Премʼєри в імʼя Перемоги

Роксолана Гавалюк

Ми, українці, сьогодні живемо в особливий час. Час боротьби, болю, важких випробувань для нас став також часом неймовірної синергії, стійкості, творчості та розвитку. Українська музика ще ніколи не була такою затребуваною та помітною в світі. І кожен крок, що наближає нас до культурної незалежності, має сьогодні особливе значення. 18 лютого 2024 року Львівський органний зал запропонував своїм слухачам дуже особливу програму. Це прем’єрні виконання творів високопрофесійних композиторів сучасності з України та Швеції, орієнтовані на широку слухацьку аудиторію. При всій парадоксальності цього формулювання, програма своєму завданню відповідала повністю.

Вступне слово Вступне слово Тараса Демка.

Першою прозвучала українська прем’єра твору шведського музиканта, музикознавця, педагога і композитора Стаффана Сторма. Він є професором теорії музики та композиції в Академії музики в Мальме та членом Королівської академії музики, автором великого й різножанрового творчого доробку від академічної до експериментальної та електроакустичної музики. Твір, представлений у програмі – Концерт «Shattered Night» («Розбита ніч») для фортепіано з камерним оркестром у чотирьох частинах постав у 2010 році і віддзеркалив дві ювілейні дати: 150-річчя Густава Малера та 100-річчя Асоціації камерної музики імені Саломона Сміта (Salomon Smith kammarmusikförening). Композитор розповідає про особливості твору: «Розбита ніч» складається з чотирьох частин, які об’єднані низкою спільних ідей. Таким чином твір можна сприймати як єдине ціле, а різні частини — це скоріше чотири точки зору, з яких це ціле розглядається. Композиція була написана протягом довгої зими 2010 року і була завершена в середині літа. Раніше я працював над кількома сольними творами разом з піаністкою Франсіскою Скуг (Francisca Skoogh), і нова робота так само компонувалася в тісній співпраці з нею. Музикальність, багатство звуку та віртуозність Скуг, безумовно, надихають».

Важливим блоком творчих алюзій у творі є секстет «Просвітлена ніч» («Verklärte Nacht», op. 4, 1899) Арнольда Шенберга, який надихнув шведського митця на пошук асоціативного заголовку до власного твору. І справді, вся перша частина постійно апелює до принципів драматургії і гармонічного мислення шедевру раннього Шенберга. В ній дуже майстерно і вишукано розкриваються сонористичні і тембральні засоби фортепіано, які блискуче продемонстрував соліст Андрій Макаревич, балансуючи між ілюзорними звучностями челести і громовими дзвоновими звучаннями. Однак друга і третя частини викликають яскраві асоціації з оркестровими композиціями Бели Бартока (Концерт для оркестру та «Музика для струнних ударних і челести») з їх неофольклорними принципами гри-змагання, імпровізаційністю та ударним трактуванням фортепіано у танцювальному скерцо та вихревому perpetuum mobile.

Симфонічний оркестр Луганської філармонії, Андрій Макаревич – фортепіано, Іван Остапович – дириґент.

Музика Густава Малера для Сторма не лише слугувала натхненням для фіналу концерту (зокрема він вказує на алюзії до славетного Adagietto з Симфонії № 5 і використання цитати з нього), у переліку творчих робіт митця є оркестрування «П’яти пісень Альми Малер», що засвідчує необхідність глибокого проникнення в особливості індивідуальної творчої лабораторії. Але тут композитор виходить далеко за межі інтровертної малерівської медитації. У найбільшій частині циклу (вона складає більш як третину загального звучання твору) він трансформує тематизм і інтонаційно, і стильово – від абстрактних додекафонних конструкцій, тембральних сонорних комплексів та кластерів до шлягерних мелодичних побудов у стилі Мішеля Леграна. І цей прийом радикальної стильової лабільності неочікувано надає складній структурованій цілості ефекту прийнятності й демократичності, робить твір відкритим для універсальної аудиторії.

Не може не викликати поваги позиція шведського митця, яку він висловив у перші ж дні широкомасштабного наступу росії на нашу країну: «Це напад на демократію, культуру та цивілізацію… Я хочу висловити свою найглибшу і сердечну підтримку Україні, всім моїм друзям там і всім людям, які опинилися в цій жахливій ситуації. Жорстока війна, розпочата путінським режимом проти України, є абсолютно варварським актом і нападом на демократію, культуру та цивілізацію. У цій ситуації я, звісно, підтримую Україну».

Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії, головний дириґент – Іван Остапович.

Якщо позиція шведського композитора – це погляд на події «зі сторони», то світова прем’єра Симфонії № 3 «Переможної» Золтана Алмаші (виконавці – Академічний симфонічний оркестр Луганської філармонії під дириґуванням Івана Остаповича) – це сублімація пережитого тут і тепер, це твір, у якому віддзеркалено емоційний стан абсолютної більшості населення України останніх двох років. Ідея замовлення симфонії належить директорам Львівського органного залу Івану Остаповичу й Тарасові Демку. Співпраця такого формату зі Золтаном Алмаші відбувається вже вдруге. Загалом, за понад шість років роботи в установі прогресивна дирекція Органного залу замовила українським композиторам понад десяток нових творів. Симфонію №3 “Переможну” Золтан Алмаші теж присвятив Львівському органному залу, а також Луганському симфонічному оркестру, який тут базується, і який став першовиконавцем твору.

Золтан Алмаші та виконавці його Симфонії №3 “Переможної”.

Переконана – у кожного присутнього в залі цей твір викликав чимало особисто пережитих асоціацій. Буденне життя, родинні клопоти, робота, творчість, навчання, виховання дітей – під завивання сирен, прольоти «шахедів», свист і вибухи ракет, роботу ППО, звуки битого скла з вікон будинків від ударної хвилі, сигнали швидких і пожежних машин: таким стало наше сьогодення в постійній напрузі очікування, загостреної уваги, затамованої тривоги незалежно від того, в якому регіоні України ми перебуваємо. Симфонія написана для повного складу симфонічного оркестру у трьох частинах з програмними заголовками: 1. «Ноктюрн»; 2. «Ранок. Ще одне пробудження»; 3. «Ми переможемо!». В основу симфонії покладено власний досвід автора пережитого обстрілу в Одесі. Композитор розповів: «Я був там два дні і пережив доволі страшну ніч. Уявіть собі: оксамитовий одеський вересень, найпрекрасніша ніч, яка може бути, зорі на небі, тиша, свіже, вже досить прохолодне повітря, і раптом – тривога. Вибухи десь здалеку, а тепер і поруч. Потім відбій, але ненадовго. То були “шахеди”, а зараз ракета. Знову вибух. Десь перед світанком нарешті відбій, у мене спроба все-таки поспати хоч трохи. Але раптом – о 7-й ранку я знову пробуджуюсь від того, що хтось грає гами на віолончелі! Ще одне пробудження! Але тепер від звуків музичного інструменту. І звучить гама – така собі першооснова, база музики! І замість прикрого відчуття, що поспати перед концертним виступом так і не вдалося, мене накриває почуття ейфорії, радості і впевненості у нашій Перемозі!».

Золтан Алмаші та виконавці його Симфонії №3 “Переможної”.

Тричастинний цикл симфонії звучить без перерв між частинами, демонструючи перетікання одного емоційного стану в інший. Загостреність почуттів перед лицем жахливого руйнівного начала зумовила оголену лапідарність виразових засобів: далеко не піднесений шопенівський ноктюрн, а затишну, м’яку, приземлену пісенність одеської ночі (струнні, дерев’яні духові), натуралізм відтворення лиховісних звуків обстрілу різними типами снарядів (мідні і батарея ударних), які деформують, ламають, нівечать початкову тему, позбавляють її природності і рівноваги, дефрагментують і трансформують в остинатні репетитивні формули-заклинання (о, як добре ми зараз це собі уявляємо!), які поступово повертають пісенну мелодію до майже первісного стану. На цьому нервозному, гранично емоційно загостреному тлі недоладна простакувата гама віолончелі (соло Антона Пославського) звучить так само вражаюче, як і каскад пострілів: повернення в реальність із глибин тваринного страху, усвідомлення потреби жити далі, творити, збирати скалки свого самовладання, об’єднуватися у великий кулак, у лавину незламності, в цунамі опору – цей процес передано через соло ударних і гігантську коду на остинатній римоформулі тонічного мажорного тризвуку (тут композитор перевершив усі бетовенські, і навіть брукнерівські коди, демонструючи мислення в руслі Джорджа Крама та Філіпа Гласса). За словами Золтана Алмаші, фінал симфонії – це переможний бій українського війська проти ворога, звуки пострілів, руху військової техніки, які стають “музикою Перемоги”. Як хочеться, щоб ця музика стала пророчою!

Захоплені й вдячні слухачі.

Симфонія №3 плакатна, конструктивна, викладена крупним штрихом, її засоби зумисно спрощені й оголені до мінімуму, жорсткі, однозначні, позбавлені підтекстів – саме такі, як психіка окремої людини і соціуму загалом перед лицем смертельної загрози, як одвічне прагнення боротися і вижити. Тому твір об’єднав присутніх у складний порив захоплення і вибух змішаних болісних емоцій. Не знаю, як сприйматимуть її після перемоги, але тепер сльози були на очах не лише у слухачів, а й учасників оркестру, якому довелося чимало пережити і втратити.