Як ми вибираємо маршрут?

 

Шукаючи шлях через місто, пішоходи обирають дорогу за іншими критеріями, ніж вважали досі, засвідчує дослідження. Згідно з його результатами, ми обираємо не найкоротший шлях, а дорогу, що найменше відхиляється від нашої мети. Так люди, плануючи своє пересування, послуговуються компромісним рішенням, як і більшість тварин. Ця стратегія також пояснює, чому назад зазвичай повертаються іншою дорогою.



 

До школи, до магазину або до зупинки: завдяки просторовій орієнтації ми знаходимо ці місця майже несвідомо, не задумуючись, якою дорогою найкраще до них добиратися. Наші мозкові карти та орієнтири помагають ефективно пробиратися крізь джунглі великого міста.

 

Проте за якими критеріями ми вибираємо, яким шляхом прямувати до цілі? Зазвичай на карті міста можна віднайти кілька альтернативних маршрутів. Але котрий оберемо? Найкоротший? Найзручніший? Чи вирішує випадок?

 

Саме це питання дослідили Крістіан Бонжорно (Christian Bongiorno) з Массачусеттського технологічного інституту (МІТ) та його колеги. Для цього команда проаналізувала деперсоналізовані дані GPS-систем з мобільних телефонів, отримані від понад 14 000 пішоходів у Бостоні й Кембриджі за понад рік. Загалом дані описували понад 550 000 пройдених шляхів. З допомогою статистичного аналізу вчені змогли визначити, наскільки оптимальними були ці маршрути, еталоном був найкоротший до мети.

 

Виявилося, що в більшості випадків пішоходи обирали не найкоротший шлях, відхиляючись від оптимального. «Більшість шляхів у цій базі даних суттєво відрізнялася від маршрутів, які для цієї дороги пропонував додаток Google Maps», – повідомив Боржорно та його команда. І що далі перебувала ціль, то суттєвішими були відхилення від найкоротшого шляху. Але чому?

 

Детальніше придивившись до пішохідних маршрутів, науковці помітили тенденцію: «Пішоходи йшли не найкоротшою дорогою, а тою, на якій було найменше відхилень від цілі», – пояснив колега Бонжорно Паоло Санті (Paolo Santi). Це означає, що, йдучи містом, ми мимовільно обираємо дорогу, котра спочатку прямує до нашої цілі і потім передбачає найменший кут відхилень від обраного напрямку. 

 

Тож здається, наш мозок несвідомо надає перевагу, здавалось би, прямим, ціленаправленим шляхам. Навіть коли відхилення й тимчасово сильніше звернення зі шляху скоротило б дорогу, зазвичай ми уникаємо таких доріг. «Тримати курс на обрану ціль  це, вочевидь, основний двигун нашого навігаційного планування», – пояснив Бонжорно з командою. Цей вид навігації науковці назвали «pointiest path» – шлях, найбільше сконцентрований на меті.

 

Тенденцію оминати маршрутні відхилення науковці помітили не лише у піддослідних на звивистих вуличках старого Бостона. Проаналізувавши іншу базу даних з GPS-інформацією про маршрути в прямокутному за плануванням Сан-Франциско, вчені виявили: люди дотримуються того ж принципу.

 

«Дані про тисячі пішохідних маршрутів засвідчують: людина не схильна до оптимальної навігації», – сказав співавтор Карло Ратті (Carlo Ratti) з МІТ. На відміну від Google Maps та інших навігаційних систем, люди обирають відносно короткий шлях, але не найкоротший.

 

Змоделювати це маршрутне планування найкраще вдається векторною навігацією. Це означає, що людський спосіб вибирати дороги такий же, як у більшості тварин – види від мурашок до гомінідів також схильні до векторного планування маршрутів.

 

Як і для споріднених з нами видів, причина цієї, здавалось би. неоптимальної навігації полягає у нейронному компромісі: «Векторне планування маршруту прокладає не найкоротший шлях, але близький до нього і простіший для визначення, – пояснив Карло Ратті. – Мабуть, у процесі еволюції саме цей механізм виявився економнішим з нейронного погляду».

 

Цікаво, що виявлений спосіб навігації пояснює також, чому чимало людей повертаються іншою дорогою, ніж йшли до місця призначення: оскільки вже на початку шляху не хочеться відхилятися від мети, доводиться корегувати наші маршрути.

 

 

Nadja Podbregar

Wie wählen wir unsere Wege durch die Stadt?

Massachusetts Institute of Technology, 19/10/2021, Nature Computational Science, 2021; doi: 10.1038/s43588-021-00130-y

Зображення: Fourleaflover/ Getty images

Зреферувала С.К.

01.11.2021