Хорхе Семпрун, символ боротьби з конформізмом, ушанував три великі постаті критичного мислення та героїчної моралі: Едмунда Гуссерля, Марка Блока та Джорджа Орвелла
Я приїхав у Нормандію з наміром перечитати Флобера та відвідати його павільйон в містечку Круассе і місця, які він описав у «Мадам Боварі», та в одній з книгарень мальовничого та строкатого порту Онфлер натрапив на невеличку книжечку Хорхе Семпруна (Jorge Semprún), щойно видану у Франції, яка змусила мене цілий тиждень думати про нашестя нацизму на європейський континент, про Другу світову війну та її наслідки і про поведінку деяких інтелектуалів у ті невралгічні роки.
Книжка називається Le métier d’homme («Роль людини») і містить у собі три лекції, прочитані Семпруном в Паризькій національній бібліотеці 11, 13 і 15 березня 2002 р. Ймовірно, він прочитав їх за своїми нотатками, ці виступи записали на магнітофон й опубліковане є писаною копією тих записів, оскільки текст рясніє повторами та ваганнями, які є типовими для викладу, який не був прочитаний з паперу. Та навіть при цьому на цих сторінках є чимало чудових ідей та припущень, які – аж ніяк не задовольняючись історичними спогадами чи анекдотами – тісно пов’язані з європейською кризою сорокових років та кризою наших днів.
У цій книзі також віддано пошану філософові Едмунду Гуссерлю, історикові Марку Блоку та письменникові та журналістові Джорджу Орвеллу, які в моменти найбільшого ідеологічного та політичного замішання та колотнечі мали відвагу зайняти позиції, що розходилися з позиціями урядів та громадськості їх країн, і виявилися здатні – послуговуючись критичним розумом та героїчною мораллю – визначити громадянські цілі та захищати цінності, які з часом врешті-решт візьмуть гору над обскурантизмом, фанатизмом і тоталітаризмом, котрі розпалили пожежу другої світової війни.
Едмунд Гуссерль, батько феноменології та вчитель Гайдеггера, якому останній присвятить свою основну працю «Час та буття», а згодом відречеться від цієї присвяти, коли почне співпрацювати з нацистським режимом, 7 травня 1935 р. у Відні прочитав лекцію, в якій закликав своїх колег інтелектуалів протистояти «варварству» і підтримати велику європейську традицію превалювання критичного духу та раціональності над сутими пристрастями та інстинктами. У цій лекції Семпрун особливо підкреслює те, що він називає «демократичним патріотизмом» філософа, який категорично стверджує, що ворогом цивілізованої Європи є не німецький народ, а Гітлер, і що рано чи пізно Німеччина повинна буде повернутися – якщо завдяки федералізму вибере сміливий демократичний шлях – в Європу, яка також здолає націоналізм та об’єднається – не відмовляючись від свого різноманіття – у політичному та економічному режимі федерального характеру. Твердження та пророкування, позначенні прозорливістю гострого розуму, які через півстоліття повністю підтвердить європейська історія.
Гуссерль виголосив цю лекцію, коли мав сімдесят шість років і як єврей відповідно до нацистських антисемітських норм був позбавлений усіх академічних прав. Невдовзі він буде змушений шукати притулку в монастирі бенедиктинців Sainte Lioba, де і помре через три роки після того виступу. Францисканський священик Герман Лео Ван Бреда забере звідти, рятуючи від знищення, сорок тисяч сторінок невиданих праць філософа і доправить їх цілими та неушкодженими в Лувенський університет.
На сторінках цієї книги Семпрун з великою проникливістю показує, що в ті роки були католицькі інтелектуали, серед них Жак Марітен, які – на відміну від надзвичайної обачності, з якою Ватикан підходив до нацистської проблематики, - протистояли водночас і фашистському і сталінському тоталітаризмові, мужньо викриваючи їх схожі сутності, сховані під поверхневими відмінностями, то була скандальна правда, яка невдовзі підтвердиться з підписанням пакту Молотова – Ріббентропа, ця радянсько-нацистська угода травмує прогресистське та комуністичне інтелектуальне середовище.
Другим, кого вшановують в цьому есеї, є історик Марк Блок, який разом з Люсьєном Февром заснував «Аннали», наукову школу, яка відродить та дасть помітний креативний імпульс історичним дослідженням у Франції. Марк Блок, який воював у Першій світовій війні – почав як рядовий і закінчив у званні капітана, - записався до війська й тоді, коли почалася Друга, був активним учасником Опору, доки його не схопило і розстріляло Гестапо у 1944 р. Після розгрому французької армії Блок лише за два місяці – липень-вересень 1940 р. – написав книгу L’étrange défaite («Дивна поразка»), яку тоді неможливо було видати і яка залишалася невідомою навіть після визволення. У ній він з надзвичайною ясністю та глибиною аналізує причини, через які Франція так легко капітулювала перед натиском нацистської армії. Це безжальний у своєму викритті аналіз корупції, яка потроху роз’їдала керівний клас, політичні партії, профспілки та засліплювала інтелектуалів. Та незважаючи на гостроту критики есей не є сповнений песимізму. Навпаки, у ньому виділено інституційні та культурні ресурси, на яких тримається французька демократична традиція, є заклик до нації не скорятися тоталітарному варварству і боротися не лише заради того, аби перемогти нацизм, але й заради того, аби згодом відродити французьке суспільство на більш чесних та справедливих засадах, ніж ті, що призвели до катастрофи. Як і в Гуссерля, Семпрун підкреслює в позиції Блока його неприйняття націоналізму, його відданість європейській ідеї, раціональність та критичний дух.
Джордж Орвелл є третім прикладом інтелектуала на службі справедливості та істини, що не боїться наразитися на втрату авторитету та популярності, якого Семпрун підносить в ранг еталону. Йдеться, звісно, про журналіста, який, приєднавшись до ПОУМ [антисталіністської лівої організації, яка діяла під прапором IV Інтернаціоналу, створеного Троцьким - Z], пішов добровольцем захищати республіку під час громадянської війни в Іспанії і який у книзі Homage to Catalonia («Данина Каталонії») одним з перших заявив про знищення за наказом Сталіна троцькістів та анархістів в осередді республіканців. Однак понад усе Семпрун наголошує на його «демократичному патріотизмі», з яким він закликав своїх співвітчизників протистояти Гітлерові та нацизму, одночасно різко критикуючи англійський колоніалізм та вимагаючи від уряду Великої Британії забезпечити незалежність Індії та інших колоній імперії після завершення війни.
Семпрун детально вивчає маловідомий есей Орвелла The Lion and the Unicorn («Лев та єдиноріг»), в якому є його знаменита фраза: «Англія - це країна хороших людей, якою управляють не ті, хто треба». І згадує, що незважаючи на те, як праві завжди використовували його критику СРСР та комунізму, особливо в його фантастичних притчах Animal Farm («Ферма “Рай для тварин”») та 1984, Орвелл вважав себе лівим, соціалістом, переконаним у тому, що істинний соціалізм має обов’язкову демократичну сутність та є захисником критичного духу та інтелектуальної свободи, які були для нього цінностями, невід’ємними від боротьби за соціальну справедливість.
Неможливо читати цю невеличку та гарну книжечку, не думаючи про те, що Хорхе Семпрун належав до тієї самої традиції мислителів та письменників, які не піддалися конформізму та поблажливості, як і ті, яким він присвятив ці три лекції. Він також завжди вважав, що інтелектуальні заняття – він зізнається, що його справжнім покликанням було стати «професійним філософом», хоча війна та його участь у ній спрямували його на інший шлях – є невіддільними від суспільної активності, і мав сміливість критикувати і відійти від комуністичної партії, активним членом якої був усе життя, перебуваючи на найбільш ризикованих постах, коли переконався, що оте членство є несумісним з критичним духом і демократичним патріотизмом, що їх уособлювали інтелектуали, як от Гуссерль, Блок та Орвелл. Проте той розрив не віддалив його від ідеалів юності. Через вірність їм він перебував у русі Опору, в концентраційному таборі Бухенвальд, у підпіллі франкістської Іспанії і далі залишався незламним інтелектуалом з такою самою постійністю та моральною чистотою, які він високо оцінює у трьох митцях, яким він присвятив цю книжку.
Маріо Варгас Льйоса, перуанський прозаїк, один з провідних письменників-новаторів сучасної латиноамериканської літератури, член Іспанської королівської академії, нобелівський лауреат.
Mario Vargas Llosa
Los refractarios
El País, 08.09.2013
Зреферувала Галина Грабовська