Львівська опера: «Український прорив» під час повномасштабного вторгнення
28 листопада 2022 року у Мадридському Teatro Real відбулась урочиста церемонія вручення «оперних Оскарів» – заснованої у 2013 році премії International Opera Awards. Переможцями у категорії «оперна компанія» стали два оперні театри України – Львівський та Одеський. Це міжнародне визнання (серед переможців попередніх років – театри Цюриха, Берліна, Мюнхена, Франкфурта, Амстердама, Ліона) засвідчило: оперні театри України сьогодні є феноменом унікальним. Попри війну, ракетні обстріли, повітряні тривоги, відсутність електрики, вони успішно функціонують. Не просто виживають, не ледь жевріють, нещадно експлуатуючи попередній запас міцності, а навпаки, виступають активними дієвцями мистецької сфери – створюють актуальні сенси, випускають нові прем’єри, розвивають національні традиції. Формує ж тренди – як для вітчизняного культурного простору, так і для більш широкого, Центрально-Східноєвропейського – саме Львівська опера.
Минулий рік для Львівського оперного був дуже непростим. Театр успішно й динамічно виходив з кризового для всієї сфери перформативних мистецтв періоду локдауну. Сезон-2021 поставив дуже високу планку, яку складно досягти. Натомість Львівська опера її щоразу підвищує й долає. А це ой як непросто, зокрема після унікальних постановок бароково-класицистичних опер Дмитра Бортнянського «Алкід» та «Сокіл» і першої в історії української опери трансляції феєрії «Коли цвіте папороть» Євгена Станковича на OperaVision. Послідовно й наполегливо втілювались у сезоні-2021 також інші складові концептуальної програми «Український прорив», про що свідчать численні локальні досягнення. Так, «Лис Микита» Івана Небесного отримав премію «Гра»; значний резонанс мала ювілейна вистава «Мойсея» Мирослава Скорика; була яскраво виконана Друга симфонія Густава Малера («Воскресіння»); успішно відбулись гастролі в Італії…
Лідер театру Василь Вовкун, підтримуваний командою однодумців, на початку 2022 переміг у конкурсі на посаду генерального директора-художнього керівника. І, натхненний довірою колективу, був готовий надалі втілювати унікальні та знакові для української та європейської оперної справи проєкти. Паралельно планувалось оновлювати технічне оснащення театру, насамперед, головної сцени – освітлення, машинерію... Так не так сталося, як гадалося. Складнощі та проблеми, зумовлені повномасштабним вторгненням, виявилися неспівмірними з викликами, що були поставлені ковідною пандемією. Але театр вистояв і цього разу.
Після цілком зрозумілого шоку кінця лютого–початку березня Львівська опера запрацювала першою з оперних театрів України, і запрацювала з потроєною енергією.
По-перше, були відновлені систематичні вистави поточного репертуару. А він у Львівській опері дуже показовий. Окрім шедеврів європейської класики (Моцарт, Россіні, Верді, Вагнер, Пуччині) львівська афіша включає найбільший, порівняно з іншими театрами України, та найрізноманітніший у стильовому відношенні відсоток національного оперного репертуару – від Бортнянського, Гулака-Артемовського, Лисенка – до Мейтуса, Данькевича, Скорика, Станковича та Небесного.
По-друге, театр продовжив активну промоцію української музики та українського виконавського мистецтва в Європі та світі. Тут доречно згадати не тільки інтернет-трансляцію «Цвіту папороті», а й онлайн-виконання вітчизняного симфонічного шедевру – Третьої симфонії Бориса Лятошинського. До цього ж напрямку – промоції вітчизняної культури – можна віднести гастрольні виступи трупи на фестивалях Пуччині в італійському Торре дель Лаго та Монюшка у польському Кудова-Здруй. Єдиний з українських оперних театрів, Львівський оперний взяв також участь в онлайн-виконанні «Золотого обруча» Лятошинського – у співпраці з театрами Гельсинки, Вашингтона, Рима, Сан-Франциско, Варшави та Лондона.
По-третє, театр активно й результативно діє в суспільно вагомих, актуальних саме сьогодні проектах та акціях. Це, насамперед, збирання волонтерських коштів для закупівлі реанімаційного медичного обладнання (тільки травневе виконання Третьої симфонії Лятошинського принесло майже 150 000 грн, що були перераховані Військово-медичному центру західного регіону). Це трансляція благодійних концертів проєкту «Together with Ukraine» на 32 країни, кошти від яких скеровуються на потреби ЗСУ. Але не тільки. Львівська опера ініціює та реалізує проєкти, що мають психотерапевтичне спрямування, закликані підтримати бойовий дух воїнів та зберегти в суспільстві відчуття цінності свого, рідного, українського. Це, зокрема, «Колискова для солдата» – проєкт солістів театру, золотих голосів України, які у сховищі записали наймелодійніші колискові для наших захисників. Це виконання (наприкінці березня!) героїчних фрагментів з творів Миколи Лисенка просто неба, і, зрештою, навіть традиційне відкриття сезону на проспекті Свободи, що цього разу відбулося у День Державності. Це, нарешті, акції міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії», який внаслідок російської агресії відбувався не в окупованому Херсоні, а у Львові…
Тільки вже перерахованого цілком достатньо, аби з повним правом назвати діяльність Львівської опери під час війни унікальною. Але амбіції «Українського прориву» значно вагоміші. І дійсно, що може бути амбітнішим, ніж здійснити світову прем’єру нової опери Євгена Станковича? Чи може зашкодити святкуванню ювілею патронеси театру Соломії Крушельницької якийсь обстріл або ж відсутність електрики? Як не відзначити трьохсотріччя національного генія – Григорія Сковороди – і тим самим не ствердити міць та незламність українського духу?
Модерн-балет «Пізнай себе». Фото: Євген Кравс.
Три згадані проєкти, по-справжньому кульмінаційні, було втілено восени та взимку 2022-го. І жоден з них не став «відчіпним», формальним, офіціозним. Добра традиція театру – комплексний характер проєктів – чітко виявилась у кожному. І кожний продемонстрував креативність команди, її налаштованість на нетривіальні рішення та прагнення говорити з глядачем про колізії сьогодення.
Модерн-балет «Пізнай себе». Фото: Євген Кравс.
Певно, найнесподіванішим рішенням був формат відзначення ювілею Сковороди. Модерн-балет, електронні звучання (композитор Дмитро Данов), сучасні обробки сакральних українських піснеспівів, акробатика, відеопроекції, автентика, – компоненти, здавалося б, непоєднувані та слабо дотичні до образу мандрівного українського філософа. Втім, так само позірно непоєднуваними були зовнішній бік життя та внутрішній світ думок Григорія Савича. А назву дійства – «Пізнай себе» – можна сприйняти як ключ до розуміння ідеї (авторів) та ідей (Сковороди). Тоді саме таким – вільно асоціативним, ірреально-парадоксальним, внутрішньо суперечливим і водночас сердечним, тендітним, безкінечним та всеохопним – постане перед нами світ Сковороди і Світ людства…
Гранд-концерт «Соломія, Brava!».
За іншим алгоритмом розгорталось відзначення 150-річчя Соломії Крушельницької. Проєкт об’єднав низку акцій. Це і виставка «Історія тріумфу», яка запропонувала погляд на долю видатної співачки крізь нову оптику – траєкторію Соломіїних успіхів та злетів (як потрібна й актуальна така концепція творчого шляху саме тепер, коли Україна доводить усьому світові свою успішність та незламність!). Окрім виставки проєкт охоплював презентації найновішої книжки про Крушельницьку – біографічного роману Олександра Балабка «Кімоно для Баттерфляй» та подкастів про творчий шлях геніальної співачки. Звісно, входили до проєкту і театральні вистави, так чи інак пов’язані з іменем та долею оперної діви (опера «Мадам Баттерфляй» Пуччині, балет «Повернення Баттерфляй» Пуччині-Скорика, драма «Саломея» Н. Давидовської). Центром же проекту, його квінтесенцією став гранд-концерт «Соломія, Brava!». Тут у виконанні солістів театру та гостей з Дніпра, Києва, Одеси, Харкова прозвучали арії та номери з опер, які входили до репертуару Крушельницької. І ця, така нетривіальна ідея, дозволила слухачам вживу переконатись у багатогранності таланту співачки, котра починала як блискуче мецо, а найвищих досягнень здобула як лірико-драматичне сопрано; примадонни, яка поєднувала у своєму репертуарі партії таких різних вокальних шкіл, як вагнерівська та вердієвсько-пуччинівська…
Опера «Страшна помста». Фото: Євген Кравс.
Світова прем’єра «Страшної помсти» була також ювілейною – на честь 80-річчя Євгена Станковича. Надскладне завдання, високі амбіції, критичні умови, відсутність світла за 45 хвилин до початку вистави – і злагоджена командна робота, нескореність духу, професіоналізм. Усе це плюс геніальна музика забезпечили прем’єрі закономірний успіх. Цей твір звучатиме і ставитиметься, про цю постановку будуть говорити багато: шукатимуть там алюзій до подій в Україні, шар за шаром зніматимуть сенсові нашарування, намагатимуться зрозуміти парадоксальну амбівалентність постановки, де узагальнена притчевість поєднується з прямолінійною ілюстративністю. І, думаю, пробуватимуть осягнути сутність трагізму цієї опери, який полягає не тільки у вражаючому та жахливому резонансі з нашим сьогоднішнім життям. Її трагізм – у катастрофічній прірві, що зяє між «Золотим обручем» та «Страшною помстою». Століття, вкрадене в української музики/опери/культури. Вирване з м'ясом. І цю страшну рану, розрив історії якось треба зшити. Стягнути її закривавлені краї. Це боляче. Це травматично. Це може тригернути абсолютно несподівано (деякі гоголівські звороти сьогодні виглядають, м'яко кажучи, неадекватними). Але без цього українська музика існувати не може.
Опера «Страшна помста». Фото: Євген Кравс.
Слухаючи і дивлячись «Страшну помсту», розумієш, скільки у нашого народу вітальної сили і як слабо нас розуміє респектабельна Європа. Хоча змушена нас визнавати – у тому числі, нагородивши «оперним Оскаром».
Що ж лишається нам? Лупати сю скалу. Стверджувати свою самобутність. Говорити у повний голос власні думки, не мавпуючи нікого. Тобто те, що день у день робить своїм «Українським проривом» Львівська опера. Навіть під час гострої фази війни.
17.01.2023