«5 мільярдів років самотності», можливо, підійшли до кінця. Дослідження позаземного життя впродовж тривалого часу було наукою без предмета. Чи можна сподіватися, що колись це зміниться, і довгоочікуваний «предмет» нарешті відкриється для вчених?
Починаючи з 1992 року, коли астрономи відкрили першу екзопланету, можливості пошуку позаземного життя значно розширилися. На сьогодні відомо сотні екзопланет. Крім того, ще понад тисяча об’єктів, помічених вже недіючим орбітальним телескопом «Кеплер», чекають на підтвердження свого статусу як екзопланет.
З-поміж усіх планет за межами Сонячної системи особливо виділяються ті, що за низкою параметрів (таких, як, наприклад, температура на поверхні, розмір та гравітація) нагадують Землю. Таких на сьогодні відомо близько десятка. За припущенням, яке можна зробити з даних місії «Кеплера», такі планети достатньо поширені у нашій галактиці (окремі вчені навіть вважають, що їх може бути до 2 мільярдів). Ймовірність, що на котрійсь з них сформувались такі самі умови, як на Землі, є досить високими. Припускають, що свідчення існування позаземного життя, можуть прийти вже у цьому столітті.
Лі Біллінгз (Lee Billings), американський журналіст і популяризатор науки, нещодавно написав книгу, в якій ґрунтовно розглянув, мабуть, найбільш контроверсійну проблему астрономії – проблему існування позаземного життя. «П’ять мільярдів років самотності» (заголовок, очевидно, перефразовує назву відомого роману Ґабріеля Ґарсії Маркеса «Сто років самотності»), - саме стільки пройшло від часу появи перших простих організмів і саме стільки життя, як особлива форма існування матерії, перебуває на нашій планеті в цілковитій самотині. Книга Біллінгза – це вступ до пошуку позаземних світів, коротка біографія Землі та життя на ній, історія науки екзопланетології, а також історія того, як в передчутті значного, здавалось, тріумфу її раптом спіткала невдача.
У книзі Біллінґза перед читачами розгортається захоплююча та динамічна розповідь про те, як дивовижна взаємодія між фізичними, хімічними та геологічними процесами на початках існування нашої планети породила найбільше чудо у Всесвіті – життя. У процесі еволюції життя ставало дедалі складнішим й в кінці-кінців у ньому спалахнуло світло розуму, яке й поставило питання про те, чи існує воно ще десь. Біллінґз у своїй книзі порівнює дані 50-річної давнини, коли проблема позаземного життя вперше опинилася у фокусі наукового пошуку, зі сучасністю, коли у вчених появилась надія на будівництво колосальних високотехнологічних телескопів, які б могли ґрунтовно сканувати простір довкола тисячі найближчих зірок, шукаючи за екзопланетами.
Такі телескопи могли б з відстані кількох світлових років визначати склад атмосфери екзопланет, зокрема наявність там кисню, який є переконливим свідченням існування життя, а також складати детальні мапи їхніх поверхонь.
Відкриття позаземного життя, навіть нерозумного, стане без перебільшення одним з найбільших відкриттів в історії людства. Однак, як пише Біллінгз, з цим прийдеться зачекати, адже створення таких телескопів зависло в повітря через брак коштів і першочергову необхідність фінансування інших проектів.
Астробіологія – перспективна сфера досліджень – використовує дані інших наук, зокрема біології, астрономії та геології. На сьогодні вчені мають чудову можливість заглядати в глибини космосу або ж відкривати фантастичні форми життя віком сотні мільйонів років тому, досліджуючи древні геологічні пласти. Усі ці дані наводять на цікаві думки стосовно позаземного життя.
Візьмімо, для прикладу, нашу рідну Землю. Планетологи стверджують, що життя на Землі знаходиться на середині свого шляху. Воно виникло приблизно три мільярди років тому й проіснує ще приблизно стільки ж. Час життя – обмежений, адже Сонце, вичерпуючи запаси водню, ставатиме дедалі гарячішим, аж поки не досягне такої температури, яка спалить на Землі все живе. При цьому складні живі організми, такі як люди, тварини та рослини, мають перед собою ще менше часу. У міру того, як Сонце ставатиме дедалі яскравішим та гарячішим, в атмосфері Землі зменшуватиметься концентрація СО2 (навіть не зважаючи на тимчасове його підвищення, спричинене господарською діяльністю людини). В далекому майбутньому рослини, які лежать в основі ланцюга живлення, через це втратять здатність фотосинтезу та загинуть. Після цього, як і в далекому минулому, єдиними господарями на планеті, залишаться бактерії.
Озброєні найсучаснішими даними, вчені стверджують, що єдиним виходом людства в майбутньому є колонізація нових світів.
09.10.2013