30 вересня у виставкових залах Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького відкривається виставка творів Леопольда Левицького «Образ міста» , присвячена 115-річчю від дня народження українського графіка.
Тема виставки продиктована стилем життя митця, його творчими вподобаннями. В експозиції представлено графічні твори 1930–1960-х років: офорти, лінорити, монотипії та роботи, виконані в авторській техніці.
Творчість Л. Левицького цікава своєю багатогранністю, широким тематичним спектром і жанровим різноманіттям. Під час навчання в Краківській академії мистецтв (1926–1932) і в Парижі (1929–1931) Л. Левицький, учасник Краківської групи митців (1932–1937), перебував під впливом мистецьких методів авангарду, що позначилося на його подальшій творчості. У доробку майстра домінують дві образні теми – людина і місто. Ці два начала – гуманістичне й урбаністичне – концептуально, ідейно, світоглядно взаємопов’язані, взаємодоповнювальні та взаємозалежні. Образ людини та образ міста супроводжували митця від початку його творчого шляху, а саме з 1930-х років, і аж до останніх його робіт.
Відкриття: 30 вересня, 16:00.
Адреса: вул. Листопадового чину, 7; другий поверх (будівля Музею Олени Кульчицької).
Виставка триватиме до 21 листопада.
Кураторка проєкту «Образ міста», присвяченого 115-й річниці від дня народження Леопольда Левицького, завідувачка Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького, кандидатка
мистецтвознавства Оксана Жмурко.
Дизайнер і автор експозиції «Образ міста», заступник генерального директора Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Орест Зьомко.
Композиції експоновано на виставці за хронологічним принципом: 1930-ті, 1940-ві, 1950-ті, 1960-ті роки.
Образ людини та образ міста з’явились у роботах художника на початку його творчого шляху, а саме в 1930-х роках. Хоч Леопольд Левицький походив зі селянського середовища, а юнацькі роки провів у маленькому провінційному галицькому містечку Чорткові, його творчість репрезентує урбаністичну культуру Центрально-Східної Європи міжвоєнного періоду.
Творчий інтерес до мистецьких методів авангарду, захоплення пізнім кубізмом та експресіонізмом, активна суспільно-політична діяльність художника і його особиста позиція обумовили тематичний спектр образів. Попри домінантну індустріально-урбаністичну сюжетику творів, інспіровану захопленням пластичною мовою футуризму та кубофутуризму, дуже велике значення для митця має зображення людини: портрет, цілофігурне зображення, жанрова картина. Присутність постаті гуманізує твір, емоційно збагачує його. «Несподіванкою є графічна творчість Леопольда Левицького, втілена в кількох десятках аквафорт, на перший погляд, виконаних у техніці сухої голки: попри численні впливи, індивідуальна і, попри свою мініатюрність, емоційна та експресивна. Митець зблиснув перед нами цілим калейдоскопом напрямів і форм. Що крок пригадуємо собі форми Пікассо, Лєже та навіть Глущенка, але це не впливає на цінність цих графік, навпаки – лише виявляє особливі культурні вартості у площині художньої форми. Поза тим Левицький є дуже талановитий, повний психічної глибини, поряд із надзвичайною фаховістю виконання», – так про виставку творів Л. Левицького та С. Осотовича у 1937 році відгукнувся критик на шпальтах часопису “Dziennik Polski”.
Офорти «Передмістя», «Вулиця», «Вечірня прогулянка» – це роботи, на образне вирішення яких мали вплив експресіонізм і сюрреалізм. Ці твори – одні з перших зразків інтерпретації урбаністичної теми та поєднання її жанровими мотивами.
Незважаючи на складний час 1940-х років, Леопольд Левицький багато і захоплено працював та опановував нову для себе техніку – гравюру на лінолеумі. Специфічна мова лінориту, можливість різких і виразних контрастів чорного та білого, відносна швидкість і простота виконання якнайкраще відповідали тодішньому творчому настрою художника, який поспішав утвердитись у мистецтві й у житті, заявити про себе в новому середовищі. Його авторству належать серії ліноритів, які радянські критики характеризували як «романи у гравюрах»: «З оповідань мого батька», «Зі спогадів мого батька» та ін.
Ці теми близькі митцеві ще від часу його навчання у Краківській академії мистецтв. Одначе відмінною є художня мова творів. Якщо в композиціях 1930-х років виразно прочитуються модерні мистецькі тенденції, то у роботах кінця 1940-х простежується прагнення автора дотримуватися реалістичної манери зображення, безумовно, з урахуванням технологічних можливостей лінориту. Ці твори є своєрідною даниною часу, тодішній ідеології, ладу. Водночас у них відбувалося зародження нової художньо-пластичної мови, що характеризує пізніші лінорити Л. Левицького.
«Галицьке містечко» та «Будують дім» (зі серій «З моїх спогадів» і «Зі спогадів мого батька») – приклади площинного вирішення реалістичного сюжету, що було певним компромісом між естетичними тенденціями, які панували в радянському повоєнному мистецтві, й особливостями художньої мови лінориту.
Друга половина 1950-х – це початок творчого піднесення Л. Левицького, час апробації нових для митця технік, пізнання їхніх можливостей. Мистецтвознавець Г. Островський у праці «Леопольд Левицький» пише, що «“стартовим майданчиком” цього нового і останнього підйому стала монотипія...» У цій техніці Л. Левицький уповні виявив себе як графік у трактуванні площин та кольору. Працюючи над монотипіями, він не шукав пафосних тем і сюжетів, а зображав людей, їхнє життя в місті, саме місто як середовище існування, прагнув передати людські емоції та переживання. Манера зображення змінювалася з часом. Ранні монотипії прозорі та легкі – «акварельні». Відтак з’являються насиченість кольору, щільність колірної площини та формальна узагальненість. Усі роботи емоційно насичені – іронічні чи глибоко філософські. «Увечері», «Тихий вечір», «На машині», «Розмова» – це сюжетно реалістичні монотипії, вирішені у стилізованій манері, яка була органічною для цієї техніки виконання.
Творчість Л. Левицького 1960-х років є логічним продовженням тенденцій, започаткованих у попередньому десятилітті. Одночасно це був і період змін, які стосувалися не лише мистецтва. У 1962 році художник на запрошення друзів поїхав до Кракова, щоб нарешті отримати диплом про закінчення Академії мистецтв і про мистецьку освіту. Під час зустрічей з’ясувалося, що, незважаючи на воєнні лихоліття, одному зі знайомих удалося зберегти валізку з кліше офортів 1930-х років. Знайомство з повоєнними творами друзів, спогади про студентські роки, аналіз власного мистецького доробку були поштовхом до змін у творчості Л. Левицького. Він дозволив собі експериментувати формально-пластично, композиційно, сюжетно. Хоча більшість художникових творів того часу «осіла в шухляді» та значна частина їх побачила світ уже після його смерті, 1960-ті роки – це квінтесенція творчості митця.
Твори 1960-х років за тематикою можна також умовно поділити на три групи. Перша продовжує тенденцію попереднього десятиліття: показ реальних сюжетів у стилізованій манері.Цю групу репрезентують роботи «Вулиця», «Кінотеатр “Парк”»,«Місто», «Естрада», «Сім’я», «На околиці», «У нашому місті ввечері», «Велике місто», «Вулиця ввечері», «На вулиці міста»,«На вулиці».
Другу групу представляють лінорити «Будні маленького містечка», «Велике місто (місто вночі)», «Селище», «Увечері», «У місті». Це – складні композиції, часто багатосюжетні та кількарівневі: в одній картинній площині розгортається непроста динаміка життєвих історій, які можуть відбуватись у великому чи в маленькому місті. Л. Левицький не уникав перетину й накладання контурів і площин, декоративно трансформував і узагальнено вирішував постаті та обличчя. Він черпав теми з реального життя, зображав людей у різних життєвих ситуаціях. Кожен сюжет художник показує по-своєму, шукає цікаві нетипові композиційні ходи та рішення.
Третю групу формують твори «Будівлі», «Люди на площі», «Чорно-білі ритми», «Геометрична композиція», «Захід сонця в місті», «Вікно», «Відчинена брама», «Місто», «Нові будинки» – абстрактно-геометричні композиції, натхненні простором міста. Ці урбаністичні пейзажі – складні геометричні структури, які, на перший погляд, не мають нічого спільного з образом міста, – варті особливої уваги. Л. Левицькому вдалося, використовуючи максимально прості зображальні засоби, передати драматизм заходу сонця, тиху елегійність присмеркових вулиць, напружене кружляння людей на площі, щільність сучасної міської забудови багатоповерхівками.
Роботи 1960-х років є яскравим прикладом довершеної мистецької цілісності модерністичних формотвірних пошуків та гуманістичних переконань художника, чия творчість мала значний вплив на розвиток львівського мистецтва другої половини ХХ століття.
30.09.2021