Шанси померти у наступних десять років для 35-річного чоловіка становлять 1,5%, але цей самий чоловік у віці 75 років має вже 45% шансів не дожити до 85. Очевидно, що старіння шкідливе для нашого здоров’я. Проте водночас люди досягнули безпрецедентного прогресу у розумінні фундаментальних механізмів, які контролюють старіння та хвороби у пізньому віці.
Кілька тісно пов’язаних біологічних процесів, які іноді називають «ознаками старіння», зокрема запас стовбурових клітин, допомагають нам зберігати здоров’я на ранніх етапах життя, а проблеми виникають тоді, коли ці процеси починають давати збій. Низка клінічних досліджень повинна відповісти, чи можна, впливаючи на ці процеси, покращити прогноз кількох вікових захворювань, наприклад, діабетичної нефропатії, вікового рубцювання легень, а також окремі аспекти імунних функцій.
На жаль, багато важливих запитань у біології старіння досі залишаються без відповіді. Щоб пролити світло на декілька із них, Американська федерація дослідження старіння провела серію зустрічей провідних науковців та лікарів, що займаються цими питаннями. Експерти зійшлися на думці, що ключове завдання – зрозуміти, що ж такого особливого у біології людей, які живуть понад століття.
Довгожителі становлять лише 0,02% населення Великобританії, але вони перевищили середню тривалість життя свого покоління на 50 років (середня тривалість життя людей, народжених у 1920-ті рр., не перевищувала 55 років). Як їм це вдалося?
Ми знаємо, що довгожителі живуть так довго, оскільки вони надзвичайно здорові. Здоровий період їхнього життя триває середньо на 30 років довше, аніж у середньостатистичної людини, а коли вони нарешті на щось захворіють, то це триває лише дуже короткий час. Збільшення періоду благополуччя йде на користь не лише їм самим, а й суспільству загалом: у США витрати на медичне обслуговування довгожителів в останні два роки їхнього життя становлять лише третину від витрат на тих, хто хворіє на сьомому десятку (час, коли більшості довгожителів навіть не потрібно звертатися до лікаря).
Діти довгожителів теж здоровіші, аніж середньостатистичні люди, що вказує на те, що вони успадкували щось корисне від своїх батьків. Але що саме – гени чи спосіб життя?
Відомо, що стеження за своєю вагою, відмова від куріння, помірне вживання алкоголю та споживання не менше п’яти порцій фруктів і овочів щодня може збільшити очікувану тривалість життя середньо на 14 років, якщо порівняти з тими, хто нічого з цього не робить. Цей показник перевищує різницю очікуваної тривалості життя серед людей, які проживають у найбільш та найменш благополучних районах Великобританії, тож інтуїція підказує, що здоровий спосіб – це дороговказ для тих, хто планує жити понад століття.
Але, як це не дивно, це не завжди так. Одне дослідження показало, що серед євреїв-ашкеназі, які прожили понад 100 років, 60% курили більшу частину свого життя, 50% мали зайву вагу протягом того ж періоду, менше половини регулярно займалися навіть помірними фізичними вправами і менше 3% були вегетеріанцями. Діти довгожителів також піклуються про своє здоров’я не ретельніше, ніж населення в цілому.
Проте серед довгожителів, якщо порівняти з однолітками з такими ж життєвими звичками, вдвічі рідше трапляються серцево-судинні захворювання. Тож, можливо, річ у генетиці?
Якщо це справді так, то є два способи, як генетичні фактори можуть себе проявляти: у довгожителів можуть бути присутні гени, які збільшують тривалість життя, або ж, навпаки, відсутні ті, які її скорочують.
Кілька досліджень показали, що серед людей, які живуть понад 100 років, стільки ж поганих генетичних варіацій, скільки у населення в цілому. Так, окремі з них навіть були носіями двох копій гена APOE4, що різко збільшує ризик хвороби Альцгеймера, проте ніхто з них на неї так і не захворів. Отже, найправдоподібніше пояснення феномену довголіття полягає у тому, що у цих людей не нестача шкідливих, а натомість наявність рідкісних корисних генів. Медичні дані узгоджуються з цим.
Виявилося, що у 60% довгожителів присутні гени, які регулюють ріст у ранньому віці. Це означає, що ці люди подають такий самий приклад збільшення тривалості життя, який можна бачити і серед багатьох тварин. Добре відомо, що собаки дрібних порід зазвичай живуть довше, ніж великих, але мало хто знає, що це звичайне явище у тваринному світі. Поні живуть довше від коней, а багато ліній лабораторних мишей з карликовими мутаціями живуть довше, ніж їхні повнорозмірні побратими. Однією з можливих причин цього є рівня зниження гормону росту IGF-1.
Хоча довгожителі не обов’язково мають менший зріст, ніж решта людей, з’являється щораз більше доказів, що високий рівень IGF-1 у середньому та пізньому віці пов’язаний з більшою захворюваністю на пізніших етапах життя, хоча механізми, що лежать в основі цього зв’язку, ще детально не досліджені. Проте навіть серед довгожителів жінки з найнижчим рівнем IGF-1 живуть в середньому довше, ніж ті, у кого він вищий, й також мають кращі когнітивні та м’язові функції.
Проте це не єдина причина. Довгожителі відрізняються від решти людей і іншими факторами. Наприклад, у них зазвичай нижчий рівень холестерину – це вказує на те, що їх відрізняє від решти не одна, а декілька причин.
Отже, довгожителі – це приклад того, що можна жити довго, навіть якщо ви успадкували шкідливі гени й вирішуєте не надто перейматися станом свого здоров’я. Але це можливо лише у тому випадку, якщо ви є носієм рідкісних й погано вивчених генетичних мутацій.
Розуміння того, як саме функціонують ці генетичні механізми, можливо, дозволить вченим колись створити ліки, які продовжуватимуть тривалість життя. Якщо це стане реальністю, то в майбутньому буде набагато більше людей у категорії 100+. Але поки цього не сталося, краще не приймайте від довгожителів поради щодо способу життя.
Richard Faragher
Why it’s still a scientific mystery how some can live past 100 – and how to crack it
Britannica, 2/12/2021
Зреферував Є. Л.
05.12.2021