лінію розвитку приручення».
Можливо, відносини між собакою й людиною виникли в Європі – але як саме це сталося? Поки, вчені можуть тільки здогадуватися. Раніше дослідники припускали, що одомашнення було пов'язане з виникненням сільського господарства близько 12 000 років тому, коли все більше людей почали вести осілий спосіб життя. Проте, дати, які запропонувало нове дослідження, – 19 000 – 32 000 років – вказують на інші обставини.
Цілком імовірно, що мисливці-збирачі вперше виховували молодих вовків, і так почалося одомашнення, – говорить Тельман. Однак, є й інший сценарій: «вовки трималися поруч з людьми, харчувалися залишками їжі, залишеними після полювання на великого звіра, а людина користувалася тим, що вовк жив поблизу, бо він піднімав галас, коли наближалися інші хижаки, для прикладу, печерний ведмідь або печерний лев».
17.11.2013