Базована на персональній довірі з пітерських часів путінська система управляння Росією, відома як "кооператив Озеро", під час війни буквально розсипалася – і перш за все в ідеологічному сенсі: Путін не зміг домогтися від своїх давніх товаришів ні підтримки, ні так потрібного йому психологічно схвалення, пише російський соціолог, політичний оглядач Костянтин Гаазе, у сферу наукових інтересів якого входить вивчення авторитаризму (в сенсі політичних економії та філософії) і бюрократії, патронажних мереж в еліті Росії. Замість складної системи мереж довіри і придворних, що конфліктують за ресурси і вплив, виникає щось нове, констатує він у статті в інтернет-виданні "Republic".
ВІД ЕЛІТИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДО ЕЛІТИ ПРИМУСУ.
Що буде з російським правлячим класом у найближчі місяці
Вже видно проміжні підсумки розв'язаної Росією в Україні війни. Росія ще піднатисне в так званій ДНР і, можливо, щоб налагодити якусь подобу управління на вже окупованих територіях на півдні та сході України, проведе обмежену мобілізацію всередині країни. Але перший раунд агресивної війни, здається, закінчується.
Судячи з розмов, що долітають із Москви, увага російського військово-політичного керівництва стрімко перемикається на інші "міжнародні" питання. Будівництво спільної з Білоруссю держави як реального політичного утвору з окремою столицею та іншими належними інститутами. Зміцнення блоку "союзників і партнерів", тобто примус держав Євразійського економічного союзу до кооперації у справі обходу санкцій, організації фінансових хабів для Росії та паралельного і просто сірого імпорту. Створення різношерстної подоби міжнародної "антизахідної" коаліції під символічним керівництвом Росії і за негласного схвалення КНР.
Головне внутрішньополітичне питання – що буде з правлячою групою за підсумками війни? З одного боку, багато чиновників і менеджерів, м'яко кажучи, не виправдали надій Путіна. З іншого – Путін відомий тим, що не любить міняти кадри, оскільки вважає, що будь-які перестановки можуть бути витлумачені як здійснені під зовнішнім тиском. Звідси – маніакальна впертість стосовно відставок.
Війна поки не призвела до заміни уряду або кадрового оновлення кремлівської адміністрації. Але вона повністю змінила пейзаж, систему орієнтирів, якою користувалися представники особистого оточення Путіна ("двору"), вищі чиновники і шар управлінців з держбізнесу.
Найбільш значущим наслідком війни можна назвати остаточний розвал "Озера" [дачний споживчий кооператив на березі Комсомольського озера на Карельському перешийку, заснований 11 листопада 1996-го Путіним і ще сімома пайовиками (В. Смірнов, В. Якунін, Ю. Ковальчук, М. Шамалов, В. Мячин, С. Фурсенко і А. Фурсенко); згодом «Озеро» стало важливим джерелом кадрів для адміністрації Путіна] – не самого кооперативу, а мережі особливих довірчих зв'язків, яка об'єднувала президента з його старим пітерським оточенням.
Ця мережа гарантувала не тільки особистий доступ до Путіна, але і право на помилку, точніше багато помилок, які Путін готовий був прощати своїм товаришам. Ковід, який загнав Путіна в ізоляцію, два роки випробовував цю мережу на міцність, але війна її зруйнувала.
"Озеро" буквально розсипалося, передусім в ідеологічному сенсі. Путін не зміг домогтися від своїх товаришів ні підтримки, ні так потрібного йому психологічно схвалення. Велика частина старої пітерської команди буквально залягла на дно, хоча в перші тижні війни будь-яким публічним висловлюванням підтримки війни представниками еліти давали «зелене світло» і новинні агентства, і провладні телеграм-канали. Фактично таку підтримку Путіну вдалося отримати лише від кількох своїх підлеглих на кшталт Ніколая Патрушева і Дмітрія Медведєва. З чуток, деякі представники старого пітерського оточення Путіна, на кшталт Дмітрія Козака, навідріз відмовилися публічно виступати на підтримку так званої «спеціальної військової операції». З чуток, знову ж, деякі найменш публічні представники "Озера" й існуючої навколо нього мережі неформальних зв'язків покинули Росію.
Війна також змінила структуру неформального управління економікою, яка склалася в оточенні президента. "Озеро" – і ширше те, що я назвав п'ять років тому "двором" Путіна – правили за допомогою наступної схеми. Представники "двору" курували довірені їм Путіним галузі або, як вони самі це іноді описували, "теми". Вони або призначали в уряд і адміністрацію президента своїх представників (хоча це призводило до постійних конфліктів), або просто включали призначених не ними чиновників і держменеджерів за рахунок апаратних і політичних послуг у свої патронажні мережі. Розвал "Озера" призвів до того, що вся ця система неформального кураторства зламалася.
Замість мереж довіри і конфліктуючих за ресурси і вплив придворних – тобто системи, в якій і до війни було складно орієнтуватися, – виникає щось нове.
Нинішнє безпосереднє оточення Путіна підбирається вже не за критерієм відчуття плеча, а за поглядами.
Тепер щоби бути поруч із президентом, потрібно розділяти його дивну політико-теологічну концепцію запобігання Третьої світової, тобто кінця світу, шляхом ведення агресивних локальних воєн із Заходом переважно на території європейських сусідів.
Ця теорія має багато версій. Є релігійно-традиціоналістська, до якої тяжіють такі персонажі, як головнокомандувач військами Росгвардіі Віктор Золотов або кінорежисер Нікіта Міхалков. Є утопічна, з сильною мрією про відродження СРСР, вона близька колишнім союзникам (тепер у конфлікті) братам Юрію і Міхаілу Ковальчукам та першому заступнику голови адміністрації президента Серґєю Кірієнку. Є антиамериканська – її дотримуються секретар совбезу Ніколай Патрушев та Іґорь Сєчін, які, навпаки, раніше ворогували, а тепер начебто примирилися.
Поверхом нижче йде власне процес кадрового оновлення.
Війна піднімає тих, кого нинішні представники правлячої групи називають «дітьми адмінки».
Це буквально діти першого покоління оточення Путіна, які 14 років тому 20-ти і 30-річними починали кар'єри в його пресслужбі і службі протоколу в уряді. Старші з "дітей" – такі, як син Патрушева Дмітрій – вже займають командні висоти: міністерські пости і посади в радах директорів ключових держкомпаній. Кажуть, що "дітей" буде більше. Вони пов'язані з Путіним не довірою і не ідеологією, а лояльністю по крові, оскільки, на відміну від "лібералів" чи "технократів", не мають будь-яких об'єктивних заслуг, за які їх можна було б просунути по службі.
Арешти – від ректора Російської академії народного господарства та державної служби до групи впливових пітерських поліцейських генералів – вимагають поставити питання про репресивний компонент процесу зміни еліти: чи будуть чистити – і наскільки інтенсивно? Здається, причина тут не у відмашці зверху, а в процесі чистки апарату ФСБ, який почався в березні цього року, коли стало зрозуміло, що всі розповіді про впливову проросійську партію в Україні – брехні й окозамилювання.
Нема достовірних відомостей, що чистка ФСБ була, за задумом Путіна, прологом чистки еліти. Радше друге стало природним політичним наслідком першого.
На зміну старим керівникам управлінь приходять офіцери, які мають уже по кілька відряджень у Донецьку, Запорізьку, Київську, Луганську, Харківську або Херсонську області України, працюють у старих справах, але з подвоєною енергією. Вони, на відміну від колишніх керівників середньої ланки ФСБ, є радше оперативниками, ніж апаратниками; не входячи в число силової обслуги "двору", ці люди просто відпрацьовують матеріал, не чекаючи команди зверху. Нові кадри загострено відчувають кон'юнктуру і вже готують батареї нових справ, де звинувачення в корупції будуть вміло сплетені зі звинуваченнями в підриві підвалин.
Загалом чинні зміни так чи інакше задаються трьома тенденціями: по-перше, ідеологізація; по-друге, розпад мереж патронажних зв'язків; і, по-третє, почасти вимушене омолодження і ще більш виражене, ніж раніше, "опогонення" керівних кадрів. Треба зробити застереження, що коли раніше "опогонення" означало якраз просування придворних чекістів, що входять у патронажні мережі когось із ближнього кола Путіна, то зараз мова більшою мірою йде про просування представників військової контррозвідки і ГРУ, які не є клієнтами стовпів старої ФСБ, на кшталт генералів Алексєя Сєдова і Серґєя Корольова.
Правлячий клас, що виникає в результаті, не є в повному розумінні слова елітою воєнного часу. Мова радше про заміну еліти модернізації, що прискорює розвиток економіки і суспільства в заданому напрямі, на еліту примусу, яка спочатку повинна панувати, і лише потім – чимось керувати. Як у Росії, так і за її межами, в тому числі в Союзній державі і на окупованих територіях України.
10.07.2022