Вступне слово про Зустріч. Про саме ту зустріч, яка не є навіть усвідомленням чогось, або когось поруч, а зустріч як свідчення чогось, або когось Іншого. Зустріч – подія, яка змінює свідомість, збагачує досвід. Саме про таку зустріч і свій досвід написав цей текст Автор.
Пере Саїс – відомий дослідник, теоретик і практик театру. Доктор сценічного мистецтва, монографія якого «Grotowski: del Teatre a L’art com a vehicle» отримала найвищу почесну відзнаку в галузі драматичного мистецтва Інституту Театру в Барселоні, професором якого він став у 2009 році. Керівник лабораторії Ars Performance Lab, в який досліджуються «вібрації тіла і простору» в роботі актора з давніми текстами і піснями. Результатом цього стали перформативні структури: Telesis і Songs of Sofia. Пере Саїс регулярно проводить численні лабораторії, майстеркласи та семінари по всій Європі.
А почалось все із зустрічі в Понтедері – Робочому центрі – осередку Єжи Ґротовського. Там, упродовж 2005-2006 років він проходив стажування, і як актор-перформер брав участь у двох роботах Центру, досліджуючи мистецтво як провідник: Action i An Action in Creation.
Цей текст є своєрідною «листвицею» пізнання законів театру-містерії, цеховим «типиком» внутрішніх акторських принципів – людей Дії, а також свідченням містичної «зустрічі» – з Іншим всередині нас.
Наприкінці, хочу подякувати нашій зустрічі, яка раптом відкрила глибинну спорідненість і підтвердила зайвий раз, що навіть у часи «панування моди» має залишатися звичка звертатися серцем і розумом до джерел, до усвідомлення себе в «акті-творення і присутності-буття».
Кожен вартий такої зустрічі, яка відповідає його природі.
Доктор сценічного мистецтва Пере Саїс.
Я пропоную повернення до Містерії (Μυστήριον), до потужного театру дії, в якому дія реально би виконувалася, здійснювалася. Це не була б симуляція дії. Це була б Дія (δράσις), Акт, тілесний і духовний (πνευματικός) одночасно – тотальний.
Я думаю про «Театр Містерії» і про те, що було чи могло б бути давньою «містеріальною драмою», як повернення до джерела, до витоків, до невідомого єдиного кореня між театром і ритуалом, до первинного перформативного акту, що пригадується, перероджується і знову твориться тут і зараз. [Драма має корінь в дієслові δρώ (dro) – робити.]
Театр Містерії наголошує і закликає, подібно оракулу. Він не створює ілюзій, не «представляє» і не «тлумачить», він є втіленням справжнього, подібно до мистецтва агіографії: ікона не є ані «відображенням» божества, ані тотемом, що містить у собі це божество; це сама присутність божественого. Ікона є провідником, в якому дихає божество. Не пряма, а зворотня перспектива: не спостерігач «входить» в ікону, а присутність божества зустрічає і залучає його. Театр Містерії, в цьому сенсі, – «іконічне мистецтво», а не «репрезентативне».
Я думаю про театр, що не відокремлений від внутрішнього буття людини, а про втілення цього внутрішнього засобами мистецтва. Найменш помітний прояв виконавського мистецтва. Театр як «шлях пізнання» людини. Це не нове, воно вже було, все ще існує, і транслюється у майбутнє.
Мистецтво Містерії засноване на «поверненні», не «сентиментальному» або «екзотичному» поверненні, а на «пригадуванні» в дії, не втрачаючи зв'язок із реальним моментом. Від теперішнього до витоків – кожна мить це початок. Розрив зв’язку між «до» і «після» [Такуан Сохо]. Бути на початку – бо де початок, там і кінець (Блажен, хто перебуває на початку: і він пізнає кінець, і він не вкусить смерті). При-гадайте, по-вторіть, від-творіть, від-родіть цей первинний Акт, оголений, сутнісний, завжди той самий, але ніколи не той самий, старий і новий водночас, і не має значення, чи називають це Театром містерії, «Ритуальною Драмою», чи мистецтвом як провідником.
Я думаю про саме таке повернення до першого перформативного акту, до стародавнього джерела Дії, до його першого імпульсу. У цьому поверненні до Театру Містерії знаходиться наше мистецтво (ремесло) і «серце» (процес, пов'язаний з життям, з нашою внутрішньою стороною): структура і свобода, дисципліна і спонтанність, форма і потік життя, зовнішнє і внутрішнє. У цьому conjunctio oppositorum (збіг протилежностей) криється таїна реалізації, цільності й цілісності Твору мистецтва, а також нас самих, нашого буття – нашої присутності – в ньому. Будь-яка техніка, будь-який тренінг, будь-яка аскеза, будь-який підхід є лише «засобом», що не має цінності як мети. Досягнувши щабля майстерності, ми повинні вийти за межі техніки, щоби зустрітися із серцем і духом. У всьому цьому ми шукаємо сенс нашого існування, ми намагаємося заповнити порожнечу своїми «бідними» художніми засобами, через щоденну практику нашого ремесла. Перформативне мистецтво – мистецтво дії – переважно є нашим засобом пересування – як ікона є божественною присутністю – щоби наблизитися до самого джерела, того «дечого», що є над і водночас всередині нас – ми можемо це назвати Життя, Бог, Порожнеча або «нескінченний простір» – проте це лише пульсація, ритм, танець, спів, дух, логос…
Наш Театр Містерії – з плотського, тілесного – стає літургією, йогою, молитвою-дією і в дії. Ми майстерно будуємо листвицю до тонкого, крок за кроком, від біологічного і плотського у нас, до пошуку цілісності, що об'єднує у собі архаїчне й інстинктивне із свідомістю, яка є нашим потенційним аспектом як людських істот. Тіло виконавця тоді стає своєрідною рафінерією, в якій важке і грубе перетворюється в легке і тонке. Зовнішня Літургія (Акція) і внутрішня літургія (перехід до тонкого), як два потоки, в процесі Творення зливаються. У цьому Таїнстві твориться первинний акт молитви і дії, досягаючи найвищої кульмінації.
У такому мистецтві актор є тим, хто діє, не симулює, не грає, не «показує» себе, не бреше нікому, ані собі самому; він є собою – Людиною, яка об’єднує в собі і (artifex) митця і (pontifex) мостобудівничого.
На річці сяючий місяць, в соснах вітер, що зітхає;
така тиша протягом ночі: Чому? Для чого?
[Hsüan-Chüeh]
Відданий процесу, актор розкривається і ввіряє себе повністю, беззастережно Дії. Віддає себе процесу через неспротив. Шукає знання, не шукаючи його. Тут ми не додаємо, а відмовляємось. Це апофатичний шлях – шлях заперечень – не катафатичний (тверджень). Як мовив св. Іоанн Хреститель: Якщо ви хочете досягти святої відстороненості, вам слід не визнавати, але заперечувати
Прийти до того, чого не знаєш,
ти йтимеш шляхом, який не знаєш.
Прийти до того, ким ти не є,
ти йтимеш шляхом, чим ти не є.
Філокалія актора-ісихаста
Актор-творець є «споглядаючою Людиною в Дії». Він neptic (пильний) і hesychast (зосереджений). Виконавець «пізнає» себе, – що дуже відрізняється від представлення себе у нарцисичному сенсі – і через нього «пізнається» те, що є в ньому, як полум'я, що є водночас всередині і поза ним. Він «проповідує»: «Відмовтеся від себе і своїм мистецтвом «служіть»: тому, чому ви хочете; служіть іншому, вертикальній іншості (Богу); нарешті - своєму ремеслу, – але «служіть». Вашим мистецтвом і практикою ви є artifex (художником), в «служінні» ви є pontifex (мостобудівничим). Якщо вам забракне майстерності у ремеслі, ви не зможете опинитися на шляху серця, якщо у вас бракує серця, ваше мистецтво є порожнім, без душі».
* * *
Робота над собою – це водночас і пізнання себе і «пізнання свого ремесла», учнівство буття й творення. Майстер акції працює над собою і «пізнає» себе в дії. Що ти робиш? Чим є мистецтво, яке приводить тебе у процес цілісності? Себто чим є творення, що приводить тебе до суголосся із твоїм тілом, твоїм серцем, твоїм розумом, твоєю душею, твоїм духом, твоєю психікою, із твоїм цілісним, із твоєїю Присутністю? Чим живиться вогонь твоєї органіки, твоєї душі, твого життя? Мистецтво і запити людини – це два боки однієї монети.
Динамічний баланс поміж дією, що проявляється у зовнішній формі, і внутрішнім процесом, що призводить до Великого Творення.
* * *
Актор-перформер є воїном дії і мечником присутності. Він повинен набути майстерності в акті-творення і присутності-буття. Морфемою його мистецтва, суттєвою часткою є імпульс. Не тільки фізичний, але й той, що вкорінений у життєвому досвіді, в індивідуальній і родовій пам'яті, у глибині внутрішнього світу, який відбитий у тілі; імпульс є таїна.
Імпульс передує дії, як якась потенційна пульсація, яка починається в тілі, виходить поза його межі і розливається як потік. Дія є продовженням імпульсу і його матеріалізацією в артикульованій формі, яка спрямована назовні і видима ззовні. Імпульс завжди пов'язаний із «контактом», із наміром, не в сенсі ментальної маніпуляції, а як «схильність до чогось або когось (На-мір). Це зв'язок – з іншим або «тим інакшим», з тим, що, можливо, не перебуває у плоті і крові, але, так чи інакше, є втіленим, розлитим десь у просторі, десь всередині нас. Це «щось», що може бути, або буде там. Імпульс є «контактом».
Коли потік імпульсів/дій (їх темпо-ритм) точний і артикульований, тоді щось танцює, це танець присутності, пов'язаний з «чимось», з «іншим». Завжди інше: «Якщо ти ще не брат, то ти ще не людина», – каже Вінсенте Феррер. «Коли Я стає Ти, і Я-Ти стає Ми».
* * *
У Театрі Містерії виконавець розвиває тверезе усвідомлення в дії, розширений і тонкий рівні сприйняття. Його «погляд» є «спостереженням» – одночасно потрійним і єдиним: споглядає зовнішній простір, своє власне нутро (пропріоцепція, самосприйняття) і те, що над ним і більше за нього (великий простір). Дивиться і бачить одночасно, як мовчазний свідок, який свідчить про все без «оцінки», без «привласнення». Кожний «об'єкт», внутрішній або зовнішній, рухається, вливається у «простір», що вміщає все. Ми є частиною цього потоку, потоку речей, але великий простір «є», і він незмінний.
Коли дія виконана, вона стає актом, тоді «віяння» спокою, прозорого простору дихає і живить нас. Які ознаки твого батька у тобі? Це - рух і спокій.
* * *
Слово є дія – інкантанція (in-chant-action, букв. в-співування). Є такий спосіб «промовляння», «співу», який робить слово тілом. Його форма, його зміст, його дія стають єдиним. Сходження духу від розуму (νοũς) до серця (καρδιά). Безперервна молитва серця.
Втілення логосу. Це як «афірмація, ствердження» слова: деякі слова, їх зміст, існують як звукові ікони. У цьому «ствердженні» слово (логос) за допомогою точної інтонації стає ніби стрілою, яка, минаючи ціль, виходить за «межі». Одним з найяскравіших проявів такого «стверджуючого», «вертикального» способу висловлювання (мовлення/про-співування) є візантійський спів афонських ченців.
Шлях дії і співу, метод перформера
У старому афоризмі говориться: ніщо не стоїть на місці, все рухається, все вібрує. Всесвіт і життя – все є вібрація. У звукових хвилях рухається душа. В давніх писаннях говориться, що світ був створений звучанням голосу і словом (логосом).
На початку було Слово ... І Слово стало Тілом.
Спів є вібрація, отже – життя. Це максимальне вираження тотального акту буття людини. Тут ми маємо справу з «просторово-тілесним резонансом», бо спів-тіла (коли пісня пов'язана з потоком живих імпульсів) є ключем доступу до «співу-духом».
«Давній традиційний резонансний спів», як живий механізм, розроблений багатьма поколіннями в рамках різних ритуальних традицій, є наріжним каменем нашого шляху, нашим основним інструментом. Це визначення не обмежується якоюсь однією лінією традиції, хоча в нашому випадку ми зосереджуємося на афро-карибських і на греко-візантійських коренях. Але це лише одна з можливостей, можуть бути й інші – це справа особистого вибору. Ми розглядаємо такий спів, як інструмент, який, завдяки точному впливу на різні типи енергій – закорінений у звуковому резонансі та потоці живих імпульсів, – можна використовувати для роботи над собою, як різновид художньої йоги через спів, що закорінений у виконавському підході , в акції.
Давній традиційний резонансний спів схожий на надтонку звукову призму. Зовні вона складається з точної мелодії, слів і темпоритму. Всередині знаходиться прихована за мелодією «архітектура звукових вібрацій» – як мова вібрацій – і «напрямок руху» (пов'язаний з живими імпульсами організму). Весь цей закодований зміст в сумі схожий на якесь ДНК співу. Виявлення осердя співу (його «серця») за умови уважного і точного виконання стає брамою до вертикального процесу «внутрішнього сходження», який кожен спів може створити в тому, хто його виконує. Виконавець піднімається по осі – немов по листвиці, щабель за щаблем – до витонченого. Це сходження – шлях крізь якості енергії (енергії, яка визначається якістю, а не кількістю) – перехід від найгрубішого, нашої вітальної сфери, біологічного та інстинктивного до витонченого, прозорого й осяйного, і потім – знову перетікання від цієї тонкої якості до фізичного тіла.
Спів – це заклинання душі, шлях до нашого розвитку та цілісності нашого людського становлення. Спів – це цілісність, дивна забава, яскрава повноцінність. Спів – це тиха радість. Наша дорога має щось спільне з мистецтвом фехтування Міямото Мусаші. Для нього фехтування було мистецтвом, і чимось, що поза межами мистецтва. Це «поза межами» він віднайшов в інших видах мистецтва, в яких також був майстром. Наш «шлях перформера» лежить через спів – «шлях співочої дії». Це компас нашого сходження по вузькій стежці гори Кармель до наповнення. Ніщо, ніщо, ніщо. І навіть на вершині гори – ніщо. Порожнеча.
Прийняв Порожнечу як Шлях, побачиш Шлях як Порожнечу.
Мудрість має вияв, принцип має вияв. Шлях має вияв.
Дух є Порожнеча.
[Gorin No Sho – Книга п’яти кілець]
Коментарі:
Агіогра́фія (гр. άγιος «святий» і γράφω «пишу») — жанр літератури, в якому описується життя святих, просвітлених, аскетів, монахів, монахинь чи ікон в будь-якій із світових релігій.
Такуан Сохо (яп. 沢庵宗彭 Такуан Со:хо:, 1573—1645) — мандрівний дзенський монах, каліграф, поет, художник, садівник, майстер чайної церемонії.
Yung-chia Hsuan-Chueh, 665-713, також відомий як Майстер Chen-chio, Мастер Yung Chia або Yoka Genkaku, жив у південної провінції Че Чіан у Китаї. Вчений і буддиський монах дзен і тяньтай. Вважається одним з найбільших і найталановитіших вчителів дзен.
Філокалія – (гр., від phileo – люблю, і kalos – краса) – любов до прекрасного, добра. Також «Добротолюбство» – колекція текстів, написаних духовними учителями між IV і XV століттями містичної традиції ісихастів Східної Православної Церкви для настанов ченців щодо «практики споглядального життя».
Nepsis (або nipsis ; гр. : νῆψις) – важлива ідея в Православному християнському богослов’ї, що означає пильність або стан тверезості, набутий після періоду катарсису. Термін походить з Нового Заповіту Першого послання Петра (5: 8) (Будь напоготові із тверезим розумом. Ваш ворог-диявол нишпорить, ричить, як лев, шукаючи, кого проковтнути). Тут непсіс з'являється як заклик до пильності та пробудження: «Будьте уважні!».
Ісихазм – (гр: ἡσυχασμός) походить від слова ісихія (ἡσυχία), що означає "тиша, спокій". Споглядальна молитва у православній церкві та католицьких церквах візантійського обряду, яку практикує ісихаст. Базуючись на заповіді Христа з Євангелія від Матея, «коли ти молишся, увійди у свою келію, і тільки коли замкнеш двері свої, молись», традиційним ісихазмом стає процес зосередження, тиші для пізнання Бога.
Вінсент Ферер (валенс.: Vicent Ferrer; 1350-1419) — домініканський чернець з Валенсії (нині Іспанія), проповідник, католицький священник, філософ, письменник, місіонер. Був канонізований в 1455 році.
Пропріоцепція (лат. proprius — власний) — це власне відчуття тіла у просторі, а також частин тіла у русі відносно один одного. Термін «пропріорецепція» запровадив британський учений Чарльз Шеррінгтон у 1890 році.
Інкантація (лат. incantatio — чарування, чари) – обрядове заклинання, співане або рецитоване; молитовний напів, молитовне завивання.
Міямото Мусасі (яп. 宮本武蔵, みやもとむさし; 1584 – 1645) — японський самурай, майстер меча і художник. Засновник фехтувальної школи на двох мечах Ніто. Автор трактату «Книга п’яти кілець» і «Єдиного правильного шляху» – духовного заповіту для своїх учнів. Національний герой Японії.
Gorin No Sho «Книга П'яти Кілець» (яп. 五 輪 書, Горінносе) – філософський трактат, написаний в XVII столітті самураєм Міямото Мусасі. Книга присвячена мистецтву стратегії. Книга складається з п'яти сувоїв: Книга Землі – розповідає про «Шлях воїна», містить загальні принципи. Книга Води – містить опис поглядів і прийомів. Книга Вогню – про потрібний момент в бою. Книга Вітру – містить опис різних стилів і шкіл бою і Книга Порожнечі – короткий вступ до «Шляху воїна» – філософію життя Мусасі.
Переклад з англійської, вступне слово і коментарі: Андрій Водичев, 2021
© Towards a Theatre of Mystery, Pere Sais, 2010
24.11.2021