Велика японська поетеса Йосано Акіко відома перш за все своєю пристрасною любовною лірикою, присвяченою насамперед її чоловікові Йосано Теккану. Це вражаюча історія кохання довжиною у ціле життя поетів – тим більше, що за коханого Йосано Акіко доводилося боротися і з його першою дружиною, і зі своєю кращою подругою, поетесою Томіко Ямагава. Вірші, які вражали сучасників своєю не властивою для тодішньої японської поезії еротичністю – про всі ці переживання. А поза поетичними збірками Акіко була зразковою японською дружиною і матір'ю аж одинадцяти дітей.
Набагато менш відомим є інше захоплення Йосано Акіко, на яке літературознавці звернули увагу в наше толерантне століття – її дитяча любов до однокласниці, про яку поетеса залишила есе під інтригуючою для 1917 року назвою «Автобіографічні нотатки про одностатеве кохання». Літературознавиця Жанін Бейчман, яка знайшла цю роботу Акіко, дійшла, однак, висновку, що поетеса і ми з вами маємо на увазі під «одностатевим коханням» абсолютно різні речі. Акіко просто хотіла бути поруч з коханою дівчиною, захоплювалася нею, хотіла бути схожою на неї – отже, відчувала почуття набагато серйозніші, ніж інтимна близькість. Інтимна близькість – це у неї було із Текканом, і про це вона, власне і писала: як же це може бути, що таке платонічне за своєю природою почуття може бути набагато сильнішим за сексуальний потяг чоловіка і жінки?
Але насправді я збираюся думати зовсім не на тему платонічного кохання або дивуватися тому, як любов до жінки не обійшла стороною таку зразкову дружину і матір сімейства, просто приклад благочестя. Ні, мене інше зацікавило (навіть не здивувало, а саме зацікавило) – власне кажучи, та дівчина, у яку майбутня поетеса була закохана.
Йосано Акіко була непересічною людиною вже у дитинстві. Широке коло інтересів, пристрасть до читання, якась особлива витонченість, яка відчувається вже у її юнацьких віршах. Вона виховувалась у сім'ї процвітаючого власника кондитерської, але її батько обожнював мистецтво і дав дочці прекрасну освіту.
А дівчина, у яку була закохана Йосано, ніби прийшла у її біографію з вулиць сучасного Києва. Її змістом була порожнеча. Вона могла годинами розповідати про світські розваги сусідньої Осаки, яка здавалася мегаполісом у порівнянні з рідним містом Йосано. Вона вплітала у волосся безліч різнокольорових стрічок. Вона кроїла для себе нескінченні нові кімоно. Дружба дівчат закінчилася після того, як вони одночасно прийшли до школи з однією і тією ж модною зачіскою – зрозуміло, предмет обожнювання Йосано прагнула, щоб вона зробила собі таку зачіску тижнем пізніше. Вона... Ну, думаю, ви вже побачили цю дівчину, яка поспішає по Хрещатику на підборах невідомої у Європі висоти і вся у різнокольорових стрічках. Це наш золотий фонд.
Йосано в своєму есе дивується навіть не тóму, як вона могла закохатися, а тóму, що вона робила, щоб її помітили. «Важко повірити, що такій людині, як я, могли подобатися розмови про моду і плітки про осакський театр та його акторів. Спочатку мені слід описати свій складний психологічний стан. З одного боку, я добре знала, що всі ці розмови дівчинки були порожніми і безглуздими... Я захоплювалася читанням, новими і старими творами, відчувала величезну жагу до знань. Бажання вчитися поглинало мене. У школі мене наздоганяв страх, що коли вона дізнається про мою любов до навчання, нам доведеться розлучитися. Заради любові я почала перетворюватися на дурну дівчину».
І так, ви правильно здогадалися. Це не розмова про те, як ми намагаємося виглядати ідіотами, щоб звернути на себе увагу предмета своєї пристрасті – стать не має значення. Це політичний текст – про те, як ми хочемо сподобатися власному народу, який мріє про диво і хоче заплітати стрічки. І як будь-яка серйозна розмова із цим народом закінчується роздратуванням і образою – народ дуже хоче швидше добігти на високих підборах до нового «мерина», впевнений, що для цього потрібна хороша дорога, і дуже дивується не тому, що падає, а тому, що «мерседес» перетворюється на гарбуз.
Тому так, жодному професійному політику не перевершити Володимира Зеленського – бо Зеленському не потрібно прикидатися і страждати, що народ дізнається про його любов до навчання, хіба що про італійську віллу, але народ би і сам таку купив і поставив би на видноті красивий комод з фотографіями себе на тлі «мерина» і з ключами, звичайно ж. Для того, щоб перевершити Зеленського, потрібен тільки інший такий – ну або хтось, хто зможе прикинутися «дурною дівчиною» і не дуже сильно потім страждати, як страждала потім наша героїня, а це вже цинізм вищого рівня.
А так наш предмет обожнювання оточує себе такими ж любителями простих задоволень, і вони розповідають один одному смішні анекдоти, розігрують сценки, покращують якість свого життя, словом – насолоджуються. І це насолода є зрозумілою мудрому народу – народ, як ви знаєте, складається не тільки з поетес.
03.10.2021