наших т. зв. "общеруссів" або "обєдинителїв" доходить уже крайної границї.
Ненависть их до всего, що має характер народно-рускій, зводить их мало-помалу до такого стану, в якім остають нинї угорско-рускі "тверді" патріоти, котрі серед чотирох стїн "самая твердѣйшая твердь", а в публичнім а навіть родиннім житю "подвизають ся" ad majorem gloriam... мадярщини і на дїлї они самі пропаґують мадярщину ще лїпше, нїж родимі Мадяри. На тую дорогу — як сказано — вступають вже і наші галицкі та буковиньскі "тверді", а найнагляднїйше показують се сумні факти з початком року шкільного при записах руских дїтей до шкіл в тих містах, де вітцї мають до вибору школу руску або чужу, польску чи нїмецку. Отже "твердий" патріот вибирає не руску, але польску або нїмецку.
А з яким они се чинять завзятєм. гідним лучшої справи, — о тім нехай свідчить отся пригода описана в "Буковинї":
"На Буковинї москвофіли на кождім кроцї відмовляють руским родичам посилати своїх дїтей до рускої паралєльки в Чернівцях. Очевидно виходить та аґітація передовсїм від проводирів, котрі після рецепти "Православной Буковини" стережуть ся рускої ґімназії як чуми. Ось гарний примір такого "патріотичного" дїла: Православний парох з Нових Мамаївцїв о. Євсевій Андрійчук, заступник голови кацапскої "Народнои Ради", вписав свого сина Євсевія до першої кляси висшої нїмецкої ґімназії в Чернівцях. Але позаяк в нїмецких ґімназіях черновецких, і то у висшій і в низшій, перші кляси переповнені, то відослали о. Андрійчука до низшої ґімназії, надїючись, що хоч там буде місце. Але в низшій ґімназії заявили о. Андрійчукови, що в нїмецкій клясї вже нема вільного місця, лише в рускій паралєльцї а о. Андрійчук повинен яко Русин вписати свого хлопця до рускої паралєльки. Коли о. Андрійчук на се не згодив ся, бо він не терпить фонетики, представлено єму, що чей австрійскі школи не можуть виховувати Москалїв, лише Русинів, і вже з загального славяньского становища повинен о. Андрійчук скорше бажати, щоби єго син став Русином, як Волохом або Нїмцем. — "Скорше Турком!" відпoвiв о. Андрійчук і подер в присутности всїх потвердженє дирекції висшої нїмецкої ґімназії, що син о. Андрійчука здав вступний испит до 1-ої кляси. Як довідуємо ся, записав о. Андрійчук свого сина до 5-ої кляси православної народної школи. Отже так, москвофіл скорше дасть свому синови знидїти національно, стати перекинчиком, зрадником свого народу, як виховати ся на доброго, щирого Русина. Нема слів досить pізкиx, аби належито напятнувати сей вчинок москвофіла!"
І ми повторимо, що справдї нема слів досить різких на напятнованє таких учинків — і то не лиш того одного москвофіла буковиньского, але і подібних єму в Галичинї. А що і в Галичинї не лучше, о тім свідчить рівночасна допись в "Буковинї" з Перемишля, де читаємо:
"У нас в Перемишли — патріоти, так звані "тверді", Антоневичі, Черлюнчакевичі, Копки, Хотинецкі і т. д., одушевили ся спершу рускою ґімназією, посилали там не тілько свої дїти, але і другим припоручали руску ґімназію. Ледво що они з катківскої, правдиво катівскої, виставки з-над Волги та Неви вернули, покрутило ся им в головах, і дивлюсь: всї дїти свої виписали з рускої ґімназії і провадять шнурком до польскої! На "Бесїду" вже не заходять; они, котрі були щоденними єї гістьми, здає ся, встидають ся показатись по так славних подвигах на всходї і півночи і дома. Слава "Бесїди" нашої, що импонувала всїм перемиским товариствам числом, тактом, интеліґенцією і поступованєм, не дала им жити, і они, як поклонники темноти, не могли знести світла, правди, народного духа, і тому, не подаючи найменшої причини, виступають з товариства громадно, потягаючи за собою горстку свовх загвождженних болванохвальцїв і основують нове своє, питоме их характеру, товариство під назвою Союз."
Така маніфестація "твердого" патріотизму "избраннїйших" патріотів в Галичинї і Буковинї повинна отворити очи тим людям з т. зв. старої партії, котрі все-таки почувають ся Русинами, а тілько дали ся обаламутити маскою-назвою: "старо-русская" партія. Нехай же они з рукою на серци спитають своєї совісти: чи можуть они уважати себе за одно з людьми такого "твердого" патріотизму?!
Дѣло
05.09.1896