Пам'ятник Брежнєву

Під час однієї з подорожей Грузією я опинився в Горі – не те щоб спеціально планував, але місто опинилося на шляху поїздки з Тбілісі в один зі старовинних грузинських монастирів. І я, звичайно, вирішив ненадовго заїхати. Тим більше, що до образу Горі як батьківщини Сталіна додався й інший образ – першого великого міста на пострадянському просторі, яке зазнало російських бомбардувань. І мені здавалося, що після цього кошмару зі Сталіним у Горі я вже не зустрінусь.

Але я помилився. Все було на місці – і проспект, і музей, і навіть пам'ятник. На вході до музею встановили плакат, який повідомляв про прагнення створити музей радянської окупації. Але сам музей, який прославляв Сталіна, залишався таким самим, яким він і був за часів сталінізму – я ніби провалився на десятиліття. Пам'ятник мене теж вразив. У 1993 році я був присутній при остаточному демонтажі пам'ятника Сталіну в албанській столиці Тирані і чомусь був упевнений, що ніколи вже більше не зустрінуся з ним. Але ні. Пам'ятник, якого не посмів знищити навіть Хрущов, був, звичайно, перенесений із центру Горі до будинку сталінського музею – але й тільки. І це при тому, що у Грузії давно вже пройшла декомунізація, не було, здається, жодної вулиці, яку назвали б ім'ям більшовицьких кумирів. Але мешканці Горі чіпко трималися за вшанування свого земляка. Багато хто пояснює це «незнанням». Але я впевнений, що це – знання. Гордість за те, що вихідець із твого рідного місця був здатний стати уособленням максимального зла, знищувати і чужих, і своїх так, що ніхто ніколи про це не забуде.

Брежнєв, звичайно ж, набагато менше зло, ніж Сталін. І однак його пам'ятник, який досі зберігся у Кам'янському, – з того ж ряду артефактів, що й пам'ятник Сталіну.

Мало хто замислюється, що сам по собі пам'ятник Брежнєву – така ж прижиттєва споруда, як і пам'ятник Сталіну. Але пам'ятники Сталіну за життя вождя нікого не дивували та були у багатьох радянських містах. Після смерті такі прижиттєві боввани стали сприйматися як доказ викритого та відкинутого «культу особистості». І тому Брежнєв пішов на підробку. Він присвоїв собі звання героя Радянського Союзу. А оскільки він був ще й героєм соціалістичної праці, йому, як двічі герою, належало спорудити погруддя на батьківщині.

Насправді вже встановлення цього погруддя було порушенням радянського законодавства – на момент його відкриття Брежнєв не був двічі героєм, два звання не складалися (потім він випише собі ще аж три зірки, але тоді їх ще не було). До того ж попередникові Брежнєва Микиті Хрущову ніхто жодних бюстів не встановлював – а він був тричі героєм соціалістичної праці та героєм Радянського Союзу. Але надто вже Леоніду Іллічу хотілося сфотографуватися біля власного пам'ятника, хай навіть у провінційному рідному Дніпродзержинську, а не у Москві.

Здавалося б, саме це безглузде погруддя мало б стати першою жертвою декомунізації, але ж ні. Декомунізується все, окрім нього. Як і у Грузії. На демонтаж Брежнєва не вистачає грошей.

Можна, звичайно, поставитися до цієї гордості за земляка поблажливо – але така поблажливість породжує чудовиськ. Колись у містечках на озері Гарда, які були центрами фашистської «Республіки Сало», я бачив листівки із зображеннями Муссоліні. І сприйняв це виключно як приманку для туристів, нагадування про історію. Але історія історією, а сучасною Італією править партія колишніх неофашистів, і нам ще пощастило, що її лідерка – непримиренна опонентка Путіна, бо все могло бути зовсім інакше. А найважливіше те, що частина людей демонтує критичне ставлення до страшного минулого. Чи не з того потім проростає гасло «можем повторить»?

І я б ще зрозумів, якби правління Сталіна принесло процвітання Грузії, а правління Брежнєва – Україні. Так навпаки ж! Сталін – відвертий колабораціоніст і зрадник власного народу, він не просто керував окупацією Грузії, а й намагався домогтися її приєднання до РРФСР на правах автономії. Сталінське правління призвело до такого розмаху репресій, до такого винищення грузинських діячів культури, вчених, просто порядних людей, якого ця країна не знала століттями – власне, результати є очевидними навіть сьогодні. Який такий пам'ятник на грузинській землі може бути ворогові всього грузинського?

За немов би добродушного Брежнєва політика русифікації досягла свого апогею, тож проживи він ще з десяток років – і українська мова могла би бути остаточно винищеною навіть на заході країни. Брежнєв був колоністом, який довірив керування Україною відвертим колабораціоністам й ворогам усього українського. І сьогодні ми вихаркуємо з кров'ю не лише наслідки сталінізму, а й наслідки брежнєвізму. Наші співвітчизники, які ще недавно говорили «яка різниця», – вони ж діти Брежнєва, а не Сталіна. Але пам'ятник людині, яка майже винищила Україну як цивілізацію, все ще стоїть на проспекті Свободи в Кам'янському. Три роки тому його навіть перенесли на нове місце. «Люди старшого покоління зможуть прийти та покласти квіти до пам'ятника, з комфортом посидіти у прохолодній та затишній зоні відпочинку, згадуючи історію та життя нашого легендарного земляка».