Танки бруду не бояться

Мотиви, що рухають чинною владою надто прості. А засоби – ще простіші.

Ситуація в країні та світі розвивається так бурхливо, що назвати якусь окрему подію подією дня, тижня, місяця навіть не наважишся. Але рішення Вищого адміністративного суду про позбавлення двох мажоритарників депутатських повноважень — явище небуденне. Якщо щось відбувається, то це комусь потрібно. Комусь і навіщось.

Спершу короткий, але дуже показовий хронометраж.

Листопад–грудень 2012 року — правозахисник Юрій Кармазін кілька разів звертається у Генпрокуратуру та МВС з вимогою розслідувати факти порушень під час виборів на вісьмох (!) округах.

29 грудня 2012 року — Головне слідче управління МВС надсилає Юрію Кармазіну офіційну відповідь про те, що в ході розслідування факти правопорушень на виборах підтвердилися.

1 лютого 2013 року — МВС повідомляє Юрія Кармазіна про те, що скерувало у ЦВК результати розслідувань в округах, щодо яких, власне, і звертався Кармазін.

6 лютого 2013 року — оскільки ЦВК ніяк не відреагувала на інформацію МВС, Юрій Кармазін подає заяву у Вищий адміністративний суд (ВАС) — щодо (УВАГА!) бездіяльності ЦВК.

8 лютого 2013 року — ВАС розглядає подання Юрія Кармазіна й ухвалює рішення, яке стосується, щоправда, не бездіяльності ЦВК. Судді одразу визнають вибори на двох (Кармазін, нагадуємо, оскаржував вісім) округах такими, що відбулися з суттєвими порушеннями, і позбавляють обраних там депутатів ВРУ відповідних повноважень. Рішення ВАС остаточне і оскарженню не підлягає. Павло Балога та Олександр Домбровський — двоє, кого торкнулося рішення ВАС — позиватися з українськими суддями можуть лише у Європейському суді з прав людини.

8–10 лютого 2013 року — окремі опозиційно налаштовані депутати та опозиційна меншість ВРУ загалом заявляють про незаконність рішення. Влада створює прецедент позбавлення депутатів повноважень через суд. Вимагають не просто скасуватити рішення, а й відправити у відставку всіх тих, хто його ухвалював.

11 лютого 2013 лютого — незаконність рішення ВАС засвідчують Комітет виборців України, член ЦВК Андрій Магера та екс-суддя Конституційного суду Микола Козюбра. Усі кажуть про протермінування позову та брак компетенцій у ВАС позбавляти мандату чинних депутатів ВРУ.

Представники Партії реґіонів заявляють, що готові розглянути ситуацію з Балогою та Домбровським у реґламентному комітеті. Заявляють, але не розглядають — робота парламенту заблокована опозиційними фракціями, перемовини ПР з якими наразі безрезультатні.

Павло Балога тим часом заявляє, що не визнає рішення ВАС й надалі приходитиме у ВРУ як на роботу. Олександр Домбровський натомість каже, що системні висновки з рішення суду робити передчасно.

Попри те немає жодної офіційної реакції з ЦВК. Голова Верховної Ради Володимир Рибак теж мовчить.

Чому ці двоє?

Що спільного між Павлом Балогою та Олександром Домбровським? По-перше, обоє мажоритарники. По-друге, самовисуванці. По-третє, обоє виграли вибори у ВРУ на межі фолу. Павло Балога повертав свою перемогу на Закарпатті у конкурента-«реґіонала» через судове рішення. Олександр Домбровський на Вінничині протягом усього підрахунку голосів залишався другим після кандидатки від ВО «Батьківщина» й уперед вирвався останньої миті. По-четверте, абсолютно всі рішення у ВРУ голосують солідарно з опозиційною меншістю.

Здавалося б, подібного багато. Але жодної унікальності. Депутатів з такими або схожими характеристиками у ВРУ чимало.

Однак для повноти картини варто зазначити й те, що на початку нової каденції партія влади мала цілком певні сподівання щодо обох цих депутатів. Домбровський є людиною Петра Порошенка, на більшу поступливість якого сподівалася влада. А Балога й взагалі спершу був вступив у фракцію ПР, і лише під тиском впливовішого брата (Віктора Балоги) з цієї фракції вийшов.

Отже, сподівання не справдилися й обох депутатів можна було спокійно «злити».

Можна. Але чи потрібно?

Самі подумайте: двоє позафракційних депутатів, навіть враховуючи мізерність кількісної переваги більшості, жодної погоди у парламенті не роблять. А для того, щоб їх «обезмандатити», потрібно було піти на суттєве правове свавілля, тобто вкотре нахабно порушити закон. Чи не зависока ціна? Тоді, може, за цим рішенням ВАС стоїть якийсь хитрий план? Багатоходова складна комбінація? Може, ці двоє зіграють нам роль ерцгерцоґа Франца Фердинанда? Дуже сумніваюсь. Про таке могло б йтися років десять тому — за президентства Кучми. Янукович у преферанс не грають. Вони танком пруть. І тому відповідь на питання «Навіщо?» може виявитися набагато прямішою і прозаїчнішою, ніж ми того чекаємо.

Однак спершу не про мотиви влади. Спочатку про мотиви позивачів — тих людей, хто офіційно оскаржив депутатство Балоги та Домбровського у Вищому апеляційному суді.  

Йдеться радше навіть не про людей, а про людину, оскільки з трьох позивачів прізвища двох (Углай і Дацький) широкому загалові ні про що не говорять. Третій, натомість, навпаки — особа супервідома. Це правник, депутат багатьох парламентських скликань Юрій Кармазін.

Що важить більше: кілограм грошей чи кілограм образ?

Власне участь у цій справі Юрія Кармазіна дивує найбільше. Співпрацю з владою йому закинути важко, оскільки свою опозиційність він перманентно не лише декларував, а й демонстрував. Попри це, він зініціював рішення ВАС проти двох по суті опозиційних депутатів і аж ніяк про це не шкодує. «В даній ситуації я діяв відповідно до Закону України "Про статус народного депутата" і відреагував на звернення від людей, які запевняли у фальсифікаціях. Раджу всім діяти по закону і прислухатися до людей, які нас обирають», — каже Кармазін.

Прислухатися до людей? Це дуже добре, але, даруйте, звідки раптом така повага до законів та ВАСу? Про недолугість українського законодавства Кармазін заявляв раніше дуже часто. Як і про свою особисту недовіру до ВАС. Нагадаємо, що саме ВАС великою мірою причина того, що Юрій Кармазін укотре не став народним депутатом, бо саме ВАС дозволив ЦВК не реєструвати його кандидатом на окрузі.

Але ще одна причина нинішньої «неприкаяності» Кармазіна у тому, що його, ветерана ВРУ, непримиренного й безкомпромісного опозиціонера, не включила у свій передвиборчий список жодна прохідна опозиційна партія. На таке справді можна образитися. І… розгніватися. Зрештою, Кармазін своїх емоцій не приховує. «За мене як опозиціонера ніхто не заступився під час вакханалії з боку ЦВК, коли знімали і не допускали до реєстрації кандидатів в депутати опозиційних політиків… Я в свій час також став жертвою цього режиму. І нічого. Живий»,  — говорить тепер він.

Треба визнати, що таких злих і ображених після останньої виборчої кампанії парламентська опозиція позалишала подостатком. І от маємо — одним з них вже ефективно скористались. Хто? Та ті, кому це на руку.

Влада малює натюрморти

Отже, очевидно, що нікому, крім влади, рішення ВАС у справі Балоги та Домбровського навіть і не могло знадобитися. Так само очевидно, що рішення, м’яко кажучи, незаконне. Термін давності з оскарження результатів виборів закінчується через п'ять днів після голосування. Нинішня Верховна Рада з Павлом Балогою та Олександром Домбровським працює вже четвертий місяць.

Знаходжу кілька позитивів, які для себе з цієї ситуації видобуває влада:

* вдається нейтралізувати два опозиційні голоси;

* над рештою мажоритарників зависає дамоклів меч страху бути в такий самий спосіб нейтралізованими;

* недвозначний сиґнал про серйозність намірів отримують впливові Віктор Балога та Петро Порошенко;

* здобувається додатковий пункт у можливих поступках ПР перед опозиційною меншістю в перемовинах про розблокування роботи Ради;

* ситуація у ВРУ розгойдується далі.

Перші три пункти ширших пояснень не вимагають. Натомість на 4-му та 5-му трохи затримаюсь.

З одного боку, владі треба, щоб ВР працювала, а отже, ПР конче має домовитися з опозицією. Якщо меншість протримається ще бодай три тижні, Раду доведеться розганяти. Повторні вибори — це купа грошей на повторну кампанію. Плюс, актуальні соцопитування не тішать «реґіоналів».

З іншого боку, стабільна ВРУ владі теж ні до чого. Стернувати сім'ї краще в ручному режимі, для цього й потрібна дестабілізація ВРУ, зрештою — делеґітимізація її як основної інституції парламентаризму.

Звісно, саме по собі рішення про позбавлення мандатів двох нещасних депутатів бурі не викличе. Але як штрих до натюрморту нестабільності й ненадійності законотворчого органу цілком згодиться.

Та чи не задорого, з погляду репутації, коштують владі такі штрихи?

Але ж танки бруду не бояться.