Помер Тарас Левків, винятково яскравий художник-керамік.

Помер Тарас Левків, винятково яскравий художник-керамік, без його творчого доробку неможливо уявити феномен львівської школи кераміки.

"Для Тараса Левківа кераміка – це спосіб пізнання, дефініції світу, його історії та багатства культурних кодів"

(Наталія Туліна-Маруняк)

"Художник, без імені якого неможливо уявити становлення львівської школи кераміки і який став першим представником України (1972 рік) на міжнародному бієнале у Валорисі у Франції (де, до речі, в кераміці періодично працював Пабло Пікассо), кераміст, який зумів традиційну школу ліплення збагатити модерною стилістикою часу, педагог, що близько сорока років свого життя віддав ще й викладацькій праці у Львівському коледжі прикладного та декоративного мистецтва імені Івана Труша"

(Ярина Коваль)

"Видатний художник-кераміст, людина з особливим баченням світу та неспинною фантазією. Викладач від Бога. Дуже сумно, що доводиться прощатись з епохою, яка подарувала нам художників, які вивели нас на дорогу сучасного мистецтва"

(Павло Гудімов)

"Тарас Левків ще в середині 1980-х років розвивав космогонічну образну течію, ніби віддаючи шану науково-технічному прогресу. Натомість художник вже тоді виявляв особливе метафізичне осмислення буття, чим провокував хвилю актуальних ремінісценцій в середовищі керамістів. “Образ інших світів”, що вилився в серію керамічних пластів з кольоровими поливами, наче пророкував нові смислові зв’язки постмодерного характеру: діалектику співіснування “еґо” та макрокосмосу, пошук нових сенсів у архетипі та багато того, що сьогодні називають “контекстуальним плюралізмом”

(Богдан Мисюга)

"Роботи Тараса Левківа вирізняються пластичною довершеністю, лаконічністю, виразною художньою мовою. Він розширив межі сучасної української кераміки від утилітарного до багатого за жанрами та видами мистецтва міжнародного рівня"

(Орест Голубець)

Тарас Левків народився 25 червня 1940 року в селі Мала Березовиця, що на Тернопільщині. Батько Богдан керував сільською бібліотекою. Ще за Польщі він відсидів у тюрмі через націоналістичні погляди. Мама займалась домом і вихованням дітей. Мамин батько був килимарем. Але після школи Тарас планував вступати до Політехнічного інституту: захоплювався радіотехнікою. Дорогою до Львова зустрів товариша, який навчався в Художньому училищі імені Івана Труша. Той пообіцяв показати місто, відвести до Політехніки. Доки Тарас чекав друга в його навчальному закладі, то звернув увагу на розвішані в коридорах студентські роботи. Вони дуже сподобалися хлопцеві. Він різко змінив свої плани й вирішив вступати саме "до Труша".

З 1959 по 1964 роки Левків навчається на відділенні художньої кераміки у Львівському училищі декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша. Йому пощастило на вчителя, Тараса Драгана, який дав йому розуміння філософської глибини мистецтва.

Після училища він продовжує навчання у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Ще студентом у 1970 році має свою першу персональну виставку творів в Музеї етнографії. Наступного року його прийняли до Спілки художників.

Оригінальні композиції здебільшого торкалися національної тематики, несли виразні ознаки етнографізму, виражали характерні для народного мистецтва оптимізм і гумор, які в умовах тоталітарного суспільства набирали особливого забарвлення. Твори художника "Козак б’є в литаври", "Галицьке військо", "Троїста музика", "Чугайстер" стали своєрідними символами часу.

В роки реакції і застою йому пощастило в числі перших потрапити на унікальну творчу базу в Дзінтарі (Латвія), де керамісти з усього колишнього СРСР створювали композиції для міжнародних конкурсів і симпозіумів у Фаенці (Італія) і Валорисі (Франція). Тут відбулося знайомство з видатним, знаним у світі митцем і педагогом Петерісом Мартінсоном. Цей незабутній контакт сприяв активному розширенню кругозору, швидкому пізнанню нових матеріалів і технологічних можливостей, відчуттю впевненості у власних силах.

У 1970-х рр. творчість художника еволюціонує немовби у двох напрямках, кожен з яких виражає протест проти насаджуваних в мистецтві обмежень і постулатів. Перший напрям представляють сміливі експерименти в ділянці вільного формотворення, офіційно забороненого в скульптурі. Художник оперує елементарними об'ємами, які утворюються в процесі використання техніки гончарного круга, – циліндр, куля, конус. В цьому прослідковуються очевидні аналогії з пластичним розумінням простору, властивим для кубізму. Тематично композиції такого плану ув'язуються з пейзажними мотивами чи природними явищами ("Осінні гори", "Відображення", "Захід сонця", "Кульбаба", "Перевесло").

Другий напрям свідчить про вміння втілити і донести до глядача власні переконання і життєві принципи, подані в оригінальній мистецькій формі. Характерним прикладом може служити хоча б композиція "Північне сонце" (1977 р.), яка, незважаючи на простоту, здатна викликати у кожного українця конкретні асоціації. Охристо-оранжеву блискучу кулю, яка уособлює життєдайне тепло, немовби намагаються розчавити дві масивні півкулі, вкриті згустками білої емалі, – символ вічності сибірських снігів.

У 1980-х роках коло творчих зацікавлень Т. Левківа сягає інших сфер. Художник немовби прагне покинути буденний світ, земні незгоди і суспільні несправедливості, стремить до вищої логіки і порядку. Переважання в ранніх творах об'ємів, утворених під час обертання гончарного круга, логічно трансформується в пріоритет космологічних мотивів. Проте у його "космосі" відбуваються події, безпосередньо пов'язані з земними проблемами, насамперед екологічними – "Кам'яні вихори", "Обережно, крихке", "Космічний спрут", "Космічні подарунки", "Реставрація планети".

(Орест Голубець)