Апофеоз війни

Слідчий комітет Російської Федерації розпочав кримінальне переслідування скульптора-концептуаліста Олега Кулика після того, як у столичному Гостинному дворі було встановлено цілком на легальних підставах його скульптуру «Велика матір». У цьому творі російські «патріоти» з табору шанувальників Володимира Путіна побачили пародію на скульптуру радянського архітектора Володимира Вучетича «Батьківщина-мати», встановлену у Волгограді. А, як відомо, з творів часів комуністичної диктатури насміхатися заборонено – не випадково ж навіть у окупованих містах України негайно встановлюють пам'ятники Леніну. При цьому як «обтяжливу обставину», яка мала переконати публіку і Слідчий комітет у тому, що Кулик пародіював Вучетича (сам скульптор це заперечує), став сам факт народження автора у Києві – як відомо, у цій цитаделі нацистів і «бендерівців» порядні люди народитися просто не можуть.

Хвиля доносів буквально обрушується в сучасній Росії на кожного, хто насмілюється підняти свій голос проти війни чи навіть проти «офіційної лінії». Кулик – модний майстер перформансу, відомий кожному, хто цікавиться сучасним мистецтвом. А Володимир Овчинников із підмосковного Боровська – 84-річний художник-самоук, провінційний Бенксі, який десятиліттями розписує стіни міста. Овчинников переміщається вулицями напівзруйнованого містечка (Московська область, на відміну від ​​Москви, нікого ніколи не цікавила) і розміщує на стінах будинків антивоєнні фрески. А вслід за Овчинниковим поспішають комунальні служби і все зафарбовують – щоб, не дай Боже, доброчесні жителі Боровська не побачили, що хтось із сусідів публічно виступає проти війни.

І не треба думати, що те, що ми спостерігаємо, є якимось незрозумілим божевіллям, яке раптом вразило більшість росіян. Ні, так було взагалі завжди – просто більша частина українців перебувала по той, російський, бік добра і зла і рішуче цього божевілля не помічала або ж взагалі була його частиною. Я не випадково назвав розповідь про шаленство «Апофеоз війни». «Апофеоз війни», гора черепів на тлі пустелі, – це, як відомо, головна картина «Туркестанської серії» великого художника-баталіста Василя Верещагіна, яка експонується у Третьяковській галереї. Людей, які виходили на акції протесту проти війни з Україною та тримали в руках репродукцію цієї картини, теж затримували та карали саме за те, що вони дискредитують російську армію за допомогою полотна Верещагіна. Але я не про це. «Туркестанська серія» – це, взагалі-то, історія завойовницького походу російської армії, приниження та знищення того, що зараз називається державами Центральної Азії, а тоді стало захопленим та розореним росіянами реґіоном. Але Верещагін був реалістом, який не прикрашав те, що бачив, – навіть якщо й залишався лояльним підданим архаїчної імперії Романових. Тому коли він закінчив свій цикл і виставив його в Європі, у Мюнхені та інших містах, чесне та сміливе свідчення про жахи війни викликало загальне захоплення – новий Гоя народився!

А у Санкт-Петербурзі виставка Верещагіна викликала злість – і насамперед у тих самих Романових. І імператор, і спадкоємець престолу були обурені всіма цими апофеозами. Спадкоємець, майбутній Олександр III, записав у щоденнику, що Верещагін або «скотина», або безумець. А сам государ Олександр II був ображений тим, що війна виглядає непривабливо. Вважається, що особливе роздратування імператора викликала картина «Забутий», на якій просто валявся нікому не потрібний труп російського солдата – ну от як зараз. Зрозуміло, що Олександр II і сам повірити в таке не хотів і підданим не давав. Ну, тож Верещагін взяв і спалив цю картину та ще кілька робіт циклу, щоб не кривдити імператорську родину. А коли композитор Модест Мусоргський (помічаєте – я згадую тільки знамениті прізвища, гордість російської культури) написав пісню на мотив «Забутого» – картиною Верещагіна надихнувся поет Арсеній Голенищев-Кутузов – весь наклад нот і слів теж заборонили і спалили. Тут вам не там.

Тому коли я кажу, що так було завжди, то не перебільшую. Національними ідеями Росії завжди були навіть не імперія і велич. Національними ідеями Росії завжди були смерть і брехня – тому дії і слова Путіна й викликають таке захоплення у багатьох його співвітчизників. І тому «Апофеоз війни» і є головним російським пейзажем.

А не якийсь там Левітан.