Сего місяця мали ми в Галичинї всїлякі вибори: найперше в по-над трицяти повітах вибори до рад повітових, а вчера доповняючі вибори до сойму у Львові і Кракові, з більшої посїлости чортківского округа і з меншої посїлости в повітї сяніцкім. З нагоди тих виборів позволимо собі висказати кілька гадок, а именно щодо акції виборчої з нашої рускої сторони.
Зачинаємо від вибору посла до сойму з меншої посїлости в повітї сяніцкім. Послом вибраний кандидат сторонництва людового Григорій Милян, селянин з Боська, Русин з роду, але в души Поляк, — при другім голосованю 106 голосами против 82 голосів, котрі впали на кандидата польского комітету центрального, дїдича Моравского. [Перше голосованє не дало результату, бо на 202 голосуючих дістав кандидат рускій о. Теофиль Калужняцкій 32, Гр. Милян 87 а дїдич Моравскій 83 голосів; при другім голосованю голоси рускі очевидно переважили побіду на сторону селянина Миляна.]
В результатї голосованя замітне передовсїм отсе, що на кандидата руского о. Калужняцкого впало при вчерашнім виборі дуже мале число (32) голосів. Ще при торічних виборах той сам кандидат рускій, О. Калужняцкій, одержав два рази стілько голосів (64 голосів против 126, які впали на пoк. Слонецкого), а при виборах до сойму в 1889 р. кандидат рускій д-р Искрицкій мав навіть 84 голосів против 102 голосів польского кандидата. Які-ж причини могли вплинути на се, що за сїм лїт число голосів на руского кандидата зменшило ся з 84 аж о більшу половину, бо на 32?
На першій погляд мусить видавати ся, що момент національний входить тут в гру. До певної степени так єсть. Ще торік о. Калужняцкій дістав два рази стілько голосів що вчера, — а знов статистика виказує, що в повітї сяніцкім при послїдній конскрипції було 49.082 осіб, уживаючих дома рускої мови, (51.65%) супротив 45.512 з польскою мовою. Під взглядом віроисповіданя представляє ся та пропорція для нас ще користнїйше, бо греко-католиків було 50.384 супротив 35.766 римо-католиків і 9.107 жидів. Тож коли би Русини в своїй акції виборчій хотїли були вихіснувати в повній силї і мірі момент національний, то певно були би мусїли віднести лїпші результати при виборі. Того мабуть не було з рускої сторони. Натомість з польскої сторони, на скілько можна було довідати ся з натяків польских ґазет, вела ся сильна аґітація против вибору "ruskiego księdza", і то в рівній мірі від аґітаторів шляхотско-польскої кандидатури як і зі сторони сторонництва людового. Духовеньство польске відступило від наміру ставляти кандидата з-поміж себе, а стануло по сторонї кандидатури дїдича. Так отже зі сторони польскої використано національність і стан кандидата руского (після того, в якім напрямі вела ся аґітація), а зі сторони рускої залишено се в зле зрозумілім понятю "мира національного". Після нашої гадки, руска кандидатура може мати і має ще завсїгди рацію биту в сяніцкім повітї.
Неменше важну похибку зроблено з рускої сторони ще також в способі заиніціованя і веденя акції виборчої. Перші почини акції виборчої проявили ся дуже пізно і в невідповідний спосіб. Дня 21 жовтня (на девять днїв перед вибором) зібрало ся в Народнім Домі в Сяноцї на нараду передвиборчу 13 священиків, один світскій Русин і один селянин. Зібрані ухвалили, що "узнають себе від нїкого независимим комітетом виборчим, вибирають кандидата на посла і о тім завідомляють Народну Раду і Русску Раду". По тій ухвалї згоджено ся на кандидатуру о. Т. Калужняцкого. — Стілько знаємо про акцію руского комітету виборчого.
Акція руского комітету відповідає що правда нашим традиціям з кампаній виборчих, але не надає ся до теперішних обставин і відносин. Минули ті часи, коли то можна було без хлопів радити о справах хлопских, коли то ставляло ся для хлопів кандидата на посла, не засягнувши опінії самих хлопів. Наше селяньство чим раз більше дозріває політично, освідомляє ся і підносить чим раз дужшій голос, що оно само хоче о своїх справах рішати. Того голосу не можна баґателізувати або мовчки поминати. А чи зі сторони руского комітету увзгляднено сі змаганя і постуляти селяньства? Чи один селянин на нарадї може бути виразом волї загалу виборцїв, котрі суть господарями в своїй курії? Коли би з кождого села при співучасти священика прибуло на нараду двох-трех визнатнїйших селян (вже не кажемо виборцїв) і в присутности них поведено наряди з увзглядненєм их голосу і бажань, то певно результат голосованя випав би цїлком инакше. При тім всїм годї забувати на се, що такі збори передвиборчі суть найлїпшою школою політичною для широких верств населеня, — тож на таких зборах найлїпше поле до дїланя для тих, котрі хотять освідомленє селяньства серіозно трактувати.
Вкінци видає ся нам просто чудним, що сяніцкій комітет рускій не зажадав від кандидата виголошеня проґрами кандидатскої. Се також у нас традиційне, але в практицї просто шкідне, як для кандидата так і для тих, котрі беруть ся за акцію виборчу. Кандидат без виголошеня своєї проґрами політичної може опинити ся, ставши послом, нераз в дуже прикрій ситуації, не знаючи, чи становиско ним заняте в сїй або тій справі відповідає бажаням і поглядам єго виборцїв, — а знов членам комітету виборчого приходить ся дуже трудно аґітувати за кандидатом, о котрого будучій акції нїчого не знають.
Taкi гадки насунулись нам з нагоди вибору в повітї сяніцкім, а реасумуючи их, думаємо, що акція руских комітетів виборчих повинна під кождим взглядом відповідати теперішним вимогам, с. є. в як найширшій мірі увзглядняти круги селяньскі і на них опирати ся.
А знов про вибори до рад повітових можна загально сказати, що випали они лїпше в західній Галичиїі як у всхідній. До лїпшого результату в західній Галичинї причинила ся безперечно добра орґанізація акції виборчої, котрої у нас або не було або була припізнена і не так енерґічна. Пo повітах західних позавязували ся комітети сторонництва людового, а в склад тих комітетів входили переважно самі селяне, та лиш декуди тут і там дехто з интеліґенції, щирий прихильник люду. Ті комітети живим словом на частих сходинах або при помочи ґазет вбивали в голову селянам, яку вагу мають вибори до рад повітових і як ставати до тих виборів. В лістах комітетів людових не ставлено нї одного властителя більшої посїлости, виходячи з тої засади, що курія хлопска для хлопів. Того всего у нас не було; орґанізація переводила ся найчастїйше в сам день виборів, виборцї ишли до голосованя без зрозуміня ваги виборів і без провідної идеї, на лістах руских приміщувано одного або двох властителїв більшої посїлости, яко будучих кандидатів на маршалків повітових. У нас вдавано ся в компроміси, котрі нераз заводили, — замість того, щоби взяти ся за здалегідь за самостійну орґанізацію. Взагалї роздивляючи ся в результатах всякої акції публичної з нашої сторони насуває ся питанє: чи брак у нас довіря у власні сили, чи брак охоти до всякої самосвідомої роботи орґанізаційної?
Дѣло
31.10.1896