Як нинїшна політична система супроти Русинів трактує наше населенє по місточках на Руси, — за доказ того може послужити надіслане нам письмо п. Михайла Петрицкого, купця з Жидачева, котрий минувшого тиждня їздив яко делєґат жидачівского міщаньства христіяньского до Є. Е. намістника з меморіялом в справі виборів до ради громадскої в Жидачеві.
П. Петрицкій пише:
При нагодї звістки о "чудотворнім рабінї", поданої в новинках ч. 176 "Дѣла", обіцяли ми обговорити справу меморіялу, врученого сими днями Є. Ексц. намістникови дня 19 с. м. від мешканцїв міста Жидачева в справі виборів до ради громадскої — тим більше, що справа порушена в тім меморіялї — се не спеціяльність чисто жидачівска, анї справа одної народности рускої або польскої, але се частинна фотоґрафія того загально-галицкого рака-боляка, котрий точить цїлу нашу суспільність в самій єї основі, розїдає єї чим раз глубше, і то майже з математичною докладностію.
В попередних письмах з Жидачева було вже по трохи представлено, як виглядає по громадах наша галицка самоуправа взглядно "istniejący porządek rzeczy" [після номенклятури нашого домашного фільольоґа]; нинї-ж представимо [з меморіялу першу часть в скороченю а далї точно в опущенім лише свідків поданих до кождого факту] "skrajno legalne zabiegi w kierunku gwaltownegо utrzymania tegoż istniejącego porządku".
В меморіялї зазначено з-гори, що предсїдателем комісії виборчої був бурмітр Гр. Давидик, против котрого їздили депутації до Є. Ексц. намістника і маршалка краєвого, — чоловік, котрому при делєґатї краєвім, люструючім господарку міску, закинено різні надужитя і спроневіреня а він не був в силї очиститись і доси ще не очистив ся і котрий доси не дістав абсолюторії не то за 1895 рік, але і за 1894-ий, котрому отже ходило не лиш о те, щоби при власти удержатись, але ще більше, щоби вибрати таку раду, від котрої міг би дістати "разрѣшеніє" за вже минуле, а ліценцію на будуче.... В тій цїли дібрав він собі до комісії: свого швагра учителя Серафина, котрий вже навіть приналежности до громади не мав, бо рада шкільна перенесла єго до Городенки з днем 1-ого серпня с. р.; відтак швагра Андруся Гивеля, чоловіка морально і матеріяльно збанкротованого, котрому делєґат п. Вроновскій в очи заявив, що де тілько обернув ся, то о нїм [Гизелю] кождий висказував ся найгірше, ну, а опінії сеї нажив собі в громадї певно не за дбалість о громадске добро; дальше Самсона Ґотліба, першого стовпа "istniejącego porządku rzeczy"; вкінци четвертого А. Трембиньского, чоловіка честного, але остаючого під впливом кліки маґістратскої. Зі староства відпоручником був практикант п. Кархези, чоловік без найменшого такту, о чім свідчить вже хоть-би се, що своїм нетактом допровадив до того, що жидок, послугач касиновий, поважив ся обидити єго чинно в касинї... Образець сеї комісії доповняв вахмайстер жандармерії, котрий менше наглядав аґітації в сали виборчій, а більше в другій сали, де урядувала комісія, наглядав п. комісаря, як він рішає сумнївні випадки. Значить: надворець лєґальности п. Кархези мав ще над собою надзорця в особі жандарма.
Що при такім станї річей "legalność" цвила, о тім нїхто й на хвильку не усомнить ся. І так:
1. Не позволено виборцям власноручно видати карток до урни, а се після ореченя адміністраційного трибуналу з 10. VI. 1885 ч. 1.506 єсть вже підставою до уневажненя виборів.
2. Бурмістр сам відбираючи картки дуже часто их відчитував, а се дуже тероризувало нарід. Після ореченя адмін. трибуналу в 14. VII. 1881 ч. 1.197 се також дає правну підставу до уневажненя виборів.
3. В сали виборчій не лиш аґітовано словом, але видирано картки, повномочія, а навіть силою затримувано виборцїв, так, що виборець не міг голосувати. Се після ореченя адмін. трибуналу з 17. V. 1888 ч. 727 знов само собою становить правну підставу до уневажненя виборів.
4. Комісія уневажнювала виборцям з народного сторонництва найзаконнїйші голоси, коли противно, від поплечників кліки маґістратскої приймала голоси зовсїм незаконні без найменшої трудности. Н. пр. за жінки замужні не голосували их мужі але чужі люде через повномочія, до того ще фальшиві, бо деякі не то, що нїякого повномочія не підписували, але навіть не знали, чи які вибори були.
5. Богато з их виборцїв, особливо жиди голосували по 4, 5 а навіть 8 разів.
6. Деякі з их вибopцїв давали картки цїлими жменями.
7. Множество жидів померших голосувало через повномочія.
8. Кождого виборця ескортував до стола виборчого Гершко Готліб і знаками давав знати, чи комісія має приймити голос, чи нї, а одного разу, налякавши ся, що комісія хоче голос відкинути, таки крикнув: "Приймити! приймити!" і комісія, розуміє ся, зараз приняла.
9. По скінченю читаня комісія не хотїла приняти голосів від виборцїв, котрих имена при читаню пропущено або не викликано.
10. Противзаконно заряджено друге читанє лісти виборчої, бо §.22. ордин. виб. уст. 3. каже, що лісту має ся прочитати, а виборцї, неприсутні підчас викликаня, можуть по перечитаню зголосити ся до голосованя; а нема в законї нїгде, щоби другій раз читати лісту. Однак комісія по першім прочитаню лісти побачила, що нарід великою силою переважив жидів, отже в смертельнім страху зарядила чверть-годинну перерву. З тої чверть години зробило ся півтора години, а час той зужили на "фабрикованє повномочій" від присутних і неприсутних, живих і вмерлих. Фабриковано таки в очех народу, бо в бюрі касієра громадского, а що неприсутні і вмерлі не могли самі зголосити ся до голосованя, длятого зарядила комісія повторне читанє лісти виборчої. Тоє повторне читанє заряджено ще і тому, щоби зробити місце на ті картки понадчисельні, що маґістратскі поплечники кидали в більшій скількости. Комісар значив собі в лістї, хто голосував, отже відтак було би не згодило ся число відданих голосів з числом відданих карток, длятого треба було зарядити поновне читанє, а коли комісар робив кілька разів замітку, що опускають не голосувавших, то комісія рішала все, що той уже при першім читаню голосував; отже комісар тогди і в своїй лістї підчеркував того яко голосувавшого, хоч той de facto таки не голосував.
Однак всї ті "штучки" таки були-б не помогли, бо нарід стояв як мур, але спосіб читаня лісти убив нас зовсїм. Оно було подібне раз до "Laufschritt", то знов до "Schnellschritt", то вкінци до "kurzer Schritt" — відповідно до того, кого читано: чи христіян, чи умерших жидів, чи живих; бо живих жидів читано з вагою, а умерших і неприсутних скоренько, щоб нїхто не зорієнтував ся; христіян же відчитувано вже громом-блискавицею, а до того ще в клясичний спосіб — н. пр.: "Fed' z Barankiewicяzów [?!] Najda" — "Henryk Macuk" [Мацуки є різні, але зa "Henryka" анї слиху!], відтак ще до кождого другого имени додавано "Ганка, Рузька, Каська, Юлька, Марина", так що виборець, нaвіть учувши своє имя з такою асистенцією дїтвори, котрої він нїколи не мав, був певний, що то когось иншого кличуть, а тимчасом славний лєктор, висше згаданий Андрусь Гивель, з викликувачем-поліціянтом душили ся зі сміху від таких "фіґлів", бо — річ природна — виборцї самі себе пізнати не могли. Ох, тоє читанє, тоє читанє! умрем, а єго не забудемо, і в гробі ще оно знать приснить ся... Бо се був поличник не вже законам, але всякій приличности; се було низьке знущанє над безсильностію здоптаного народу, се було глузованє і мов-би визиванє: "Що нам зробите, коли за нами власть?!"
Отже питаємо ся: за що все те? Чи за тоє, що з усть відоймаєм собі, а податок платимо? чи за тоє, що в спеку і в морози муштруємо ся, щоби силу держави піддержувати? чи за тоє, що батьки наші і з нас ще деякі на полях битви кров за вітчину і цїсаря з під серця ляли? чи за то, що ми бідні від колиски до гробової дошки? що не жнем а мучимось? Коли ми хотїли би відогнати пажерливі писки від свого куска хлїба, то ще з нас глумити ся, що ми безсильні против права пястука? Що у нас жиди дійшли до такої зухвалости, що присвоюють собі гідність цїсарску і в шинку приміром відзиває ся Герш Ґотліб [при свідках Держкови дієтари в Жидачеві, Константиновичеви занятім при реґуляції Днїстра в Журавнї, бурмістрі і двох жандармах] так до вязничного Місюка: "W imeniu Jego cesarsko-królewskiej Mości Herscha Gottlieba rozkazuję tobie, żebyś to zrobił!"...
В виду всего того христіяне вже здержали ся від голосованя в другім крузї виборчім. До чого йти? щоби глумили ся над нами своєю всемогучостію? І кого-ж вибрали? Самі Ґотліби! — Самсон Ґотліб, єго брат Арон Ґотліб, єго брат Нутка Готліб, єго зять Ліпа Фінкельштайн, єго вуйко Берль Біншток і Янцьо Біншток, єго шурин Озіяс Шпаєр; несвоякі лише Авштайн і Штайф; а мав ще бути Герш Ґотліб, але що має акт обжалованя, то за нього увійшов Андрусь Гивель.
А що треба знати тую файну компанійку і их відносини до громади. Самсон Ґотліб тримає паші громадскі; Нутка Ґотліб тримає риболовлю і винен громадї 361 зр., о що йде процес; Арон Ґотліб має склеп на громадскім ринку, котрий вже мав перейти на громадску власність, і причинив собі громадскої площі вздовж города; Штайф причинив собі під будову кавалок громадскої площі; Авштайн має будку на громадскій площи і з неї мав уже винести ся... Чи ті отже люде, яко радні, будуть самі з собою провадити процес в имени громади, самі з собою рахувати ся, наставати, щоби громада их викидала? чи такій Ліпа Фінкельштайн [зять Ґотліба], Гринько Давидчак, Андрусь Ґивель і такі другі стануть в опозиції до жидівских интересів, коли они були і суть тілько слїпим орудєм жидівским і тілько яко такі буди форсовані живими і вмерлими жидами? Ми-ж знаємо, якими они радними вже були! Ваша Ексцелєнціє, Світлий князю намістнику! Громадска автономія, така, якою она тепер єсть, се концентрація факторів громадским добром, громадскою кровю, а се илюструє ярко от хоч-би такій приклад:
Герш Ґотліб каже Исидорови Стасинї: "Дай менї 5 зр. а зараз дам тобі 50 зр." — "Яким способом?" — "Що питаєш? Дай 5 зр. а я тобі вистараюсь зараз ренумерації 50 зр. з громади за виратованє жінки в кирницї." Значить: добро громадске стоїть до розпорядимости Гершків і хто тілько им окупить ся, той з него заживе. Отже й не дивниця, що той Гершко Ґотліб дістав 70 зр. опусту з чиншу за торговицю, а Нутка Ґотліб 150 зр. опусту з чиншу за риболовлю [мотивовано се тим, що "вода рибу затопила"!]; Ґеллєр дістав 180 зр. опусту на камени; учитель Серафин дістав 200 зр. ремунерації за нагляд будови будиночку маґістратского — і т. д. і т. д. до безконечности! Тому то зроблено над 20.000 зр. довгу, кільканацять тисяч є залеглого податку, а до того вже третій рік наложено нїколи в Жидачеві не знаний додаток громадскій насамперед 20%, а сего року вже 50%!
І ми тим людям маємо знов повірити заряд нашого маєтку, длятого, що так пану старостї сподобало ся? длятого, що він ненавидить найприхильнїйших нам людей і за нїяку цїну не рад би допустити их до заряду нашим майном?! Тим людям, що запропащують громадскі площі; що cпoкійно придивляють cя, як ріка вже кільканацять морґів христіяньскої паші "Запречисте" урвала; що винаймили беріг того "Запречистя", нашого послїдного виключно христіяньского майна, за 1 зр. жидам на упин дерева, чим зробили громадї на тисячі шкоди; що замінюють громадскі паші на орне поле, сїють собі вівсик і помаленьку винищують; — тим людям маємо віддатись на дальше в опіку і спокійно приглядати ся скоро поступаючій руїнї? Ми маємо нашу і наших дїтей шкіру віддати на експерімент для личних интересів пана Ґалецкого, котрі він хоче політикою закрасити? Нї, нїколи! Ми будемо ходити по Відни від посла до посла, від міністра до міністра, а в потребі і до Найяснїйшого нашого монарха удамо ся, будемо сїяти наші жалї по світї доти, доки кривда наша основно аж до дна не розкриє ся і не направить ся...
Урядового комісаря ми не жадаємо, бо се поличник завдаваний автономії і свідоцтво, будь-то-би ми ще до неї не дозріли. Нї, позвольте нам вибрати заряд такій, якій ми за найлїпшій для себе уважати будемо, а ми вже обрахуємо ся, зішконтруємо і без делєґатів, бо наш мандат не буде на 4–5 днїв, як то делєґат дістав; ми при наших доходах скоро вичистимо довги, котрі як нужда нас присїли, і помалу за додаток забудемо.
Ваша Ексцелєнціє, Світлий князю! Зваживши все наведене, просимо уклінно:
1. Вибори узнати за переведені незаконно.
2. Бурмістра засуспендувати або тимчасово завісити в урядованю.
3. Зарядити, коли се законам не супротивляє ся, виготовленє справедливої, після закону, лісти виборчої, бо сеся, що єсть, гідна разом в факірами фіґуруватн на виставі будапештеньскій.
4. Зарядити нові вибори і вислати об'єктивного, нїяким впливам неприступного урядника до переведеня их.
5. Строго заборонити, щоби мстили ся або відгрожували ся виборцям за голосованє після свого переконаня.
В надїї, що нашу горячу просьбу вислухає Є. Е. Світлий князь, яко заступник наймилостивійше пануючого нам монарха Франц-Іосифа І., кличемо з одушевленєм: Най жиє нам Єго Вел. цїсар Франц-Ioсиф! най жиє, най жиє! слава Єму від вірних горожан!
Жидaчiв дня 10 серпня 1896.
[Наступає 110 підписів господарів жидачівских.]
Я і п. Иван Стасина, вибрані народом відпоручниками, вручили сей меморіял Є. Е. намістникови. Він ласкаво нас приняв; пригадав нам, що ми вже були у нього в громадских справах давнїйше, обіцяв прихильно полагодити нашу просьбу і попращав нас словами: "Слава Исусу Христу!"
Позаяк я сю справу уважаю не за якійсь факт абстрактний, але — як се з-гори зазначив-єм — за загальну хоробу нашої суспільности галицкої, тому, здаєсь менї, Bп. читателї позволять, що я з часом ще дальше поведу єї. Ми мусимо хоробу пізнати в єї найглубших тайниках, пером-скальпелем засягнути при операції (ґанґрени аж по здорове тїло, боляка відважно розтинати, коли хочемо рани основно гоїти, гній-сукровицю чисто з боляка видушити, — коли взагалї хочемо у суспільности галицкої швидко поступаючу декаденцію і збукартїлість, як моральну так і матеріяльну, фізичну і психічну спинити, — коли ми не маєм бути тими, за житя котрих стратили би вартість идеали старинних народів: "За вітчину і за громаду житє і кров!"
Дѣло
24.08.1896