Сегорічні справозданя посольскі посла Романчука як також віче Народної Ради в Станиславові викликало велику бучу в тій части праси польскої, котра стоїть на вислугах ґр. Баденього. В дописях і всїлякого рода статьях накинено ся з брутальною заїлостію на посла Романчука і на загал Русинів, котрі на тих політичних зборах одобрили політику независимих народовцїв. Вкінци промовив також п. Креховецкій, редактор Gazet-и Lwowsk-ої, і в статьї "Z оbozu ruskiego" в Czas-ї зреасумував ті погляди на сю руску акцію з послїдних днїв.
П. Креховецкому не подобало ся найперше, що пoc. Романчук аж в стільки місцевостях скликував політичні збори — і за се називає єго вандрівним учителем мудрости політичної, комівояжером. Відтак не в смак п. Креховецкому, що пoc. Романчук на тих всїх зборах осуджував (gromił) автократичну політику презеса кабінету ґp. Баденього, завертав аж до р. 1890 і виказував віроломність правительства, а в наслїдок того потребу опозиційної політики. Віче в Станиславові було після гадки п. Креховецкого рівнож скандадом політичним, бо — як каже — "промова пос. Романчука, повна жалоб і нарікань, повна жовчи і їди, кінчила ся резолюцією, взиваючою люд рускій, щоби при будучих виборах поступав солідарно (т. є. ишов зa гаслом пос. Романчука) і лиш таких кандидатів посольских вибирав, котрі будуть рішучо виступати против пануючої системи, ворожої народови рускому."
Ті всї збори політичні були обчислені — після гадки п. Креховецкого — на се, щоби туманити опінію Русинів. Бо чи-ж не фальш говорити н. пр. таке, мов би правительство не дотримало якихсь приречень, даних Русинам в падолистї 1890 р.? Очевидний фальш — відповідає п. Креховецкій і додає ті слова: "Звістно, що правительство не давало нїяких приречень, а від того часу зробило для Русинів більше, як коли небудь. Та-ж се виказує тепер подрібно "Правда", а й ми вже нераз на тім місци простували на основі фактів сі тенденційні і ложні вискази."
Але все таки доходить п. Креховецкій до заключеня (хоч і як хотїв би збути ті всї збори політичні кпинами), що акція політична з послїдних днїв нещастє, бо она єсть систематичним туманенєм умів. В тім цїлім нещастю було одно щастє, именно се, що на справозданю посольскім в Долинї взяли участь Поляки, а два з них кс. Чарковскій і кандидат нотаріяльний п. Верґовскій ставляли до п. Романчука интерпеляції в справах внутрішної політики рускої і п. Романчук мусїв дати им відповіди.
Рекапітулючи всї свої виводи, доходить п. Креховецкій до такого заключеня:
"До зломаня сего тероризму, ширеного кількома проводирями, котрих заслїпляє власна амбіція, до виясненя ситуації і до спиненя систематичного туманеня умів, може безперечно рівнож послужити участь Поляків в тих справозданях посольских, котрими послугують ся п. Романчук і єму подібні за-для ширеня ферменту і ненависти. Доси бувало так, що на всякі того рода віча або справозданя сходила ся лиш громада адгерентів проводиря і дрібка звербованих селян, котрих вчено кликати: славно! або ганьба! і падали там найтяжші обжалованя на неприсутних, в имени котрих нїхто не забирав голосу. Тож участь Поляків на зборах в Долинї єсть, після нашої гадки, здоровим і пожаданим симптомом, а приміром гідним наслїдованя. Кождий має не лиш право, але і обовязок боронити своєї суспільности перед тяжкими закидами, які вже надто довго ширять безкарно рускі проводирі між людом. Тож треба забрати голос та відпирати ложні закиди і то не лиш в прасї, але на місци, явно і голосно, супротив тих, котрих туманять комівояжери в цїлях надто очевидних."
Такій був би зміст послїдної статьї політичної п. Креховецкого "Z obozu ruskiego". Найбільша вага сеї статьї лежить в єї кінцевій замітцї, в тім поклику до суспільности польскої, щоби брала активну участь в справозданях независимих послів Русинів і своїми интерпеляціями спиняла "систематичне туманенє умів". Виступи ксьондза і кандидата нотаріяльного в Долинї суть, після гадки п. Креховецкого, приміром гідним наслїдованя.
Як приняли виборцї Русини в Долинї виступи тих обох панів Поляків, найлїпше показує ся з довіря і признаня, заявленого для політики, репрезентованої пос. Романчуком. Русини одобрили сей напрям політики, тож для посла, котрий заступає сей повіт о переважаючім населеню рускім, опінія виборцїв Русинів єсть міродайною, а протест нечисленного елєменту напливового мусить перейти безслїдно. Згадані интерпелянти порушили справи внутрішної політики рускої і можна им було відмовити права вмішувати ся в ті справи, але що політика пос. Романчука єсть ясна і отверта, тож і почули они основну відповідь. Правда, що ся відповідь не припала Полякам до вподоби, бо поставила в правдивім освітленю політику польских верховодів супротив Русинів, — але нїгде правди дїти: загал Русинів має такі самі погляди на ту справу і на кождім кроцї одобряє поведенє представителїв сего напряму політичного. П. Креховецкій може називати се систематичним туманенєм умів, але загал Русинів єсть як-раз противної гадки і буде се заявляти все і всюди в гакій спосіб, як доси робив.
Систематичне туманенє опінії руского загалу зачало ся — після нашої гадки — від тогди, коли краєве правительство хотїло взяти в свій виключний монополь внутрішну політику руску. Вже перші проби показали, що акція правительства не має успіху, бо не находить відгомону в народї рускім. Спробовано ратувати ситуацію штучними способами. Рептільні фонди для запомаганя руских часописей правительственних, а відтак цїлий апарат адміністраційно-політичний при послїдних виборах соймових мали послужити до штучного витвореня прихильної опінії публичної між Русинами. Рептільна праса робила і робить своє: трубить про "здобутки" і повтаряє за п. Креховецким рівнож про туманенє опінії; правительственні посли, як в радї державній так і в соймі, знають при кождій нагодї зробити "прийдїте поклонїм ся" правительству. П. Креховецкій заявить в статьях "Z obozu ruskiego", що правительство не давало нїяких приречень Русинам, а з власної иніціятиви робить для Русинів по-над сили, і вже те саме читаємо в "Правдї" п. Барвіньского а відтак двічи перепечатано в "Народній Часописи" і "Буковинї". Одним словом робить ся, що лиш можна, до систематичного "відтуманеня" опінії руского загалу.
Однак факти показують, що робота иде пиняво. Голоси протесту і вічні жалоби та наріканя не хотять замовкнути між Русинами. Чим раз голоснїйше роздає ся поклик до солідарного і рішучого виступу против пануючої системи, ворожої і шкідної для народу руского. Політика пос. Романчука, осуджена і зогиджена п. Креховецким і "Правдою", стрічає ся з заявленями одобреня і признаня. Чим раз більше наглядно показує ся, що акція примиреня Русинів після методи ґр. Баденього — се лиш "Потемкиньскі села".
В тім нещастю, котре називає п. Креховецкій ширенєм ферменту і ненависти, оглядає ся він, а з ним і всї ті, котрим на тім залежить, за помочію від загалу суспільности польскої. Не лиш в прасї (розуміє ся польскій і рептільній), але і живим словом, явно і голосно, треба Полякам мішати ся в справи внутрішної політики рускої та спиняти фермент, бо инакше і слїду не лишить ся по цїлій акції з 1890 року. Вже що правда, то й доси не обійшло ся нїколи без того, щоби Поляки не вмішували ся в справи рускі в имя своїх интересів narodow-их, а коли п. Креховецкій уважає потрібним виразнїйше пригадати сей обовязок суспільности польскої, то певне се робить не з иншої причини, як лиш з огляду на надходячі вибори. Ану-ж би ще перемогла у певної части суспільности польскої гадка, лишити Русинам самим між собою рішати в справах політичних, то що сталось би тогдї з так успішно практикованою у нас засадою: puścić Rusina na Rusina? Ні, до cero не може прийти нїяким чином; треба щоби найшли ся Поляки, котрі би взяли в опіку одних Русинів против других та подїлили их на porządnych і moskalofilów, а тогдї далїй до роботи. Не хотять самі Русини каламутити воду, то треба Полякам се зробити, щоби в мутній водї наловити рибки.
Годї инакше зрозуміти ради політичної п. Креховецкого. Акція ґр. Баденього, котра принесла як самим єї творцям так і Полякам стілько хісна, на скілько пошкодила самим Русинам, — банкротує, отже тепер і загал суспільности польскої повинен доложити своїх рук до єї підтриманя. Наглядної користи не буде з того, що на публичнім зборі політичнім Русинів заинтерпелює якійсь кс. Чарковскій: длячого п. Романчук відступив (?) від проґрами і розбив солідарність послів руских в радї державній, або кандидат нотаріяльний Поляк запротестує против кривдженя і упослїдженя народу руского — бо в тих справах самі Русини видають осуд і певно не змінять своїх поглядів, — але буде з того такій хосен, що Поляки і на дальше будуть мішати ся у внутрішні справи рускі та відгравати ролю опікунів над Русинами. Коли-б суспільність руска заявила на стілько енерґії і характеру, щоби тим всїм непокликаним опікунам сказати "зась", то не треба би навіть звертати уваги на поклики п. Креховецкого. Коли однак факти показують, що між Русинами суть одиницї, котрі радо і без опору принимають ту опіку Поляків, стають ся підніжками і тим ще чванять ся, то справдї над голосом п. Креховецкого, редактора урядової ґазети і урядового референта справ руских, варта призадумати ся.
Дѣло
21.09.1896