Помер Семен Глузман, відомий лікар-психіатр, правозахисник, радянський дисидент та політв'язень.
Помер у київській Олександрівській лікарні у віці 79 років.
Семен Глузман народився 10 вересня 1946 року у Києві. В 1970 році він закінчив Київський медичний інститут за спеціальністю «психіатрія», а в 1971 році підготував незалежну заочну судово-психіатричну експертизу в справі генерала Петра Григоренка - дисидента, якого покарали за захист прав кримських татар, визнавши його психічно здоровим і всупереч офіційному висновку довівши незаконність застосування щодо нього методів примусового лікування.
За це у 1972-му Глузман був засуджений до семи років таборів та трьох років заслання.
Через 35 років він писав:
"Можна казати, що шкодую про свій романтичний вчинок у 25 років. Адже нормальній людині не призначено сидіти у в'язниці та вчитися конспірації. Та це - моє життя. Насправді воно було неправильним. Тому що народився я у неправильній країні"
Покарання відбував у Пермській та Тюменській областях Росії, його співкамерниками були дисиденти Левко Лук'яненко, Євген Сверстюк та багато інших. Під час ув’язнення Глузман продовжував наукову й публіцистичну діяльність, зокрема, написав працю «Посібник із психіатрії для інакодумців».
Після повернення із заслання працював в 1982 році працював у Києві робітником фабрики і тільки з 1985 року почав друкуватися та займатись професійною діяльністю, продовжуючи активно займатися правозахисною та науковою діяльністю.
У 2008 році він отримав Женевську премію з прав людини в галузі психіатрії за мужність і відданість принципам гуманізму.
У серпні 2010 року президент України Віктор Янукович ввів Семена Глузмана у Громадську гуманітарну раду при Президенті України. Глузмана часто критикував Віктора Ющенка, хвалив Януковича та Азарова, був скептичний щодо Порошенка і нещадно критикував Уляну Супрун. Відкрито голосував за обрання Володимира Зеленського президентом України.
Був учасником ініціативи «Першого грудня» з 1 грудня 2011 р., але через рік вийшов з неї, пояснивши мотиви в своєму блозі в "Известиях в Украине":
"Группа Первого декабря не сумела выполнить свою роль, не стала ферментом. И, к сожалению, уже не станет. По разным причинам, в основном субъективным. Сейчас понимаю: наша неэффективность была предрешена.
Трагедия? Нисколько. У страны собственная судьба. Нормальная, европейская судьба. Мы, Группа Первого декабря, могли стать ориентиром и ферментом. Не более того. Не стали, не смогли. Очень хотели, не получилось. Опыт и знания каждого не стали суммой, не сложились. Такова, увы, и наша Хартия. Сегодня я это понимаю. Текст эпохи шестидесятых прошлого века сегодня оказался скучным. Ненужным, неинтересным. Поверьте, мы хотели иного. Сегодня я знаю: это был мой последний общий текст в Группе."
В жовтні 2022 року Глузман провіщав поразку Росії, але застерігав українців:
"Я – сучасник і непрямий учасник іншої війни. Вона, ця війна, відносно скоро закінчиться. Поразкою Росії. Тому що російський диктатор Путін, багато в чому наслідуючи свого попередника Гітлера, воює не лише з відносно слабкою Україною, він фактично оголосив війну всьому сучасному цивілізованому Заходу. І він програє.
Війни мають властивість закінчуватися, раніше чи пізніше. Закінчиться і ця війна. Моя країна Україна відновить свою незалежність. Але мене, цілком звичайного українця, турбує майбутнє моєї країни. Так, я дуже боюся деяких моїх співгромадян у ролі переможців. Існує лише один метод запобігти тому злу, яке вони можуть принести Україні через дурість чи необережність. Цих людей у владі чимало. Деяких, входячи в президентство, привів через недосвідченість сам президент. Інші прийшли самі цілеспрямовано, використовуючи звичні для них та української держави корупційні механізми.
Без жодного сумніву індивідуальний та колективний Володимир Путін – породження пекла. Але сьогодні я вважаю за необхідне відкрито і цілеспрямовано застерегти моїх співгромадян від задушливого захвату перед перемогою над привнесеним до нас злом, не забуваючи про те зло, яке йде слідом за кожною перемогою. Це і зло ненависті, і зло байдужості до продовження помсти."
В 2023 році він писав про Путіна:
"Гітлер ненавидів євреїв. Таке ж почуття Путін відчуває щодо українців. Нещодавні репліки Путіна свідчать про його антисемітське мислення. Утім, через кілька днів однією фразою він підтвердив таке ж ставлення до українців. До всіх.
Колись, дуже давно, молодий офіцер Путін служив у 5-му політичному управлінні КДБ. Зовсім не в розвідці чи контррозвідці. Його колеги по 5-му управлінню були кураторами від КДБ у радянських політичних таборах. Основною їхньою функцією було вербування в «джерела» ув'язнених, формування дезінформації та антагонізму в середовищі в'язнів.
Основними завданнями для стукачів, тобто «джерел» були: збуджувати антиєврейські та антиукраїнські настрої в зоні.
Путін у таборах не служив. Він працював у Ленінградському міському управлінні КДБ, але робота в нього була така сама – вербувати переважно інтелігенцію. Важко було йому, мабуть, із цими «пуголовками». Одну таку даму, подругу моєї близької знайомої, художницю, він здолати не зміг. Її зупинив не страх перед грізною організацією. Вона сказала подрузі: «Розумієш, вже дуже противний, прив'язливий був цей мужичок».
Гітлер зруйнував Німеччину. Не вийшов у нього третій Рейх. Путін руйнує російську імперію. Усі диктатори смертні. Хоча й мріють про безсмертя.
Як зауважив свого часу мудрий філософ Карл Ясперс, Німеччина не проводжала самогубцю Гітлера некрологами. Мабуть, тільки Нюрнберзький процес був його некрологом.
Щось подібне чекає і на Путіна, навряд чи самогубця. Вже дуже противний, прив'язливий він мужичок. Та й старість не додала йому мудрості. Не розуміє він, що українська державність його переживе. А де і як йому помирати – це розповість історія."
16.02.2026