Помер французький актор Жан-Поль Бельмондо. Про це повідомляє агентство AFP з посиланням на адвоката актора. Йому було 88 років.
Знаменитий французький актор Жан-Поль Бельмондо народився в містечку Неї-сюр-Сен 9 квітня 1933 року.
Його дідо (батько батька) був родом з П'ємонту, а бабця (мама батька, балерина Розіна Серріто) – з Сицилії, тому італійці вважали актора своїм. Батько Жана-Поля Поль Бельмондо (1898—1982), що народився в французькому Алжирі, був популярним паризьким скульптором (потім, через багато років, Жан-Поль відмовиться від нагороди кінопремії «Сезар» за фільм «Улюбленець долі», бо автор статуетки колись зле відгукувався про роботи його батька). В дитинстві Жан-Поль часто позував батькові, коли той ліпив купідонів, яких і нині можна побачити на фонтанах в Парижі. Мати, Мадлен Ріно-Рішар (1901—1997), була французькою художницею.
У школі Жан-Поль вирізнявся яскравою зовнішністю та фізичною силою. Через свою невгамовну енергію він постійно встрявав у халепи, за хуліганство і бійки його тричі виключали зі школи (точніше, з різних шкіл). Щоб знайти застосування своїй енергії, він зайнявся спортом, у 18 років став чемпіоном Парижа з боксу в напівсередній вазі і увійшов до збірної Франції. Підлітком йому зламали ніс, але пізніше він зумів перетворити перебитий ніс в родзинку своєї зовнішності і візитівку героя-коханця, бунтаря і батяра. Бельмондо так захопився боксом, що всерйоз замислювався про спортивну кар'єру. Але любов до акторства все-таки виявилася сильнішою. Хоча спортивне минуле потім стало в нагоді акторові – всі трюки у своїх фільмах до 52 років він виконував самостійно, аж поки на зйомках не стався нещасний випадок – він зірвався з висоти і отримав серйозну травму спини.
Після закінчення Вищої національної консерваторії драматичного мистецтва в Парижі Бельмондо почав грати на театральній сцені. У 1956 році він промайнув у телепостановці п'єси «Мольєр», а в 1957-му його гру помітили творці кінокартини «Пішки, верхи і на машині» і запросили зіграти одну з другорядних ролей. Але на екранах він тоді так і не з'явився, оскільки всі сцени з його участю рутинно вирізали під час монтажу фільму.
Але в наступному, 1958, році його запросили на зйомки відразу чотирьох картин. Найзначніша з ролей була в стрічці «Будь красивою і мовчи», де він дебютував разом з Аленом Делоном, а головну роль грав знаменитий тоді Анрі Відаль. Справжню популярність Бельмондо отримав наступного року, після культового фільму часів «нової хвилі» режисера Жана-Люка Ґодара «На останньому подиху», де він знявся в головній ролі безтурботного молодого злочинця Мішеля Пуакара.
У всіх своїх роботах початку кар'єри Жан-Поль втілював в кіно образ юного милого бунтаря з чарівною усмішкою. Критики порівнювали його з голлівудською зіркою тих років – Джеймсом Діном. Пізніше амплуа Бельмондо змістилося в бік втілення характерних авантюрних особистостей в бойовиках і комедіях.
Бельмондо завжди мав великий успіх у жінок, хоча викладачі консерваторії йому казали, що з такою зовнішністю він може грати хіба що негідників та придурків, а про героя-коханця хай і не мріє. «Інтерес до жінок я відчув в 6 років. Коли батькові позувала наша симпатична покоївка Жаннет, у нас з братом тут же з'являлося безліч питань, з якими ми бігли до нього в майстерню», – зізнавався актор. У нього часто виникали романи з кінопартнерками. «Короткочасних інтриг у мене було кілька сотень», – говорив актор. Його перша дружина Елоді Константен подала на розлучення, коли дізналася, що у нього роман з Урсулою Андресс, яку називали найсексуальнішою дівчиною Бонда. А від неї актор пішов до Лаури Антонеллі – дівчини року журналу «Playboy». Але і з нею Бельмондо залишався недовго.
В актора було четверо дітей, але старша донька Патриція трагічно загинула під час пожежі в 1994 році. Молодша донька Стелла народилася, коли Бельмондо мав вже 70 років. Її матір'ю була модель і танцівниця Натті Тардівель, яка була біля нього після інсульту. Але у віці 75 років актор подав на розлучення, а незабаром розгорівся скандал навколо його нової цивільної дружини Барбари Гандольфі – виявилося, що вона займалася незаконним бізнесом і фінансовими махінаціями, від яких постраждав і сам актор.
До кінця 1980-х років він мав славу одного з комерційно найуспішніших акторів Франції і навіть створив власну кінокомпанію. За його плечима – не один десяток ролей у фільмах, що стали знаменитими. Серед них – "Дві жінки" Вітторіо Де Сіка (1961; премія "Оскар"), "Злодій" Луї Маля (1967), "Спадкоємець" Філіпа Лабро (1973), "Професіонал" Жоржа Лотнера (1981).
З 1987 року Жан-Поль повернувся на театральну сцену, хоча остаточно і не відрікся від кіно. Це сталося значно пізніше, в 2001, після перенесеного інсульту. Втім, у 2008-му 74-річний Бельмондо таки знявся в одній стрічці – «Чоловік і його пес» Франсиса Юстера. Всього ж за плечима актора близько сотні кінофільмів і сорок театральних ролей.
Він є Командором французьких орденів Почесного легіону та Мистецтв і літератури.
06.09.2021