[Подвиги героїв найновійших часів і их спасенний вплив на розвій справи рускої. — Практичні виклади новокурсної полєміки. — Прокурорскій дебют руского Beschwichtigungshofrath-a. — Що кому любе.]
Славити Господа, що в сі тяжкі часи лихолїтя на Руси не перевели ся ще герої, котрі поставили метою свого житя — спасати Русь від загибели. Спасенє се гряде з двох боків: з одного боку люде исторических начал, уоружені в "ѣ" "ъ" і тим подібні непоборимі оружя, бють ними мов таранами у враже "ї" — сю загладу цїлого "тысячилїтного достоянія" — і надїють ся при помочи сил небесних розбити в прах того найтяжшого ворога і головного виновника всего нещастя на святій Руси; — з другого боку голова нового курсу яко посол брідскій винайшов спосіб зневоленя всїх Поляків, навіть жидівскої віри, відноситись до Русинів лише рускою мовою, через що справу уживаня рускої мови посуне ся на перед скорше, анїж могли би се зробити всї рускі школи.
Бачите, в послїдних часах зайшли дві нечувано важні подїї, з котрими хочу вас близше познакомити.
Завдяки заходам "изряднїйших" глубокоучених членів заряду "Общого Качества" піднято громогласно борбу о щастє і славу Руси. Стотисячна армія, прозвана в ordre de bataille старого полководця Дїдуха "неувядаємым вѣнцем славы", буде боронити Русь перед новим закріпощенєм, а побіда певно не мине борцїв, бо-ж такі смертеносні оружя, як кси, псы, онъ, унику, йоръ, ять, фтита, ижица і т. д. — побідити мусять! Страх і подумати, що стало би ся з Русію, наколи-б се хороше побідоносне оружє Русь утратила, — тогдї навіть звати ся Русином було-б найбільшою обидою, бо-ж річ ясна, що без них пропаде гаразд на Руси, пропаде єї слава, — Русь без одного святого "ъ" перестане бути святою...
Не менше важним для будучности рускої мови є винахід новокурсного голови. Він, яко посол брідскій, спрошував своїх виборцїв — головно Поляків жидівскої віри — на справозданє посольске письменними запросинами писаними по польски, і се своє поступованє пояснив в поважанім всесвітнім журналї "Барвінкові метаморфози" тим, що ми [се б то батьки Руси], відносячи ся до Поляків хоть-би і в публичних справах, повинні відносити ся до них по польски, бо лиш тогдї можна надїятись, що Поляки, бачучи руску вічливість, стануть до Русинів відзивати ся по руски. Бач, що то значить одна мудра голова! — від разу перетяла ґордійскій узол і справа рускої мови, без всяких концесій, полагоджена як слїд! Тепер уже нам напевно надїяти ся, що уживанє рускої мови нїяких перепон не стрітить, коли тілько Русини доброї волї возьмуть собі новокурсну рецепту до серця, і при всякій нагодї, де прийдесь им в присутности Поляків публично виступати, — чи то в соймі, чи в урядах — не залишать уживати польскої мови. Ходить поголоска, що вже велика часть патріотичних жидів з Брідщини закупила собі рускі Букварі, щоби з вдячности для свого посла, котрий поломивши шовіністичні рускі пересуди віднїс ся до них матірною их мовою, вивчити ся єго матїрної мови і нею до него промовляти. Як бачите, все було би гаразд, коби лиш ті опозиційники не пхали ся до Поляків з своєю рускою мовою, бо через се можуть раз на все загирити справу уживаня рускої мови Поляками...
Гадка піднята новокурсним головою найшла ширше приміненє в ц. к. краєвій радї шкільній — чи може на внесенє самого винахідника? Загально відома річ, що в руских школах є великій брак учителїв укваліфікованих до руского викладу. Отже щоби сему лиху запобічи, краєва рада шкільна переносить учителїв Русинів зі шкіл руских до шкіл в західній Галичинї з викладовою мовою польскою, а учителїв зі шкіл польских, не знаючих рускої мови, переносить до шкіл руских, через що дасть ся тим учителям можність вивчити ся рускої мови від школярів, а тим способом вирівняє ся брак учителїв при школах з викладовою мовою рускою. Нема в тім нїякої для нїкого секатури, — се тілько конечність педаґоґічна, над котрою добре розважила верховна власть шкільна. Учителї-Русини нїчого на тім не потерпять, бо-ж через таке зарядженє власти они своєї мови не забудуть, а круг уживаня рускої мови розширить ся та й при тім пристрасти національні присмирять ся. Впрочім буде се — очевидно тілько в интересї самих Русинів — "eine vorubergehende Massregel bios auf 25 Jahre" як казав колись великій приятель Русинів незабутної памяти ґраф Таффе.
*
Хто би з вас мав охоту привчити ся правдивої рускої полєміки, перед якою не устоїть ся нїяка річева критика і котра всякі, навіть найсильнїйші докази уміє стерти на прах, — сему припоручаю до студіованя практичні виклади з полєміки поміщувані систематично з кінцем кождого кварталу в "Барвінкових метаморфозах" і в "орґанї всеї Руси України". Незвичайний добір ядерних слів, плястичне представленє приватного житя противника політичного, широкій погляд на честь чоловіка — отсе прикмети, яких в инших видавництвах зі свічкою не найдеш. Знайдете там цїлком певний спосіб стерти з лиця землї не тілько москвофіла та радикала, але і кождого народовця, що не приступив до спілки нового курсу. Досить лише виявити в "Барвінкових метаморфозах" або в "орґанї всеї Руси-України" такої нечестної річи, що народовець, стараючись во время оно о якесь місце, попросив нинїшного новокурсника, щоби промовив за ним слово, яко свій чоловік, бо нинїшний новокурсник не був тогдї ще урядовцем, але народовцем, політичним товаришем того, що старав ся о місце. Я, коли читаю сі новокурсні видавництва, відроджую ся душею та й тїлом і бачу кождого новокурсника во видї голубинім, а москвофілів, радикалів і народовцїв з кіньскими копитами, з крученими хвостами і острими рогами, як намагають ся неповинне новокурсне царство розорити. Але дарма! до сего не допустить новокурсна честь і — хто як хто, а она се потрафить.
Вирвав ся Леваковскій з своїм наглим внесенєм в справі касованя галилейскими властями закона о праві збору. Та й дав же єму відправу автентичний интерпретатор гадок нашого премієра — сонце і слава нового курсу, рускій гофрат in spe. "Що ти, сякій-такій сину, смієш казати, що в нашій богоспасаємій Галилеї старости то баші? — взяв Леваковского з гори будучій гофрат. — Се дуже праві та й делікатні люде! Ось они позволяють кождому такому правдивому католикови, як я, скликувати збори й віча і не лише самі на них приходять, але ще й дають нам асистенцію жандармерії, аби не лучило ся яке лихо. Але-ж як ц. к. старости не мають ставити "натуральних запор" конституційному праву зборів там, де збори устроює н. пр. такій посол Новаковскій? де виступають против наших високоуроджених добродїїв, хотять відбирати лїси і пасовиска, а то простий рабунок!" — Коли "коло" почуло се, то з радости дістало аж завороту голови, счинив ся великій гамір і чути було лише слова: "szkoda, że on nie szlachcic" — "zrobimy go szlachcicem! — musi być szlachcicem! widać, że w nim dobra krew płynie". Будучій пан brat і гофрат, упоєний сею овацією, хотїв був ще поставити внесенє, щоби всїх руских "комуністів" повязати і их, яко єретиків, віденьскому геґемонови на розпятіє віддати, — однак з огляду, що розходило ся о квестію наглости внесеня Леваковского, "starsza brać" порадила розбриканому братови здержати ся з тим на догіднїйшій час, — а сама зараз таки ухвалила одноголосно вистаратись для него — за заслуги положені для "kraju" — о дипльом шляхотскій...
*
Пытали ся мене одного разу: з ким я більше симпатизую — чи з Кочубеєм чи з Кисїлем? Оба они з роду були Русинами, та не маючи правдивої свідомости народної могли в найлучшій вірі помиляти ся і тому я жалїю над ними. Але що сказати о наших новітних Кочубеях і Кисїлях, котрі свідомо стають ся ними? На мій погляд они до одної мети доходять — з одних робить ся [як се выразив Шевченко] "грязь Москви", з других "варшавске смітя" — і я щиро признаю ся, що анї з одним, анї з другим не то не симпатизую, але навіть гиджу ся ними.
Дѣло
10.10.1896