«“Навіть у найтемніші часи ми шукаємо світло », – слова, що відкрили другу едицію Всеукраїнського фестивалю камерної музики «Дзеркало» і водночас означили вектор девʼяти наступних фестивальних днів. І хоча «Дзеркало» є достатньо молодим львівським фестивалем, відкриття зібрало чималу кількість прихильників, а присутність серед них відомих львівських музикантів знаменувала те, що “Дзеркало” стало також місцем зустрічі однодумців. Світського шарму подіям фестивалю надав розкішний інтерʼєр Львівської опери – домівки фестивалю, бо ж «Дзеркало» проходить в найвідомішій Дзеркальній залі міста, дзеркала якої були свідками сотень премʼєр і навіть у хвилини тиші вони відбивають ілюстрації театральних сцен Юліуша Зубера та розкішні зображення пір року Марцелія Гарасимовича. Тож в останні хвилини перед початком концерту слухачі мали змогу відчути занурення у світ мистецтва та підготуватись до зустрічі зі своїм музичним відображенням.
Провідницею у світ ілюмінацій виступила керівниця літературного відділу театру Аліна Плахтієнко, яка впродовж усіх подій фестивалю лагідно знайомила слухачів з програмами виконавців, підсвічуючи них найголовніше. Адже ж для того, щоб кольорові дзеркала засяяли повною мірою, необхідне правильне їх висвітлення, чим і були слова Аліни. Так музиканти відкриття 9 травня – Камерний оркестр Львівської національної опери та диригент Іван Чередніченко стали майстрами музичних Ілюмінацій, а концерт для гобоя Ральфа Воан-Вільямса став відображенням сьогодення в минулому.
Британський композитор Ральф Воан-Вільямс присвятив свій Концерт для гобоя та струнних гобоїсту Леону Гуссенсу. Музиканту, який під час пережив бомбардування Лондона під час Другої світової, і у вирі жахів війни ставив собі те ж питання, що й музиканти тепер: “Чим я можу допомогти? Що я можу зробити корисного в цей момент?”. Музика, попри всі політичні контексти, є насправді безсилою перед обличчям смерті, допоки не знайде сміливість людських намірів, рук та дихання. Так її втілив Леон Гуссенс, який виконував віртуозні твори не в пишних концертних залах, а в переповненому нічному метро, де мешканці міста ховались від обстрілів. Війна швидко дає зрозуміти, що краса не здатна врятувати світ, однак здатна допомогти пережити одну ніч.
Українцям надто знайомими є реалії таких ночей, тож попри виблискування барв Концерту та віртуозне соло Юрія Хвостова, цей твір став дзеркалом. У відображенні якого найбільше хотілось почути, що і ця ніч колись мине. Баланс почутого та відчутого вдало доповнював баланс між солістом та оркестром, який музиканти досконало продемонстрували публіці.
Меланхолійні настрої затримались у залі недовго, адже наступний твір не просто контрастував, а запрошував у містичний всесвіт натхненний сюжетами Лавкрафта. Твір «Після прочитання Лавкрафта» для струнних українець Олександр Родін написав ще у 2020 році для Національного одеського філармонійного оркестру за мотивами повісті Говарда Лавкрафта «Морок над Інсмутом», головний герой якої відкриває в прибережному місті існування таємничих істот.
Так програма першого ж концерту відразу нагадала, що поглядаючи у дзеркало, можна усвідомити,що за усміхненим відображенням іноді ховається страх побачити дещо інше — недарма ж дзеркала є атрибутом багатьох з горрор-історій. Музика Родіна навіть без літературного підґрунтя промовляє яскравими образами: тут і фантастичний, трохи гротескний вальс, глісандо струнних, що нагадує зойки привидів, мотиви потойбічних колискових на піцикато. Така музична канва запросто могла б стати основою нової екранізації повісті, але стала ідеальним простором для прояву артистичності, гумору та хисту музикантів. Вкотре довівши, що не так і страшно потрапити в лавкрафтівський морок, якщо разом з тобою кращі музиканти міста.
Повернути до основного спрямування концерту був покликаний твір Бенджаміна Бріттена, який і дав назву концерту — «Les Illuminations» для сопрано і струнних за поезією Артюра Рембо. Цікаво, що назву, яка перейшла до циклу від однойменної збірки поезій, вигадав Поль Верлен, наголосивши на тому, що “Ілюмінації” в ній вжиті в значенні кольорових скляних пластинок. Збірка приваблює своєю загадковістю, адже її поезії були написані в час романтичних стосунків між Рембо та Верленом, по завершенню яких Рембо передав збірку колишньому коханому.
Зміст поезій крізь сотні метафор маніфестує протест. Шукає розуміння, та, в решті решт – “Лиш один має ключ від цього дикого параду”. З понад 40 поезій збірки Бенджамін Бріттен обрав до свого циклу 9, барви ілюмінацій яких відтворив мовою музики, присвятивши цикл швейцарській співачці сопрано Софі Вісс, яка здобула популярність, виконуючи в Британії французьку музику.
За шість десятиліть “Ілюмінації” мали сотні інтерпретаторів, популярною стала також тенорова версія. Вибрані Бріттеном тексти складаються в цільний образ фантастичного міста, що поєднало популярні поетичні образи доби та героя – шукача та бунтаря. Серце якого розривають протилежності ніжності та злості, а душа сповнена передчуття краси.
Девʼять частин циклу ставлять соліста перед завданням стати співавтором цієї історії, витворити кожен образ, кожну зміну настрою, не пошкодивши при тому цілості враження. Це неабияке завдання для солістки, однак Маріанна Цвєтінська настільки природно звучала в творі, що між частинами циклу не чутно було навіть подихів у залі – так зачаровано публіка чекала наступної частини. Камерна сцена дає співаку можливість до найтонших маніпуляцій, адже кожен звук долине до слухача, кожен жест та погляд будуть побаченими, не менш важливим є і звучання оркестру, що дослухався до кожного піанісимо та обрамлював кожне форте сопрано. Так завдяки синергії оркестру, солістки та диригента камерний твір перетворився на цілу сцену, де калейдоскоп подій, немов у задзеркалля, вводив відвідувачів в місто образів Рембо та Бріттена.
Рембо впродовж двох років написання циклу помітно переживав нерозуміння й усім багатством мови намагався його досягнути зворотного, розуміння прагнув і Верлен, лишаючи додаткові розшифрування “Ілюмінаціям”. Чи стала музика ключем до розуміння? Ні, музиці воно просто не є потрібним. Вона, крізь зір та мислення, торкається глибше, й близьку нам музику ми впізнаємо так само блискавично і безпомилково, як власне відображення.
А знайти “свої” твори допоможуть програми музичних фестивалів, бо ж поки ви повертаєтесь з одного концерту, ймовірно, в залі вже розпочинається репетиція наступного.
Фото: Віталій Грабар.
17.05.2024