Реальність довгої війни

2023 рік в Україні сприймається сьогодні насамперед як рік надій, що не виправдалися. Наприкінці 2022-го багатьом здавалося, що саме 2023 рік буде переломним, навіть президент у своєму новорічному зверненні говорив, що наприкінці 2023 року ну не може ж бути так, як у 2022-му, а медіа обговорювали перспективи майбутнього українського наступу…

 

 

Але все це виглядає так саме з оптики кінця 2023 року. Адже і наприкінці 2022-го багато хто попереджав, що війна може бути набагато довшою, ніж здається. І наприкінці 2022-го ми задавалися питанням: наскільки реалістично мислять західні лідери, коли переконують, що успіхи України у контрнаступі забезпечать їй сильну позицію у перемовинах з Росією – з огляду на те, що Путін взагалі може не цікавитися жодними перемовинами. І наприкінці 2022-го року багато хто попереджав, що допомога Заходу почне зменшуватися – насамперед напередодні президентських виборів у Сполучених Штатах. І наприкінці 2022-го ми говорили, що якщо війна в Україні не зупиниться, це може призвести до нових великих конфліктів – так, насамперед дивилися у бік Тайваню, але вибухнуло на Близькому Сході.

 

Чому я про все це згадую? Тому що тенденції, які обговорювалися вже минулого року, проявилися у році, який ми проводжаємо. І саме з огляду на це я б не поспішав посипати голову попелом.

 

Нашим найголовнішим досягненням у цій війні є те, що ми зупинили російський наступ, що сьогодні кожна спроба захопити руїни чергового населеного пункту на розбомбленому й замученому Донбасі стає для росіян майже непосильною задачею. Я усвідомлюю, що багатьом моїм співвітчизникам хотілося б набагато більшого. Але війна, як і політика, – це усвідомлення реальних можливостей, а не тріумф наших бажань.

 

Ще одним великим досягненням цієї війни стає розуміння, яке опановує Заходом, – що наша поразка може бути зовсім не тільки нашою, що це буде ударом для цивілізованого світу й дестабілізує ситуацію в Європі. На початку війни Захід інерційно продовжував сприймати ситуацію як традиційну боротьбу Росії за контроль над пострадянським простором. Однак війна на Близькому Сході продемонструвала, що ті, хто попереджали про неминучу глобалізацію конфлікту, не помилялися. 

 

Ще одним нашим успіхом стало продовження процесу європейської інтеграції. Від декларативного оголошення України кандидатом у члени Євросоюзу (із безпрецедентними умовами щодо самого кандидатства) ми дійшли до відкриття перемовин про членство. І це – ще одне нагадування про неминучість нашого повернення в Європу.

 

Очевидно, що проблем було не менше. Однак навіть проблеми допомагають краще зрозуміти реальність. Реальність довгої війни. Війни на виснаження. А у такій війні виграє зовсім не той, хто займає міста, а той, хто живе у реальності нашого складного світу. Головний ворог перемоги – зовсім не відсутність потрібної кількості мобілізованих, бюджетний дефіцит чи недостатня довіра до керівництва країни.

 

Головний ворог перемоги – це ілюзія. Той, хто в це не вірить, може згадати досвід путінського бліцкригу. Якби російський президент посилав своїх вояків не на парад, а на війну, якби він сам не вірив у міфи про «один народ», наша ситуація взимку 2022 року могла б бути зовсім інакшою. Але вистояти проти «спецоперації», запланованої на кілька днів, – це зовсім не одне і те ж, що вистояти у багаторічній війні на виснаження. Й у цій війні програє не той, у кого закінчаться ресурси, а той, у кого здадуть нерви.

 

Що буде у 2024 році? Це буде ще один рік війни. Однак Захід буде більш активно шукати можливостей її закінчення або хоча б призупинення. Захід, не Путін. Я поки що не бачу в Путіна причин погоджуватися навіть на паузу – хіба що він бажатиме виглядати «переможцем» під час виборів президента, а за перемогу, як відомо, російська пропаганда може видати будь-який результат. Україна буде посилювати оборону й шукати можливостей для прориву – як і Росія. Українське суспільство буде більш критично ставитися до влади, й я не виключаю серйозного кадрового й навіть інституційного переформатування заради повернення довіри громадян і союзників. Росія з кожним новим днем буде все більш і більш тоталітарною державою сталінського типу – Путін користується війною для того, щоб нарешті побудувати країну, про яку він мріяв з юності. Напруженість у світі також буде зростати з кожним новим днем. Війна на Близькому Сході швидко не закінчиться, вже зараз говорять про ймовірність відкриття «другого фронту» в Лівані, й найголовніше – ніхто не розуміє, яким політичним результатом закінчити війну, з цієї точки зору війна проти ХАМАСу парадоксально нагадує війну в Україні. Ну й не забуваймо, що вже за кілька тижнів – президентські вибори на Тайвані, їхні результати можуть стати тригером для нового конфлікту, навіть більш масштабного, ніж близькосхідний.

 

Насправді «політичний» 2023 рік закінчується не сьогодні. Він закінчився ще 4 жовтня, коли палата представників американського Конгресу несподівано відправила у відставку свого спікера Кевіна Маккарті й таким чином визначила старт передвиборчого сезону – а на додаток 7 жовтня ще й ХАМАС напав на Ізраїль.

 

Політичний 2024 рік закінчиться 5 листопада, у день американських президентських виборів. У ніч з 5 на 6 листопада не буде спати не тільки вся Америка, а й уся Україна. І вся Європа також. І в кабінетах президента Росії та голови КНР до ранку не гаситимуть світло.

 

Важливо, щоб до цього останнього дня політичного 2024 року ми підійшли з позиціями, які можна буде захищати за будь-якого результату цих виборів. Щоб ми зберегли країну, яка готова буде не до виснаження, а до виживання. Країну, виживання якої буде символом стабільності для наших союзників. Країну реалістів, які не побояться бути мрійниками – але згодом, у такі бажані мирні часи.

 

 

31.12.2023